18. Іменник. Лексико-граматичні категорії іменника (власні та загальні назви, назви істот і неістот, конкретні, абстрактні, збірні іменники, дискретні та недискретні іменники).

Іменник – це частина мови, яка позначує предмет і виражає це взагальнене значення за допомогою грам. категорій роду, числа та відмінка. Найважливіша функція іменника – номінативна. Усі зазначені групи іменників функціонують у лексичному складі української мови як назви матеріальних предметів. Однак предметність у лінгвістичному розумінні дозволяє долучити до цієї групи назви будь-яких процесів, явищ, ознак.

Пр. Краса (ознака), біганина (процес). Але вони мають іменникове вираження, як опредмечена ознака та опредмечена дія. Значення предметів тут підтримується грам. категоріями роду, числа та відмінка. Залежно від взаємозв‘язку між семант. і грамат. ознаками виділяються лексикограм. розряди іменників а саме: конкретні й абстрактні, предметні та речовинні, збірні іменники, назви істот і неістот (живі та неживі істоти), власні й абстрактні іменники.

а) Власні й загальні(апелятиви) ім.:

Власні – індивідуалізують, тобто виділяють окремі конкретні предмети з класу однотипних, тоді як загальні ім. виступають узагальненими назвами класів однотипних предметів або явищ. Пр. Дніпро, Полтава – це власні назви, відповідно загаль. іменниками: ріка, місто. Відповідно до категорій об‘єктів ономастика поділяється на:

1) топоніміку – галузь, що вивчає назви географічних об‘єктів

2) антропоніміку – вивчаючи імена людей

3) зооніміку – клички тварин

4) астроніміку – назви небесних тіл.

Кожна із цих галузей поділяється ще на окремі підрозділи:

Антропоніміка – вивчає окремо імена найменування осіб по батькові = патроніміка, вивчанні прізвищ.

б) Конкретні та абстрактні ім.:

Слова, що позначають назви, співвідносні з конкретними речами, властивостями, діями, називаються конкретними. Це назви, які позначають реалії, що можна пізнати органами чуття, до них належать назви часових понять, власні найменування (Вінниця), об’єкти і явища.

Слова, які позначають назви процесів, ознак, властивостей, що не належать до якихось конкретних предметів і мисляться поза зв'язком з ними, називаються абстрактними. Напр. почуття (кохання, ненависть), процес (хід, біг), якість (чорнота, ясність), риси характеру (доброта, злоба, вихованість)З поміж абстрактних іменників виділяються: Збірні іменники – виражають сукупність предметів як одне ціле: учительство, дітвора, професура. Вживаються тільки в однині, вони не можуть поєдн. З кількісними числівниками, а лише з дробовими та неозначено-кількісними. Пр. (волосся, гілля, знання).

Існує поділ іменників на істоти та неістоти. Першу групу утворюють: назви людей, тварин, птахів, риб, комах. Вони входять до конкретних іменників. Сюди також належать демонічні й міфологічні назви, хоча не мають відповідників у реальності (лісовик, Юпітер...).

Усі інші назви (явищ, предметів, понять) входять у категорію неістот. Сюди належать як конкретні, так і абстрактні іменники пр. народ, натовп, полк, стадо, зграя.

За характером денотатів матеріально-речовинні іменники поділяються на: 1)недискретні (рідини, гази): газ, дим, молоко, повітря, сік; 2)умовно-недискретні (які складаються з дрібних однорідних елементів): бульба, квасоля, сіль, цукор.