- •3. Договір.
- •5. Інституції Юстиніана .
- •9. Джерела пізнання римського приватного права
- •12.26.Кодификация Юстиниана (роль, новели)
- •13.Конкубінат.
- •14. Система цив. Процессу.
- •16.Поняття володіння.
- •17.Іпотека.
- •18. Правоздатність.
- •19. 19. Особливості екстраординарного процесу.
- •20.Поняття зобов'язання
- •21.Наслідки невиконання зобов'язання
- •24. Понятя суду, судового процесу.
- •25.Фідуціарна угода
- •28.Дієздатність.
- •34. Визначення та предмет рцп.
- •37.Условия вступления в брак:
- •39.Підстави виникнення зобов'язань
- •40.Відмінність едиктів магістраів від едиктів імператора.
- •42.Юридичні особи
- •45. Рабська пекулія.
- •46.Види конституцій імператорів (рос)
- •48.Відмінність реальних контрактів від консенсуальних
- •49.Батьківська влада.
- •50.Петіторний захист.
- •52.Види права власності
- •53.Сервітути
- •54.Поняття права на чужі речі (рос)
- •58.Учасники і сторони процессу.
- •60.Припинення шлюбу.
- •61.Посесорний захист.
- •63.Набуття та припинення права власності (рос)
- •Поняття спадкування
- •66. Види володіння (рос)
- •76. Особливі засоби преторського захисту
- •78. Система речових прав
- •79. Захист володіння
- •80.Діяльність юристів як джерело правоутворення.
- •84.Поняття шлюбу
- •85.Позадоговірні зобов”язання.
- •87.Роль претора в легісакційному і формулярному проццесах.
- •90.Поняття та зміст права власності (рос)
- •90.Поняття та зміст права власності (рос)
9. Джерела пізнання римського приватного права
Джерелами пізнання римського приватного права є численні пам'ятки давньоримської та інших культур, археологічні розкопки, нумізматика, папірусологія, книги тощо. На цей час зібрано і систематизовано багато написів (на могилах, будівлях, камінні, дереві, шкірі, посуді тощо), знайдених в різних частинах Римської імперії, внаслідок археологічних розкопок, що істотно поповнило наші знання в галузі римського приватного права. У визначенні хронології правових подій істотну допомогу надає нумізматика. На монетах зазначаються роки правління відповідного правителя, що допомагає визначити дату прийняття того чи іншого закону, едикту чи сенатус-кон-сульту.Немало цікавих відомостей про зміст окремих інститутів римського приватного права, особливо земельної власності, містять папіруси. Велике значення їх полягає в тому, що вони дають змогу судити про реалізацію норм римського приватного права в дійсному житті.Дуже важливою і цікавою пам'яткою права є юридичні та неюридичні твори. Це передусім твори римських істориків, граматиків (Варрона, Феста, Валерія Проба та ін.). Велику цінність мають твори римських письменників III—II ст.ст. до н.е. Плавта і Теренція, які в своїх творах часто торкались правових питань. Багато цінних відомостей містять твори римських ораторів. Один з них писав про землекористування, інший (Цицерон) багато виступав у судових процесах, дуже яскраво передавав картини римської судової практики. Великий інтерес становлять з цієї точки зору твори Сенеки (І ст. до н.е.).
10. Ознаки юр. Особи.
Створення ідеї юридичної особи, як самостійного суб'єкта цивільного права є безсумнівною заслугою римського права. Тільки через нього ця юридична форма увійшла в обіг нового європейського права. Але в самому Римі ця форма союзної організації вироблялася повільно і протягом усієї римської історії.
Відомі в Римі різні приватні корпорації, зокрема союзи релігійного характеру, професійні союзи різних ремісників. Подібні приватні корпорації уже згадують Закони XII таблиць. Такі приватні корпорації створювалися без дозволу держави, аби їх діяльність не суперечила діючому праву, і в період республіки їх вже було чимало, наприклад корпорації нижчих службовців при магістратах, корпорації взаємодопомоги (похоронні корпорації). Ці корпорації звичайно мали певну організацію, певне спільне майно - загальну касу, проте майно юридично розглядалося або як власність усіх окремих членів у певних долях, або як майно одного з них -того, хто був скарбником. Однак названі корпорації як єдність, як окрема юридична особа не виступали, і треті особи мали справу тільки з їхніми окремими членами.
Тривалі й наполегливі пошуки фігури юридичної особи знайшли, нарешті, і перше вирішення. У період другої половини республіки, як відомо, у складі Римської держави виявилося багато нових одиниць, за якими було визнано право на внутрішнє самоуправління. Це - міські общини, муніципії, які раніше були самостійними державами, а згодом приєднані до Римської держави.
Рішучий крок був зроблений - юридична особа була створена, хоч на перших порах вона ще не володіла усіма атрибутами, які набула згодом. Вироблений у застосуванні до муніципій, принцип юридичної особи згодом переноситься на різні приватні корпорації, які починають наділятися цивільною правоздатністю на зразок муніципій. Першим кроком і тут було визнання за ними в преторському едикті права позивати і відповідати на суді через своїх представників. За першим кроком були зроблені і наступні, хоч правоздатність корпорацій в деяких окремих випадках все ж залишалася більш вузькою, ніж правоздатність муніципій. Наприклад, муніципії вже з давніх часів могли одержувати майно за заповітними відписами (легатами), іншим організаціям це право було надано значно пізніше. Усе це, однак, були лише окремі обмеження. В принципі корпорації трактувалися як особлива юридична особа, яка може мати права і вступати в юридичні відносини. Усі корпорації в Римі мали назву universitas*
Отже, період пізньої республіки і на початку імперії муніципії та приватні корпорації були визнані як юридичні особи. Щодо державної казни (фіска), то процес'її перетворення в юридичну особу був ще складнішим і тривалішим. Справа в тому, що на перших порах фіск розглядався як особисте майно прин-цепсів і тому підлягав нормам звичайного цивільного права.
11. Вербальні договори Вербальними називалися договори, які укладалися на підставі усного проголошення певних слів, формул або фраз. Юридичну чинність вони набували з моменту проголошення їх — уегЬіх. Звідси і їхня назва — вербальні. Це найдавніші договори: стипуляція, клятвена обіцянка вільновідпущеника патрону при звільненні і встановленні приданого. Сутність вербальних договорів в найбільшій мірі відображає стипуляція. Це договір, що встановлювався у формі постановки майбутнім кредитором певного запитання і відповідної відповіді майбутнього боржника Укладання договору проходило в присутності свідків, які підтверджували його вірогідність. Форма укладення стипу-ляції вимагала присутності кредитора і боржника в одному місці, не допускала ніякого представництва. Стипуляція — це суто формальний договір навіть у класичному праві, який передбачав одностороннє зобов'язання: лише кредитор мав право вимагати, а боржник був зобов'язаний у повному обсязі виконати вимогу кредитора. Найчастіше Стипуляція застосовувалась для оформлення поруки — найпоширенішої форми забезпечення зобов'язань. Порука — договір, за яким встановлювалася додаткова (акцесорна) відповідальність третьої особи (поручника) за виконання зобов 'язання боржником. Літеральні (письмові) договори Письмовими контрактами називали договори, які укладалися письмово.
Письмові договори не мали широкого поширення у Стародавньому Римі. оскільки письменність була доступною лише вузькому колу населення. Найдавнішою формою письмових договорів були записи в прибутково-видаткових книгах Записи в прибутково-видаткових книгах кредитора могли бути односторонніми, без матеріальної основи договору Одна з форм літерального контракту, яку претори широко практикували в класичний період, був синграф — фіксований факт передачі кредитором певної суми грошей боржнику в письмовому документі. Він складався від імені третьої особи, підписувався боржником і свідками, що були присутні при цьому. В період абсолютної монархії синграфи поступово втрачають своє значення, а римляни доходять висновку, що такий документ може взагалі складати сам боржник і без свідків. Отже. виникає інша форма літерального контракту — хірограф — боргова розписка, що складається від імені першої особи — боржника — і підписується ним.