1. Кібернетика фізичного виховання. Кібернетика спортивного тренування.

Кіберне́тика — наука про загальні принципи управління в різних системах: технічних, біологічних, соціальних та ін.

Кібернетика як наука про управління об'єктом свого вивчення має керуючі системи. Для того щоб у системі могли відбуватися процеси управління, вона ' повинна мати певний ступінь складності. З іншого боку, здійснення процесів управління в системі має сенс тільки в тому випадку, якщо ця система змінюється, рухається, тобто якщо йдеться про динамічну систему. Тому можна уточнити, що об'єктом вивчення кібернетики є складні динамічні системи. До складних динамічних систем ншіежать і живі організми (тварини й рослини), і соціально-економічні комплекси (організовані групи людей, бригади, підрозділи, підприємства, галузі промисловості, держави), і технічні агрегати (конвеєрні лінії, транспортні засоби, системи агрегатів).

2. Методи як наукова категорія — це спосіб досягнення мети, певним чином упорядкована діяльність. Методи навчання — це засоби взаємопов'язаної діяльності викладача і студента, спрямованої на вирішення завдань навчання, виховання і розвитку.

Групи методів: Методи навчання за джерелом знань поділяють на: Словесні ( лекція, пояснення, розповідь, бесіда, інструктаж); наочні (спостереження, ілюстрація, демонстрація); практичні ( вправи, лабораторні роботи, практичні роботи, графічні роботи, експеримент, виробнича (педагогічна) практика).

Методи навчання за ступенем керування навчальною діяльністю: під керівництвом викладача, самостійна робота студентів (з книгою, курсова, дипломна робота, виконання трудових завдань).

Методи стимулювання інтересу до навчання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності: ділові та рольові (драматизація) ігри, дискусії і диспути, студентські наукові конференції, створення ситуації емоційно-моральних переживань, створення ситуації пізнавальної новизни та зацікавленості (метод цікавих аналогій, ефект дивування, зіставлення наукових і життєвих (побутових) пояснень явища тощо).

До методів контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності належать такі:Методи усного контролю: індивідуальне опитування, фронтальне опитування, усні заліки, колоквіуми, іспити, усне програмоване опитування. Методи письмового контролю: контрольні письмові роботи, письмові заліки, письмові іспити, програмовані письмові роботи. Методи лабораторно-практичного контролю: контрольні лабораторні роботи, контроль за допомогою комп'ютера (навчально-контрольні програми). Методи самоконтролю: самостійний пошук помилок, уміння самостійно оцінювати свої знання, визначати пріоритетні напрями власного навчального процесу, самоаналіз і т. ін.

2. Змагальниіі період. Основні завдання тренувань у цьому періоді зводяться до подальшого підвищення рівня розвитку фізичних і морально-вольових якостей, вдосконалення і закріплення спортивної техніки, оволодіння тактикою і набуття досвіду змагань.

Цей період прийнято поділяти на два етапи. Перший, так званий дозмагальний, триває один місяць, а другий — основних спортивних змагань — 3—5 місяців (залежно від виду спорту).

На пертому етапі спортсмени повинні здійснювати напружене тренування і брати участь у невеликій кількості змагань для набуття «бойового» досвіду.

Головну увагу в ІІ період приділяють вдосконаленню техніки в обраному виді спорту та підготовці до досягнення найвищих для даного спортсмена результатів.

Завданням змагального періоду є збереження і зміцнення спортивної форми і на підставі цього досягнення максимальних спортивних результатів. Головним засобом цього періоду виступають змагальні фізичні вправи Основним методом цього періоду є змагання. Число змагань залежить від особливостей виду спорту і кваліфікації спортсменів. Інтервали відпочинку між окремими змаганнями повинні бути достатніми для відновлення і підвищення працездатності спортсмена. Число змагань може бути розумно збільшено за рахунок різноманітності їхнього змісту, спрямованості та значущості. Наприклад, легкоатлети-бігуни можуть збільшити свою змагальне практику за рахунок виступів на додаткових і суміжних дистанціях.

Білет №22

22.1 Людина - це система, яка сама себе регулює, виправляє і навіть удосконалює. Психічна саморегуляція здійснюється у поєднанні її енергетичних, динамічних і соціально-змістових аспектів.

Механізми саморегуляції можуть базуватися на таких структурних компонентах як: Самооцінка - це результат розумових операцій (порівняння, аналізу та синтезу), в якому постійно присутній емоційний компонент (суб’єктивне переживання; домагання особистості – їх основна функція полягає у корекції прийнятих цілей, задач; соціально-психологічне очікування (очікувана оцінка), яка виконує функцію посередника між самосвідомістю особистості і її соціальним оточенням в процесі саморегуляції поведінки; У центрі проявів саморегуляції особистості - система «Я», що формується під впливом життєвих вражень і виховання як центр самосвідомості. Будучи елементом психологічної структури особистості, «Я» виступає як установка щодо самого себе і включає такі компоненти: • когнітивний - уявлення про «Я» реальне та «Я» ідеальне; • емоційний - самоповага (самоприниження) тощо; • оцінно-вольовий - прагнення підвищити самооцінку, завоювати авторитет, повагу.