9. Джерела пізнання римського приватного права

Джерелами пізнання римського приватного права є чис­ленні пам'ятки давньоримської та інших культур, археологічні розкопки, нумізматика, папірусологія, книги тощо. На цей час зібрано і систематизовано багато написів (на могилах, будівлях, камінні, дереві, шкірі, посуді тощо), знай­дених в різних частинах Римської імперії, внаслідок архео­логічних розкопок, що істотно поповнило наші знання в галузі римського приватного права. У визначенні хронології правових подій істотну допомогу надає нумізматика. На монетах зазначаються роки правлін­ня відповідного правителя, що допомагає визначити дату прийняття того чи іншого закону, едикту чи сенатус-кон-сульту.Немало цікавих відомостей про зміст окремих інститутів римського приватного права, особливо земельної власності, містять папіруси. Велике значення їх полягає в тому, що вони дають змогу судити про реалізацію норм римського приватного права в дійсному житті.Дуже важливою і цікавою пам'яткою права є юридичні та неюридичні твори. Це передусім твори римських істориків, граматиків (Варрона, Феста, Вале­рія Проба та ін.). Велику цінність мають твори римських письменників III—II ст.ст. до н.е. Плавта і Теренція, які в своїх творах часто торкались правових питань. Багато цінних відомостей містять твори римських ораторів. Один з них писав про землекористування, інший (Цицерон) бага­то виступав у судових процесах, дуже яскраво передавав кар­тини римської судової практики. Великий інтерес станов­лять з цієї точки зору твори Сенеки (І ст. до н.е.).

10. Ознаки юр. Особи.

Створення ідеї юридичної особи, як самостійного суб'єкта цивільного пра­ва є безсумнівною заслугою римського права. Тільки через нього ця юридична форма увійшла в обіг ново­го європейського права. Але в самому Римі ця форма союзної організації вироблялася повільно і протягом усієї римської історії.

Відомі в Римі різні приватні корпорації, зокрема союзи релігійного характеру, професійні союзи різних ремісників. Подібні приватні корпорації уже згадують Закони XII таблиць. Такі приватні корпорації створювалися без дозволу держави, аби їх діяльність не суперечи­ла діючому праву, і в період республіки їх вже було чимало, наприклад корпорації нижчих службовців при магістратах, корпорації взаємодопомоги (похоронні корпорації). Ці корпорації звичайно мали певну організацію, пев­не спільне майно - загальну касу, проте майно юридично розглядалося або як власність усіх окремих членів у певних долях, або як майно одного з них -того, хто був скарбником. Однак названі корпорації як єдність, як окрема юридична особа не виступали, і треті особи мали справу тільки з їхніми окре­мими членами.

Тривалі й наполегливі пошуки фігури юридичної особи знайшли, нарешті, і перше вирішення. У період другої половини республіки, як відомо, у складі Римської держави виявилося багато нових одиниць, за якими було визнано право на внутрішнє самоуправління. Це - міські общини, муніципії, які раніше були самостійними державами, а згодом приєднані до Римської держави.

Рішучий крок був зроблений - юридична особа була створена, хоч на пер­ших порах вона ще не володіла усіма атрибутами, які набула згодом. Вироблений у застосуванні до муніципій, принцип юридичної особи згодом переноситься на різні приватні корпорації, які починають наділятися цивіль­ною правоздатністю на зразок муніципій. Першим кроком і тут було визнання за ними в преторському едикті права позивати і відповідати на суді через своїх представників. За першим кроком були зроблені і наступні, хоч правоздатність корпорацій в деяких окремих випадках все ж залишалася більш вузькою, ніж правоздатність муніципій. Наприклад, муніципії вже з давніх часів могли одер­жувати майно за заповітними відписами (легатами), іншим організаціям це право було надано значно пізніше. Усе це, однак, були лише окремі обмежен­ня. В принципі корпорації трактувалися як особлива юридична особа, яка може мати права і вступати в юридичні відносини. Усі корпорації в Римі мали назву universitas*

Отже, період пізньої республіки і на початку імперії муніципії та приватні корпорації були визнані як юридичні особи. Щодо державної казни (фіска), то процес'її перетворення в юридичну особу був ще складнішим і тривалішим. Справа в тому, що на перших порах фіск розглядався як особисте майно прин-цепсів і тому підлягав нормам звичайного цивільного права.

11. Вербальні договори Вербальними називалися договори, які укладалися на підставі усного проголошення певних слів, формул або фраз. Юридичну чинність вони набували з моменту проголошен­ня їх — уегЬіх. Звідси і їхня назва — вербальні. Це найдавніші договори: стипуляція, клятвена обіцянка вільновідпущени­ка патрону при звільненні і встановленні приданого. Сутність вербальних договорів в найбільшій мірі відобра­жає стипуляція. Це договір, що встанов­лювався у формі постановки майбутнім кредитором певного запитання і відповідної відповіді майбутнього боржника Укладання договору проходило в присутності свідків, які підтверджували його вірогідність. Форма укладення стипу-ляції вимагала присутності кредитора і боржника в одному місці, не допускала ніякого представництва. Стипуляція — це суто формальний договір навіть у класич­ному праві, який передбачав одностороннє зобов'язання: лише кредитор мав право вимагати, а боржник був зобов'язаний у повному обсязі виконати вимогу кредитора. Найчастіше Стипуляція застосовувалась для оформлення поруки — найпоширенішої форми забезпечення зобов'язань. Порука — договір, за яким встановлювалася додаткова (акце­сорна) відповідальність третьої особи (поручника) за виконан­ня зобов 'язання боржником. Літеральні (письмові) договори Письмовими контрактами називали договори, які уклада­лися письмово.

Письмові договори не мали широкого поширення у Ста­родавньому Римі. оскільки письменність була доступною лише вузькому колу населення. Найдавнішою формою пись­мових договорів були записи в прибутково-видаткових кни­гах Записи в прибутково-видаткових книгах кредитора могли бути односторонніми, без матеріальної основи договору Одна з форм літерального контракту, яку претори широко практикували в класичний період, був синграф — фіксова­ний факт передачі кредитором певної суми грошей боржни­ку в письмовому документі. Він складався від імені третьої особи, підписувався боржником і свідками, що були при­сутні при цьому. В пері­од абсолютної монархії синграфи поступово втрачають своє значення, а римляни доходять висновку, що такий доку­мент може взагалі складати сам боржник і без свідків. Отже. виникає інша форма літерального контракту — хірограф — боргова розписка, що складається від імені першої особи — боржника — і підписується ним.