- •5.1. Управління та педагогічний менеджмент у загальноосвітніх навчальних закладах
- •524 Педагогіка
- •526 Педагогіка
- •528 Педагогіка
- •530 Педагогіка
- •532 Педагогіко
- •534 Педагогіка
- •536 Педагогіка
- •538 Педагогіка
- •540 Педагогіка
- •542 Педагогіка
- •544 Педагогіка
- •5.2. Розбудова інноваційної педагогічної системи загальноосвітнього навчального закладу
- •546 Педагогіка
- •548 Педагогіка
- •550 Педагогіка
- •552 Педогогіка
- •554 Педагогіка
- •556 Педагогіка
- •558 Педагогіко
- •560 Педагогіка
- •5.3. Методична робота у загальноосвітньому закладі
- •562 Педагогіко
- •564 Педагогік:
- •566 Педагогіка
- •568 Педагогіка
- •572 Педагогіко
- •574 Педагогіка
550 Педагогіка
практиці новаторського досвіду колег, а також нових ідей, методик та технологій, запропонованих педагогічною наукою.
У перебігу інноваційних процесів визначено кілька законів (Див.: Юсуфбекова Н.Р. Общие основы педагогической инновации: Опыт разработки теории инновационных процессов в образовании. — М.. 1991):
закон незворотної дестабілізації педагогічного середовища (під впливом внесених у педагогічне середовище незворотних змін попередньо функціонуюча цілісна система починає руйнуватися і по требує певного часу для створення нової системи на базі нових еле ментів або асиміляції старої);
закон обов'язкової реалізації інноваційного процесу (передба чає обов'язкову реалізацію будь-якого інноваційного процесу за умо ви, коли в його основі лежить педагогічне відкриття);
закон стереотипізації педагогічних інновацій (засвідчує, що будь-яка інновація з часом перетворюється у звичні поняття та дії і стає стереотипною).
Ці закони зумовлюють і певні етапи функціонування інновацій, про які в широкому розумінні цього слова образно сказав відомий американський філософ і психолог Вільям Джеймс: „Будь-яка доктрина проходить три етапи: спочатку її атакують, оголошують абсурдною, потім допускають, що вона, очевидно, справедлива, але не значима. Визнають, зрештою, її істинну важливість, і тоді її противники борються за честь її відкриття".
Принципи розбудови інноваційної педагогічної системи загальноосвітнього закладу. Чи не найскладнішою ділянкою в інноваційній діяльності загальноосвітнього закладу є освоєння ним інноваційної педагогічної системи. Таке освоєння нерідко страждає порушенням взаємозв'язків між її елементами, що негативно впливає на загальносистемну (емерджентну) властивість останньої. Це вимагає детального розгляду таких систем на основі вихідних принципів їхньої розбудови. Такі принципи детально розроблені відомим вітчизняним вченим академіком О.В.Киричуком (Див.: Киричук В.О. Принцип розбудови інноваційної педагогічної системи освітнього закладу //Рідна школа. - 2000. - №11. — С. 3-9). Найважливішим серед них він визначає принцип системності. Згідно з ним адекватне уявлення про складну динамічну педагогічну систему освітнього закладу дає інтеграція трьох площин її розгляду - предметної (компонентно-структурної), функціональної (зовнішнього і внутрішнього функціонування) та історичної (генетичного і прогностичного аналізів).
Розділ 5. Школознавство 551
Так, на основі компонентно-структурного аналізу в системі загальноосвітнього закладу можна виділити три підсистеми, які тісно пов'язані між собою: а) адміністративно-господарську; б) організаційно-управлінську; в) психолого-педагогічну. У свою чергу у психолого-педагогіч-ній системі можна виділити три складники: а) розвиток - саморозвиток індивіда; б) його виховання - самовиховання; в) освіту - самоосвіту. Головною функцією першої підсистеми є організація сприятливого енергоінформаційного простору для розвитку потенційних можливостей учня, його внутрішнього світу, унікальності; захисту від негативних зовнішніх впливів та власних негативних сугестивних комплексів; для стимулювання духовно-катарсичної активності. Функціями другої підсистеми є виховання свободи особистості, тобто створення максимально сприятливих умов для творчої самореалізації підростаючої людини; розвиток автономного „само" (саморозвиток свободоздатності) (Газман О. С.); допомога дитині як суб'єкту вільної свідомості (самосвідомості), вільної діяльності (самодіяльності), вільної поведінки (життєдіяльності) у вирішенні внутрішніх і зовнішніх конфліктів. Третя підсистема передбачає педагогічну підтримку учня в освіті (самоосвіті), в інтеграції у собі природного надбання і набутого культурного досвіду.
Розгляд педагогічної системи у вертикальному розрізі, за О.В. Ки-ричуком, дає змогу виділити в ній п'ять основних компонентів: 1) мету; 2) завдання, які конкретизують цю мету; 3) засоби вирішення цих завдань; 4) умови, за яких той чи інший засіб може дати позитивний ефект; 5) результат функціонування педагогічної системи.
Однак будь-яка системна властивість ніколи не зводиться до звичайного поєднання властивостей її складових, у зв'язку з чим їй властива така якість, як неаддитивність (емерджентність). У зв'язку з цим виявити закономірності взаємозв'язків основних компонентів педагогічної системи, які надають їй цілісності і цим самим сприяють появі деяких нових властивостей, що не зводяться до властивостей її складових, допомагає структурний аналіз. Він же дає можливість визначити ступінь складності педагогічної системи, яка залежить від того, на скількох рівнях розміщуються її компоненти або підсистеми.
Функціональний аналіз інноваційної педагогічної системи передбачає два вектори аналізу: зовнішнього і внутрішнього функціонування. Зовнішнє функціонування зумовлюється тим, що будь-яка педагогічна система є підсистемою значно ширших систем, її розвиток завжди відбувається у контексті умов соціального середовища, яке завжди змінюється. Звідси випливає важлива об'єктивна вимога, згідно з якою інноваційна педагогічна система повинна бути адаптивною,