104.Проблема сенсу та спрямованості історичного процесу.

З позицій цивілізаційного підходу як підходу послідовно нелінійного, історичний прогрес — не в неухильному русі, поступальний характер якого визначається через позиції "нижче — вище", "гірше — краще", а в тому, щоб кожна цивілізація в процесі самовизначення і самоствердження відтворила, відкрила для себе заново і збагатила своїм, тільки їй притаманним екзистенціальним досвідом неминущі інваріантні структури і цінності загальнолюдського характеру.

Відтворення таких інваріантних загальнолюдських цінностей у контексті певної цивілізації має свій ритм і реалізується через органічне поєднання засвоєння і творення. У такому зрізі кожна цивілізація в своєму онтогенезі проходить основні ступені філогенетичного шляху людства. І критерієм прогресу виступає в даному разі не якесь абстрактне зовнішнє мірило, а ступінь розвиненості, самоідентифікації і самореалізації відповідної цивілізації, умовно кажучи, — відстань, пройдена саме нею по шляху опредметнення свого геному і водночас по шляху відтворення та збагачення загальнолюдських цінностей і інваріантних структур культури.

Таке розуміння історичного прогресу має не протистояти іншим, наприклад формаційному, а доповнювати їх. Однак у даному разі вже не цивілізація припасовується іззовні до, скажімо, формаційної послідовності. Навпаки, формаційні особливості постають як внутрішні, інваріантні, архетипні характеристики певної цивілізації, притаманні їй лише тою чи іншою мірою і в контексті інших архетипів.

Осягнення найзагальніших і найглибинніших тенденцій історичного процесу, його своєрідності, співвідношення єдності та розмаїття, повто¬рюваності й неповторного, універсального і локального в історії, проблема її сенсу, початку, спрямованості й кінця — завдання тієї галузі людських знань, що носить назву філософії історії. Історичний процес багатомірний і мінливий, відповідно й осмислення його здійснювалося в різних ракурсах, у руслі різних напрямків, призводило до формування, утвердження та зміни основоположних парадигм історичної свідомості.

106. Формаційна теорія суспільного розвитку(к.Маркс)

Для iсторико-фiлософського вивчення процесу розвитку сус¬пiльства К. Марксом була введена така важлива категорiя, як су¬сniльно-економiчна формацiя (СЕФ). Вона виражае тип суспiльствa, що характеризується своїм способом виробництва i вiдповiдними йому виробничими вiдносинами. Суспiльству вiдомi такі типи формацiй: первiсний i рабовласницький лад, феодалiзм, капіталізм, комунiзм (перша стадiя - соцiалiзм), постiндустрiальнi країни i посткомунiстичний лад (головним чином для країн СНД). Основними структурними елементами СЕФ є базис та над¬будова, а також надбазовi та надбудовнi елементи - нацiя, мова,культура, побут, сiм'я та iн.

Базисом називається сукупнiсть ycix виробничих вiдносин, що складаються в суспiльствi. Можна дотримуватися й iншого ви¬значення: базис є сукупнiсть наявних у суспiльствi економiчних укладiв. Надбудова - це вiдображення базисних вiдносин в iдеалiзованiй формi.

1. Вона існує для захисту базису i складається з трьох елементів, сукупностi iдей, теорiй;

2. наявностi вiдповiдних iнститутiв та органiзацiй, якi культи¬вують цi iдеї,тeopiї (центральною серед них є держава);

3. наявностi iдеологiчної спрямованостi - забезпечення функ¬цiонування панiвного ладу. Мiж базисом та надбудовою існує дiалектичний зв'язок, в якому провiдне мiсцепосiдає базис. Для правильного розумiння життєдiяльностi суспiльства велике значення має його соцiальна структура. Це сукупнiсть соцiальних спiльностей, класiв, нацiй, соцiальних груп, прошаркiв тощо. Кожна з цих спiльностей має свої об'єктивнi й суб'єктивнi чинники утворення та функціонування

105.Проблема історичного прогресу.

Ідея суспільно-історичного прогресу набула помітного поширення переважно з XVIII ст. Прогрес означає напрям розвитку, що характеризується переходом від нижчого до вищого.Це такий тип розвитку, при якому відбувається ускладнення певної системи (в даному випадку -суспільства), зростає міра її організованості, цілісності, динамічності, рухомості, її інформаційна насиченість, стають більш різноманітними функці.

В історії людства панує циклічність: коли завершується черговий цикл змін і подій, людство повертається до початкового стану і все починається знову. В релігійно-містичній формі ця ідея виражена в християнському вченні про наступний кінець цього світу. Згідно з марксистським ученням,прогрес завжди має своєю зворотною стороною «регрес» (повернення, відступ), тобто зміни: зниження рівня організованості й динамічності, зростання хаотичності, збіднення функцій і т.п. Однозначного прогресу чи регресу в процесі розвитку не буває.Історія людства в цілому йшла по шляху прогресу.

Критерії прогресу:

В галузі економіки - це зростання рівня розвитку продуктивних сил, техніки і технологій, широке застосування у виробництві наукових досягнень.

Прогресивні зміни відбуваються в політичному житті, відмітною ознакою яких є розвиток демократії.

В духовній сфері суспільного життя найвиразнішим проявом прогресу є швидкий розвиток науки, її проникнення в усі галузі людської життєдіяльності. Ознакою часу є науково-технічна революція.

Глобальні проблеми зачіпають не окремі народи, а людство в цілому. До них відносяться такі, як екологічна, демографічна, сировинна, енергетична, продовольча, проблема відвернення світової термоядерної війни, охорона здоров'я, розвиток фізичних і духовних сил людини тощо. Вони зумовлені переважно негативними наслідками дії НТР, нерівномірністю економічного, демографічного, екологічного, політичного, науково-технічного й культурного розвитку різних країн і регіонів, суперечностями у світовому господарстві та міжнародних відносинах. Глобальні проблеми мають комплексний характер. На початку нового тисячоліття людство опинилося перед необхідністю вирішення спільних планетарних проблем.Для цього необхідні скоординовані зусилля всього людства — світового співтовариства.