- •Українська літературна мова як унормована форма загальнонародної мови. Функціональні стилі української літературної мови.
- •3.Фонетика і фонологія. Система фонем сулм (голосні фонеми, їх класифікація; приголосні фонеми, їх класифікація).
- •4.Основні фонетичні одиниці мовлення: звук, склад, фонетичне слово, фраза. Фонетична і фонематична транскрипція.
- •7. Орфоепія та культура усного мовлення. Сучасні орфоепічні норми.
- •8. Графіка української мови. Поняття графеми. Український алфавіт. Звукове значення букв я, ю, є, ї, щ та подвоєння букв. Позначення м’якості на письмі.
- •10. Слово як основна одиниця лексичної системи. Слово та поняття. Номінативна функція слова. Поняття лексеми. Однозначні слова. Багатозначні слова. Пряме і переносне значення слів.
- •11. Омоніми. Синоніми. Антоніми.Склад лексики улм з погляду її походження.
- •12. Фразеологізми. Типи фразеологізмів: фразеологічні зрощення та єдності, фразеологічні сполучення. Джерела формування фразеологізмів української мови.
- •13. Лексикографія. Поняття про словник, словникову статтю. Основні словники української мови. Енциклопедичні словники.
- •14. Слово як об’єкт морфемного та словотворчого аналізу. Морфеміка української мови. Типи морфем. Основні зміни в морфемній будові слова: опрощення, пере розклад, ускладнення.
- •15. Різновиди морфологічного і неморфологічного способів словотвору.
- •16. Морфологія та синтаксис як розділи граматики. Основні граматичні поняття (граматичне значення, граматична форма, граматична категорія). Способи вираження граматичних значень слова в сулм.
- •17. Частини мови та принципи їх класифікації. Повнозначні та неповнозначні частини мови.
- •18. Іменник. Лексико-граматичні категорії іменника (власні та загальні назви, назви істот і неістот, конкретні, абстрактні, збірні іменники, дискретні та недискретні іменники).
- •19. Граматичні категорії іменника. Категорія роду (іменники спільного, парного і подвійного роду). Категорія числа, її значення та граматичні засоби вираження. Відмінкова система сулм.
- •20. Словозміна іменників. Поняття про парадигму іменника. Принципи поділу іменників за парадигматичними ознаками на відміни та групи.
- •21. Прикметник. Лексико-граматичні розряди прикметників. Ступені порівняння прикметників як форми якісних прикметників.
- •22. Прикметник. Характеристика парадигм прикметника.
- •23. Числівник. Розмежування числівників та інших слів з кількісним значенням. Функціональні розряди числівників.
- •24. Аналіз специфіки парадигм кількісних числівників у сулм.
- •25. Займенник. Лексико-граматичні розряди займенників. Граматичні категорії займенників. Відмінювання займенників.
- •26. Дієслово у системі частин мови. Система дієслівних утворень в українській літературній мові. Типи дієслівних основ: основа інфінітива та основа теперішнього часу.
- •27. Категорія виду дієслова. Способи творення форм доконаного й недоконаного виду.
- •28. Категорія стану дієслова та її зв'язок з перехідністю/неперехідністю.
- •29. Категорія способу дієслова, творення та значення дійсного, умовного та наказового способу.
- •30. Дієприкметник. Дієслівні та прикметникові характеристики дієприкметника. Активні та пасивні дієприкметники. Граматичні категорії дієприкметника.
- •31. Дієприслівник. Дієслівні та прислівникові характеристики дієприслівника. Творення та синтаксична роль дієприслівників.
- •32. Прислівник. Значеннєві розряди прислівників. Ступені порівняння прислівників.
- •33. Лінгвістична характеристика службових слів і вигуків.
- •34. Синтаксис. Типи синтаксичних одиниць і визначальні формальні і семантичні принципи їх виділення: словосполучення, просте та складне речення.
- •35. Словосполучення. Сурядні і підрядні словосполучення. Види підрядного зв’язку.
- •37. Двоскладне речення. Поняття про односкладне речення. Структурно-семантичні різновиди односкладних речень.
- •38. Головні члени речення у синтаксичній та семантичній організації двоскладного речення. Поняття другорядні члени речення.
- •39. Поняття про ускладнене речення. Основні види ускладнених речень.
- •40. Визначальні граматичні та семантичні ознаки складного речення. Сполучникові та безсполучникові синтаксичні конструкції.
- •41. Складносурядні речення відкритої та закритої структур.
- •42. Характеристика складнопідрядних речень у зв’язку з функцією підрядних частин.
- •43. Багатокомпонентні складнопідрядні речення. Складні речення із сурядним і підрядним зв’язком.
- •44. Складні речення з різними типами синтаксичного зв’язку.
- •45. Засоби передачі чужого мовлення. Пряма, непряма та невласне-пряма мова. Співвдношення форм прямої і непрямої мов.
- •Фонетичний аналіз слова
- •Іменник
- •Прикметник
- •Числівник
- •Займенник
- •Дієслово
- •Дієприкметник
- •Дієприслівник
- •Прислівник
- •Прийменник
- •Сполучник
17. Частини мови та принципи їх класифікації. Повнозначні та неповнозначні частини мови.
Части́ни мо́ви — це основні лексико-граматичні розряди (категорії, класи, групи) слів; це великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників.
Принципи поділу на частини мови
1. Смисловий (сематичний, лексичний) — характеризує лексичне значення слова або його відсутність; що слово називає: предмет, його ознаку, кількість, дію чи стан тощо.
2. Морфологічний — своєрідність граматичної (морфологічної) форми слова: носієм яких граматичних значень є слово.
3. Синтаксичний — типова синтаксична функція слова: у ролі якого члена речення воно найчастіше виступає.
4. Словотворчий — специфічні для певної групи слів способи творення та словотворчі засоби.
Частини мови називаються найбільші класи слів, які відділяються за трьома найважливішими класифікаційними ознаками:
пеціальним катег. значенням абстрагованим на основі узагальнення лекс. значень конкретних слів;
складом і функціональним призначенням морф. категорій, реалізованих у межах відповідних парадигм;
спільністю основних синтактичних функцій.
Пр.: Зима – зимувати – зимовий – взимку. Лекс. значення “пора року", але морф. кат. різні. Але найзагальніше – категоріальне значення предметності (рід, число, відмінок).
Відділення прикметників ґрунтується на здатності слів, що належать до того ж класу, виражати непроцесуальну ознаку предмету у формах роду, числа, відмінка.
Дієслово як частина мови об'єднує слова на означення дій і процесів, яким властиві гр. значення особи, часу, стану, виду. Вони передають процесуальну ознаку предмета.
Прислівники – на відміну від іменників, прикметників і дієслів не мають словотвірних форм, крім ступеня порівняння. Проте їм властива лекс. повнозначність, номінативна функція і здатність виступати як:
- ознака дії (пр. швидко йти),
- ознака ознаки (пр. надзвичайно цікавий),
- ознака предмета (пр. кава по-турецьки).
Тому катег. значення прислівників полягає у виражень непроцесуальної ознаки, іншої ознаки або предмета.
Числівник – виділяємо в окрему частину мови завдяки здатності цих слів позначати число предметів (напр. п'ять) або їх кількість (багато, мало). Послідовно вираженими тут є форма відмінка, обмежено вживаються форми роду та числа.
Займенник: Підстава для відділення займенників: Об'єднувані в цією частину мови виконують спільну вказівну функцію. Вони не називають як інші частини мови особу, число, ознаку, лише вказують на них.
Частини мови із загальними значеннями предметності, ознаки, дії, ознаки дії й вказівки на них називаються повнозначними. До них належать: іменник, прикметник, займенник, числівник, прислівник. Усі повнозначні частини мови виконують номінативну функцію, що підтримується гр. значеннями вираженими у гр. формах. У гр. системі за кожною повнозначною частиною мови закріплюється типова синтаксична роль. Іменник – підмет або додаток; прикметник – означення як правило; дієслово – присудок і т.д.
Службові (неповнозначні) частини мови – прийменник, сполучник, частка – позбавлені: 1. номінативної функції, 2. гр. категорій, які мають повнозначні частини мови, 3. здатності виступати членами речення. Окремо класифікації стоять вигуки – незмінні слова, які виражають вияви емоцій мовця.