11. Омоніми. Синоніми. Антоніми.Склад лексики улм з погляду її походження.

Омо́німи— це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення. В народі омоніми часто не відрізняються від омографів та омофонів. Омоніми з'являються внаслідок: звукових змін у слові у процесі розвитку мови; смислових змін у слові у процесі розвитку мови; випадкового збігу звучання слова рідної мови та запозиченого з іншої мови; випадкового збігу звучання форми різних слів. Розрізняють омоніми: повні (абсолютні) — омоніми, у яких збігається уся система форм. Наприклад, ключ (від замку) — ключ (джерело), рукав (елемент одягу) — рукав (річки); часткові — омоніми, у яких збігаються за звучанням не всі форми. Так, слово кадри, що означає склад працівників, вживається тільки у множині, а слово кадри, що означає окремі сцени чи епізоди з кінофільму, знімки на кіноплівці, є формою множини іменника кадр.Синоніми, слова й фразеологізми, різні звуковою формою, але близькі або тотожні за значенням: 1. з незначною зміною значеннєвого обсягу й словосполучної комбінаторики (по́ле — рілля́ — ни́ва: зао́ране по́ле, — на ріллі́, ни́ва, але лиш по́ле по́пису, на наро́дній ни́ві); 2.з різним емоційним забарвленням (заку́тина — закапе́лок — діра́ — ’глухе́ село́’);3.контекстові С., що тільки в певному контексті є С. (ішов і враз простягну́вся як до́вгий ’упав’) і легко переходять в емоційні С.; абсолютні або дублети з тотожним значенням (Гідроге́н — во́день, шофе́р — воді́й, — зокрема у випадках професіоналізмів і термінологізмів) .Анто́німи — парні різнокореневі слова з протилежним значенням. У ролі антонімів можуть виступати повнозначні частини мови, що показують якість: іменники (хоробрість — боягузтво), прикметники (коханий — остогидлий), дієслова (дружити — ворогувати), прислівники (мирно — войовничо). Антоніми в мові існують тому, що в самій дійсності та в людських оцінках існують предмети, явища, дії, ознаки з протилежними якісними, кількісними, просторовими й часовими властивостями: день і ніч, тепло і холод, добро і зло, початок і кінець чогось, легкі й важкі предмети, близькі й далекі відстані, давній і майбутній час тощо. Лексика - це сукупність слів, уживаних у будь-якій мові. Паралельно з терміном "лексика" вживається також рівнозначний термін "словниковий склад".У лексиці української мови за походженням виділяють слова успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з іншої мови. Слова спільнослов'янського походження вживаються в усіх слов'янських мовах, зазнаючи певних фонетичних змін: плем'я, чоловік, чоло, шия, рот, тіло, мило, весло, кінь, пшоно, вікно. Назви абстрактних понять мають також спільнослов'янське походження: диво, гріх, душа, правда, кривда, честь. Власне українська лексика - це слова, що витворилися після розпаду східнослов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови. До них можна віднести: людина, гопак, будинок, кучерявий. Їх легко виділити в такий спосіб: якщо слово не має виразних ознак запозичення і в російській мові перекладається інакше, то є підстави вважати його власне українським: хвиля, мрія, гарний, нишком, крадькома, навпростець.Українська мова запозичувала з інших мов слова та окремі елементи. Запозичення йшли усним та писемним шляхом і в різні історичні періоди. Тому багато запозичень уже втратили ознаки своєї первісної мови й стали цілком українськими словами: вишня, отрок, лиман, м'ята, левада.

На фоні української лексики легко виділяються старослов'янізми. Вони мають: а) звукосполучення ра, ла, ре, ле, що відповідають українським звукосполученням оро, оло, ере, еле: врата, глава, брег, град; б) початкове звукосполучення йе: єдиний, єдність; в) іменникові суфікси -тель, -ство: учитель, братство; г) префікси воз-, со-, пред-: воздвигнути, премудрий; д) суфікси -ущ, -ащ, -ящ: трудящий, грядущий. До стилістично забарвленої лексики можна віднести науково-термінологічну, офіційно-ділову, професійно-виробничу, емоційно-експресивну.Пасивний запас української лексики становлять а) слова, які вже застаріли і вийшли або виходять з ужитку, б) нові слова, що ще не закріпились.

Історизми - це назви предметів старої культури: кріпак, смерд, губернатор, свита.

Архаїзми - це застарілі слова, що виходять з ужитку: ворота - врата, град - город, вої - воїни, десниця - права рука, вия - шия.

Неологізми - це нові слова, покликані до життя потребами суспільства, що відбивають сучасність: перебудова, гласність, Народна Рада, обком, райком.

Усно-розмовна лексика охоплює широке коло назв найнеобхідніших понять, предметів, речей, змін, властивостей: день, ніч, сонце, місяць, рік, вода, їсти, спати. Вона має багату синонімію, включаючи й діалектні слова: ходити, шкандибати, швендяти, шкутильгати, пхатися; спати, дрімати, куняти.