1.Витоки та зміст кібернетики. Характеристика видів систем та механізму управління

Кіберне́тика— наука про загальні принципи управління в різних системах: технічних, біологічних, соціальних та ін.

Слово “кібернетика” вперше вжив як термін для управління в загальному розумінні давньогрецький філософ Платон. Кібернетика як наука виникла лише в 40-х роках нашого століття. У 1948 році з’явилася перша праця, присвячена питанням кібернетики - “Кібернетика, або управління і зв’язок у тварині і машині - Норберт Вінер.

Основний об'єкт дослідження кібернетики — кібернетичні системи, які розглядаються абстрактно, незалежно від їх матеріальної природи. Приклади кібернетичних систем — автоматичні регулятори в техніці, ЕОМ, людський мозок, біологічні популяції, людство. Кожна така система є множиною взаємопов'язаних об'єктів (елементів системи), які здатні сприймати, запам'ятовувати та переробляти інформацію, а також обмінюватися нею. Сучасна кібернетика складається з ряду розділів, які є самостійними науковими напрямами. Застосування кібернетичного методу досліджень до різного роду систем привело до виникнення таких галузей, як технічна, економічна, біологічна, медична кібернетика тощо. Теоретичне ядро кібернетики утворюють теорія інформації, теорія алгоритмів, теорія автоматів, дослідження операцій, теорія оптимального управління, теорія розпізнавання образів.

20.2.Принцип (від лат. principium — початок, основа) — основа, на яку треба спиратися і якою необхідно керуватися.

Принципи навчання — вихідні положення, які визначаються цілями та завданнями навчання і, у свою чергу, визначають форми і методи навчання. Оскільки дидактичні принципи взаємопов'язані, взаємозалежні і взаємозумовлені, можна стверджувати, що вони утворюють певну систему вихідних дидактичних вимог, які забезпечують необхідну ефективність навчання.

Останнім часом було висунуто ідею про групу принципів навчання, що синтезують більшість підходів до їх виокремлення:орієнтованості вищої освіти на розвиток особистості майбутнього спеціаліста;забезпеченості безперервної освіти;

інформатизації, технічної та технологічної забезпеченості освітнього процесу;відповідності змісту вищої освіти сучасним та прогнозованим тенденціям розвитку науки (техніки) і виробництва (технологій);оптимального співвідношення загальних, групових та індивідуальних форм організації навчального процесу у вищому навчальному закладі;раціонального застосування сучасних методів та засобів навчання на різних етапах підготовки фахівців;відповідності результатів підготовки спеціалістів вимогам, що висуваються конкретною сферою їхньої професійної діяльності, забезпечення їх конкурентоспроможності.

20.3. Побудова річного планування на основі одного мікроциклу називається одно цикловим, двух – двоцикловим і т. д. В кожному мікроциклі виділяють три періоди: Підготовчий період(закладаються техніко-тактична та функціональна основа змагань) поділяється на два етапи: общеподготовітельний та спеціально-підготовчий. Завданням змагального періоду є збереження і зміцнення спортивної форми і на підставі цього досягнення максимальних спортивних результатів.

Перехідний період – відновлення фізичного та психічного потенціалу спортсменів після тренувальних та змагальних навантажень.

Спортивна форма - стан оптимальної готовності спортсмена до досягнень, яке купується за певних умов у кожному макроциклі. Процес розвитку спорт форми має фазовий характер і протікає у порядку послідовної зміни 3 фаз: придбання, стабілізація, тимчасова втрата. 3 фази спортивної форми: Придбання, стабілізація, Тимчасова втрата. На фазі Придбання підвіщується рівень здібностей основних функціональніх систем, формуються необхідні рухові навички і вміння, розвиваються фізичні якості. Застосовується Широке коло різноманітніх засобів і методів.

Стабілізація - готовність спортсмена до вищих досягнень на основі високого рівня тренованості, яка дає можлівість досягті високого результату на змагання.

Фаза тимчасової втрати - Зниження коордінаційніх і функціональніх можливостей.

Білет №21