Інноваційний підхід до вивчення частки в школі Специфіка використання інтерактивних методів у процесі вивчення частки
Інтерактивні методи навчання пройшли багаторічну апробацію у навчальних закладах багатьох країн світу, деякі з них застосовуються і у вітчизняній педагогіці. Мета застосування інтерактивних методів полягає не тільки в спонуканні учнів до активної роботи, а й ініціюванні їх творчості, розвитку комунікативних навичок тощо. Існують п’ять причин, які знижують якість проведення уроку:
дуже часте й нецікаве фронтальне опитування;
одноманітність використовуваних педагогом методів навчання;
матеріал подається заради самого матеріалу (предмет заради самого предмету);
4) завищений тиск на учнів з боку викладача з метою досягнення високих навчальних результатів;
5) дуже швидке проходження матеріалу [15; 23-24].
Для того, щоб зацікавити учнів навчанням, необхідно:
урізноманітнити використовувані методи навчання;
підняти активність учнів;
створити приємну невимушену атмосферу під час уроку;
поставити за мету виховання особистості;
5) складність матеріалу, що вивчається, привести у відповідність до рівня підготовленості учнів.
Урок має бути цікавим заходом із чіткими правилами, під час якого вчитель і учні співпрацюють на професійному та особистісному рівнях із метою отримання стійкого досвіду навчання на все наступне життя.
Тому методисти настійно рекомендують вивчати матеріал не за стандартом [16; 17]. Уважаємо, що при вивченні частки як частини мови доцільними будуть такі інтерактивні методи навчання, які можна поділити на дві великі групи: групові та фронтальні. Перші передбачають узаємодію учасників малих груп (на практиці від 2 до 6-ти осіб), другі – спільну роботу та взаємонавчання всього класу.
Час обговорення в малих групах – 3-5 хвилин, виступ – 3 хвилини, виступ при фронтальній роботі – 1 хвилина.
Групові методи:
Робота в парах.
Учні працюють в парах, виконуючи завдання. Парна робота вимагає обміну думками і дозволяє швидко виконати вправи, які в звичайних умовах є часомісткими або неможливими (обговорити подію, твір, узагалі інформацію, вивести підсумок уроку, події тощо, взяти інтерв’ю один в одного, проанкетувати партнера). Після цього один із партнерів доповідає перед класом про результати.
Так, наприклад, один учень виділяє класифікацію фразових часток, а інший – записує приклади:
частки, що надають смислових відтінків:
вказівні (це, ось, оце, он, ген, осьде, то, ото);
означальні (прямо, майже, саме, якраз, справді, точно, просто);
видільні (лише, навіть, хоч би, тільки, хоча б, аж, уже, -таки, і, й, та (у ролі часток), бо, же);
частки, що вносять модальні і модально-вольові відтінки у значення:
власне модальні (виражають непевненість, сумнів, припущення: ледве чи, мовляв, навряд чи, ой, ну, чи не);
стверджувальні (еге, так, авжеж, аякже, атож);
заперечні (ні, ані, не);
питальні (чи, хіба, що за, невже);
спонукальні (нехай, хай, ну, давай, бодай);
емоційно-експресивні частки (увиразнюють емоційну оцінку висловлювання: який, як, що то за, що за).
У кінці роботи обидва учні звітуються перед класом про виконану роботу.
Робота в трійках.
По суті, це ускладнена робота в парах. Найкраще в трійках проводити обговорення, обмін думками, підведення підсумків чи навпаки, виділення несхожих думок). Наприклад, вчитель розповів, що словотворчі частки, поєднуючись з іншими словами, служать для творення нових слів. У такій ролі виступають частки ні-, де-, дехто, аби-, будь-, -будь, -небудь, казна-, хтозна-, завгодно, -би, -б, -же, -ж, не-, ні-, де-, аби-, абихто. Проте, далі можна поставити проблемне запитання: чи можуть частки кваліфікуватися як префікси? Тому в процесі обговорення учні доходять висновку, що в багатьох працях виділяються ще словотворчі частки, за допомогою яких утворюються неозначені та заперечні займенники (будь-який, хтось, абищо) та подібні до них прислівники (де-небудь, хтозна-коли, ніяк). Але у складі цих слів вони виступають префіксами і суфіксами.
Змінювані трійки.
Цей метод трохи складніший: всі трійки класу отримують одне й те ж завдання, а після обговорення один член трійки йде в наступну, один – в попередню і ознайомлює членів новостворених трійок з набутком своєї.
Такий метод є ефективним для вивчення формотворчих часток. У процесі такої роботи школярі простежують, що формотворчі частки служать для творення:
зворотної форми дієслова (-сь, -ся: повертався я запізно);.
наказового способу (хай, нехай: нехай пройду я крізь вогонь);
умовного способу (б, би: хіба став би я за це братися);
найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників (най-: найкрасивіша земля);
зворотної форми дієслова (-сь, -ся: повертався я запізно).
2+2=4.
Дві пари окремо працюють над вправою протягом певного часу (2-3 хвилини), обов’язково доходять до спільного рішення, потім об’єднуються і діляться набутим. Як і в парах, необхідним є консенсус. Після цього можна або об’єднати четвірки у вісімки, або перейти до групового обговорення.
Така робота є доцільною при морфологічному розборі частки, яка проводиться за визначеною схемою:
Запишіть слово. Визначте частину мови слова.
Визначте розряд за значенням: частка смислова, модальна, словотворча чи формотворча.
Розберіться у правописі слова (як воно пишеться).
Карусель.
Учні розсаджуються в два кола – внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє коло нерухоме, зовнішнє рухається. Можливі два варіанти використання методу – для дискусії (відбуваються «попарні суперечки» кожного з кожним, причому кожен учасник внутрішнього кола має власні, неповторювані докази), чи для обміну інформацією (учні із зовнішнього кола, рухаючись, збирають дані).
Так, наприклад, частки можуть бути співзвучними з іншими частинами мови, тому за допомогою методу «Карусель» можна простежити таку специфіку часток. У процесі роботи школярі доходять висновку, що чимало часток, які звучанням збігаються з іншими частинами мови: і – зі сполучником сурядності; як, хоч, чи, мов, наче, немов, неначе, мовби – зі сполучниками підрядності; точно, справді, рівно – із прислівниками; саме – із займенником (але з наголосом на другому складі).
Учитель повинен зауважити, що завжди треба з'ясовувати, яку роль у реченні відіграє слово, застосовувати визначення частин мови. Наприклад, у реченні: Тільки і дишемо було, як наїде гостей (Марко Вовчок) і нічого не з’єднує, а лише підсилює наступне слово. Тому це не сполучник, а частка.
Робота в малих групах.
Найсуттєвішим тут є розподіл ролей: «спікер» – керівник групи (слідкує за регламентом під час обговорення, зачитує завдання, визначає доповідача, заохочує групу до роботи), «секретар» (веде записи результатів роботи, допомагає при підведенні підсумків та їх виголошенні), «посередник» (стежить за часом, заохочує групу до роботи), «доповідач» (чітко висловлює думку групи, доповідає про результати роботи групи).
Можливим є виділення експертної групи з сильніших учнів. Вони працюють самостійно, а при оголошенні результатів рецензують та доповнюють інформацію.
Така робота ефективна при вивченні особливостей написання часток. Тому «спікер» має на меті розповісти про те, що більшість часток пишуться окремо від слів, до яких вони відносяться.
Частки бо, но, то, таки пишуться через дефіс, якщо стоять безпосередньо після слова, до якого належать, в інших випадках вони також пишуться окремо. «Спікер» дає школярам можливість порівняти приклади: Завдяки наполегливим тренуванням команда досягла-таки помітних успіхів. – Завдяки наполегливим тренуванням команда таки досягла успіхів.
У частках, що складаються з двох слів, ці слова пишуться окремо одне від одного: що за, навряд чи, трохи не, ще й, чи не тощо.
У сумнівних випадках (наприклад, егеж, якраз, невже) доцільно вдатися до прийому заміни синонімом – частками так, саме, хіба. Якщо така заміна можлива, то слово слід писати разом. І знову ж школярі порівнюють приклади: Тоді якраз (саме) починалися жнива. – Ми почули, як раз щось сильно стукнуло, а вдруге дещо тихіше.
Акваріум.
У цьому методі одна мікрогрупа працює окремо, в центрі класу, після обговорення викладає результат, а решта груп слухає, не втручаючись. Після цього групи зовнішнього кола обговорюють виступ групи і власні здобутки.
Не і ні — найчастіше вживані частки. Вони можуть уживатися з різними частинами мови. Написання цих часток регулюється низкою правил.
Цей метод є виправданим при вивченні правил написання часток не і ні, коли учні повинні засвоїти такий дидактичний матеріал:
Не пишеться разом, якщо;
слово будь-якої частини мови без не не вживається: немовля, неозорий, нехтувати, ненароком;
коли не надає слову протилежного значення, яке може бути виражене іншим словом, без не: недруг (ворог), недалекий (близький), невиразно (туманно).
У цих випадках не є префіксом або частиною кореня.
Не пишеться окремо, якщо:
у реченні є протиставлення, заперечення: Не далекі краї його приваблювали, а можливість учитися. То не ясний сокіл квилить-проквиляє (Народна творчість).
слово (іменник, прикметник, прислівник) виступає в реченні присудком і не стосується відсутнього дієслова-зв'язки: Він мені не (є) друг; Ставок не (є) глибокий, але купатись у ньому можна. У таких реченнях не – заперечна частка.
Ні пишеться разом, якщо:
слово без ні не вживається: нікчемний, нісенітниця, нівроку;
уходить до інших слів як словотвірний префікс: ніхто, ніякий, ніде.
Ні пишеться окремо, якщо:
є заперечною часткою: Не лишилось ні клаптика незасіяної землі;
є повторюваним єднальним сполучником із заперечним значенням: Не буде у думах моїх ні мук, ні страждань, ні плачу (М. Рильський). Не хоче він ні пить, ні їсти і все у мрії порина (В. Сосюра).
Фронтальні методи:
Велике коло.
Учні сидять по колу і по черзі за бажанням висловлюються з приводу певного питання. Обговорення триває, поки є бажаючі висловитися. Вчитель може взяти слово після обговорення. Таким чином можна опрацювати практичне завдання з правопису часток: прочитайте прислів’я і приказки. Поясніть правопис часток.
Хто робить багато справ нараз, не зробить жодної гаразд. Сонливого не добудишся, ледачого не докличешся. Не здужає третього хліба з’їсти. Так нездужає, що й ведмедя за вухо втримав би. Бідний, хоч і ночей недосипає, все одно хліба недоїдає. Як не дочує, так вигадає. Не славлячи свої дітей, батьки ганьблять самих себе. Не подумавши, і кілочка не заточиш.
Мікрофон.
Це різновид великого кола. Учні швидко по черзі висловлюються з приводу проблеми, передаючи один одному уявний «мікрофон».
Наприклад, завдання скласти невеликий усний роздум «Від ласкавих слів затихає гнів», використовуючи частки.
Незакінчені речення.
Дещо ускладнений варіант великого кола: відповідь учня – це продовження незакінченого речення типу «можна зробити такий висновок…», «я зрозуміла, що…».
Мозковий штурм.
Загальновідома технологія, суть якої полягає в тому, що всі учні по черзі висловлюють абсолютно всі, навіть алогічні думки з приводу проблеми. Висловлене не критикується і не обговорюється до закінчення висловлювань.
Такий метод буде ефективним при гуртовому визначенні частки як частини мови. Школярі в процесі роботи доходять висновку, що частка – це службова частина мови, яка вживається для надання окремим словам чи реченням додаткових емоційно-експресивних та смислових відтінків або для творення морфологічних форм та нових слів (ніхто не жив би на землі, якби не було тут атмосфери).
На відміну від прийменників та сполучників, які виконують роль єднального елемента у словосполученнях чи реченнях, частки мають лише виключно смислову функцію.
Мозаїка.
Це метод, що поєднує і групову, і фронтальну роботу. Малі групи працюють над різними завданнями, після чого переформовуються так, щоб у кожній новоствореній групі були експерти з кожного аспекту проблеми. За допомогою методу «Мозаїка» доцільно опрацювати функціонально-стилістичні особливості часток української мови.
Отже, завдяки ефекту новизни та оригінальності інтерактивних методів при правильній їх організації зростає цікавість до процесу навчання.
На нашу думку, особлива цінність інтерактивного навчання в тому, що учні навчаються ефективній роботі в колективі.
Інтерактивні методи навчання є частиною особистісно-зорієнтованого навчання, оскільки сприяють соціалізації особистості, усвідомлення себе як частини колективу, своєї ролі і потенціалу [2; 7].
Відповідне методичне забезпечення має ґрунтуватися на діалогічному підході, який визначає суб'єкт-суб'єктну взаємодію учасників педагогічного процесу, їх самоактуалізацію і самоорієнтацію. Технології такого спрямування передбачають перетворення суперпозиції вчителя і субординізованої позиції учня в особистісно рівноправну позицію. Вона й дає дитині можливість бути суб’єктом навчальної діяльності, що сприяє практичній реалізації її прагнення до саморозвитку, самоствердження.
Якнайактивніше сприяють цьому інтерактивні методи навчання, що активно розробляються останнім часом. Завдяки закладеним в їх суть самостійній діяльності та груповій узаємодії вони можуть бути корисними та перспективними для вчителя та для учнів.
Зауважуємо, що надмірне захоплення вчителем інтерактивними методиками сприяє зниженню ефективності уроків, тому до такого роду занять потрібно підходити з розумом.