Геолого – тектонічна будова

Як вже відомо для виділення великіх геологічних регіонів ( тектонічного районування) покладено принцип районування за часом прояву головної чи завершальної складчастості. За чим принципом і поділена територія України. Виходячи з цього вважається, що значна частина Причорномор’я розташована на території Східно-Європейської платформі, яка на півдні межує із розташованою в північній частині Середньоморського складчастого поясу молодою Скіфською платформою з герцинським фундаментом, що охоплює рівнинний Крим та Чорноморську глибоководну западену. Межа переходу Східно-Європейськой до Скіфськой платформи проходить від гирла Дунаю через Перекопський перешийок і північну частину Азовського моря. Фундаментом Східно-Європейської платформи- є Український Кристалічний щит. Який складений з твердих докембрійський порід: гранітів, лабрадоритів, амфіболітів та ін. Цей щит - найбільш давня геологічна структура України з площею 180 тис.км².

Нині структура кристалічного фундаменту двоярусна, складчасто-блокова. Із шести великих мегаблоків на території регіону находяться Придніпровський і Приазовський. Межа виходу давніх порід проходить по території вздовж лінії Анан’їв – с. Олександрівна – Софіївка – Новий Буг – Казанка – південна частина Кривого Рога - північна частина Каховського водосховища. УКЩ заглиблюється у південному напрямку. Біля Миколаєва кристалічний фундамент знаходиться на глибині 700 м. Південний схил Українського кристалічного щита утворює Причорноморську западину. Підняття фундаменту чітко виражено в районі Вознесенська і має назву Вознесенська антикліналь. Розломами регіонального напрямку вважають долини річки Південний Буг та ложе Бузького лиману . Цей розлом називають Миколаївським.

Під час Альпійського орогенезу на південній частині Миколаївської області утворюються субширотні розломи. Неоднорідна будова фундаменту зумовила специфічні неотектонічні рухи. На широті м. Миколаєва проходять рухи різного напрямку – в північній частині – відбувається підняття у південній - опускання. Це зумовлено особливістю залягання тектонічних порід.

Кримський півострів розташований в межах Молодої Скіфської плити та Складчасто – Брилових середньо високих гір. Південна частина входить до складу наймолодшої Альпійської Складчастості. Ця зона є досить активною. Максимально можлива потужність землетрусів досягає 7-8 балів.

Кримські гори мають моноклинальну структуру залягання гірських порід. Висота їх збільшується з півночі на південь. Гори поділяють на 3 групи: Зовнішні, Внутрішні, Південне (головне) пасмо.

Південне узбережжя Криму характеризується наявність вулканічних утворень. Породи нижньої та верхньої крейди складають друге пасмо Кримських гір та його передгір’я ( пісковики, глина, вапняки, мергель) . Неогенові породи найповніше представлені на Керченському півострові, покривають третє пасмо.

Рельєф

Крайня південна територія України, тобто територія Причорномор’я зайнята Причорноморською низовиною, яка на півдні закінчується невисокими крутими уступами у бік Чорного і Азовського морів. Далі вона переходить на північ Кримського півострова: на заході вона межує з Тарханкутською, на сході з Керченською височинами. На півдні Кримська низовина безпосередньо підходить до куестового низькогор′я .

Причорноморська низовина і рівнинний Крим виступають як геоморфологічна область, яка в свою чергу складається з Дунайсько-Дністровської, Дністровсько - Бузької , Бузько –Дніпровської ,Кримської і Приазовської підобластей. Характерними морфологічними особливостями усіх під областей континентальної частини є слабкий нахил поверхні на південь у бік Чорного та Азовського морів ( Кримська рівнина має нахил на північ) , відносно рівнинний характер рельєфу, поступово переходить у низовини. Спільним також для всіх під областей є наявність водоерозійних та водоакумулятивних, суфозійно-просадочних форм рельєфу. Разом з тим кожна під область має ряд індивідуальних геоморфологічних особливостей.