1) Становлення та етапи розвитку економічної теорії як науки.
Зародження економічних ідей та їх основні представники Економічна теорія як наука пройшла довгий шлях розвитку . Економічна думка зародилася в далекій давнині. Спочатку економічні погляди не виділяли у спеціальну галузь знань, вони були складовою єдиної неподільної науки. Разом з розвитком людського суспільства, матеріального виробництва поступово набувалися досвід і вміння виготовлення різних видів продукції. Ці знання зберігалися та передавалися від покоління до покоління у вигляді навичок, звичаїв, заповідей та правил поведінки. Економічні ідеї дістали відображення в єгипетських папірусах, збірках законів вавилонського царя Хаммурапі, давньоіндійських ведах. У Китаї поширилося конфуціанство, економічні погляди якого виклав Менцзи (372—329 до н.е.), який захищав селянське землеволодіння. Мислителі Стародавньої Греції та Стародавнього Риму намагалися визначити принципи й методи організації управління господарством рабовласників. Вчення про його організацію називали економією, а вчення про управління державою — політикою. Наприклад, Ксенофонт (430—355 до н.е.) у своїй праці "Економікос" визначав економію як науку про збагачення господарства. Він високо оцінював гроші як концентроване багатство і засіб обігу. Філософ Платон (427— 347 до н.е.) у своїх творах висунув концепцію про ідеальну державу, в якій існує єдність інтересів усіх станів. Вершиною економічної думки Стародавньої Греції були твори Арістотеля (384 — 322 до н.е.). Своє економічне вчення він розвивав виходячи з передумови, що рабство є природним явищем і завжди має бути основою суспільного виробництва. Оскільки в Стародавній Греції існувало товарне виробництво, Арістотель досліджував товарно-грошові відносини і зробив це досконаліше, ніж інші античні мислителі. Він розрізняв простий товарообіг та обіг грошей, рух грошей як засобу обігу та їх рух як грошового капіталу. Вперше у світовій літературі він вказав на відмінності між споживною вартістю та вартістю товару. За грошима Арістотель визнавав лише дві функції — міри вартості та засобу обігу. Арістотель поділяв багатство на два види: 1) як сукупність споживних вартостей; 2) як нагромадження грошей, золота та срібла. Перший вид багатства він вважав природним, оскільки воно створюється у процесі виробничої діяльності людей. Другий вид багатства він назвав протиприродним, тому що воно виникає у процесі обігу. Відповідно до цього науку про багатство він поділяв на дві частини: економіку і хрематистику, тобто вміння "робити" гроші. Значним внеском у розвиток економічного знання було римське право приватної власності, яке стало класичним для всієї історії і відіграло важливу роль у подальшому розвиткові економічних відносин. У середні віки, коли в усіх сферах життя панувала релігія, економічні ідеї розвивалися у межах церковних вчень під впливом політичних теорій та фантазій раннього утопічного соціалізму. У цей період переважали феодальні економічні відносини. Вони характеризувалися наявністю двох основних класів — феодалів і селян. Тому економічні вчення представників класу феодалів були спрямовані на узурпацію селянських земель і виправдання феодальної організації господарства. Представники ж селянства обґрунтовували необхідність ліквідації поміщицького землеволодіння та передачі землі селянам.
Сучасні економічні напрями та школи.
2.1 Неокласичний синтез
Неокласичний синтез являє собою подальший розвиток і разом з тим в деякому роді "примирення" підходів до аналізу економічних процесів. Якщо, приміром, Кейнс досить критично оцінював здатність цін гнучко реагувати на зміни ринкової кон'юнктури, то представники неокласичного синтезу прагнули "реабілітувати" ціни, доводячи, що вони сприяють оптимальному розподілу і найбільш повного використання ресурсів. Розглядаючи проблему зайнятості, прихильники "змішаної" системи висловлюють незгоду з "неповною зайнятістю", висунутої Кейнсом. У той же час коригуються погляди супротивників Кейнса. Основна ідея "синтезу" полягає в тому, щоб розробити більш загальну економічну теорію, яка відображатиме зміни в господарському механізмі, результати пізніших досліджень і все позитивне, що міститься в роботах попередників. Найбільш відомими представниками неокласичного синтезу є американський економіст Пол Самуельсон (нар. 1915), американський економіст російського походження Василь Леонтьєв (нар. 1906), англійський вчений Джон Хікс (1904-1989). Особливості неокласичного синтезу: 1) Для неокласичного синтезу характерне розширення та поглиблення тематики досліджень. Мова йде не про корінний перегляд, а про розвиток загальноприйнятої теорії, створення систем, які об'єднують, узгоджувальних різні точки зору; 2) Широке використання математики як інструмент економічного аналізу; 3) Прихильники неокласичного синтезу уточнювали старі і розробляли нові проблеми у відповідності зі змінами, що відбуваються в індустріальній основі і механізмі ринкової економіки. Дискутуючи з опонентами, вони прагнули синтезувати традиційні погляди з новими поглядами й підходами. Деякі автори вважають дещо умовним сам термін "неокласичний синтез". Виражається незгода з позиціями і трактуванням провідних теоретиків. В основному критика зводиться до двох моментів. По-перше, теоретиків неокласичного синтезу дорікають у невиправданому звуженні кола розглянутих проблем. Будучи активними прихильниками математизації економічної науки, вони цікавляться в першу чергу і головним чином тими питаннями, які піддаються форматизації, можуть бути виражені за допомогою формул і рівнянь. А те, що виходить за межі строгих кількісних оцінок, наприклад, уточнення цілей суспільного розвитку, шляхи досягнення національної злагоди, опиняється за межами чистої теорії. По-друге, увага нерідко концентрується на другорядних питаннях, на розгляді приватних змін і побічних процесів. Корінні, принципові, структурні зміни виявляються забутими економістами неокласичної школи. Досить часто дуже важливі процеси, глибинні взаємозв'язки, довгострокові тенденції залишаються долею представників неортодоксальної економіки.
2.2 Сучасне кейнсіанство
Сучасне кейнсіанство виступає у вигляді декількох течій. Ще в 60-70х роках на арені економічної думки з'явилося таке велике напрямок, як посткейнсианство. Історично воно склалося зі злиття двох потоків. З одного боку, це було англійське ліве кейнсіанство, центр якого знаходився в Кембриджі, де тривалий жила і працювала лідер цієї течії - Дж. Робінсон. З іншого боку, діяльність таких економістів у США, як Ф. Клаудер, А. Леонхуфвуд, Х. Мінскі та інших. Кейнсіанців і їх критиків розділяє питання про стабільність економічної системи. Прихильники сучасного кейнсіанства і раніше, виходять з того, що в капіталістичному господарстві існують стійкі причини, здатні викликати хворобливі відхилення від стабільності зростання і повного використання ресурсів, а тому необхідно втручання держави для їх коригування. Сучасне кейнсіанство навряд чи можна назвати макроекономічною теорією ефективного попиту. Акценти зміщені на інші галузі аналізу, пов'язані в першу чергу з функціонуванням ринків-капіталів, товарів і праці. І тут основна увага приділяється аналізу проблем, що породжуються активним впливом фінансової сфери на хід реального виробництва. Наступною найважливішою проблемою, розробкою якої зайнято сучасне кейнсіанство, є розвиток теорії ціноутворення як нової основи макроекономіки. Мета цієї теорії - показати особливості ціноутворення в реальних умовах сучасного капіталізму, коли переважання великих фірм здатних в певних межах регулювати ціни та обсяги виробництва, поєднується з пануванням сильних профспілок і колективними договорами про заробітну плату, коли в процеси ціноутворення втручається держава, тобто в умовах існування регульованих ринків товарів і робочої сили. У цій новій ситуації (недосконалої конкуренції) ціни не змінюються настільки швидко й еластично, щоб у достатньо короткий строк привести у рівновагу нове співвідношення попиту і пропозиції ("розчистити ринок"). У підсумку фірми реагують на зміну ситуації на ринках коливаннями обсягів виробництва, результатом яких і є тривалі відхилення від стану рівноваги з неповним використанням виробничих потужностей і робочої сили. Криза кейнсіанства останніх десятиліть викликав пожвавлення неокласичного напрямку, але він же сприяв виникненню нових тенденцій в самому кейнсіанській. Звичайно, відмінності між цими двома провідними напрямами сучасної економічної науки не можна абсолютизувати. Вони стосуються головним чином вихідних уявлень про механізми пристосування економіки до нерівноважним ситуацій або "недосконалостей" ринку, про швидкість цього пристосування і про те, хто, в кінцевому рахунку, здатний швидше, ефективніше і дешевше поправити справу - ринок чи держава.