25. Кіноповість «Земля» о.Довженка (провідні мотиви та символи).

Твір написаний у 1930 році, вважається одним з кращих фільмів усіх часів і народів. Називали «куркульською кінокартиною». В основі - історія свого селянського роду, постають його дід і батько. Автор описує події колективізації, але головним у творі є не соціальне протистояння, а філософський план. Характерне поєднання конкретних подій і символічності. Головними проблемами твору є проблеми людини і землі, особи і суспільства, індивідуального й історичного буття, смерті і безсмертя, проблеми людського роду і призначення людини на землі, проблема вічності світу, незнищенності роду людського. Виразником національних традицій, духовностей виступає дід Семен. Майже на початку твору він помирає. Прихід своєї смерті він чітко відчуває, але не боїться вмирати, бо сприймає смерть, як природне явище. Так сприймають його смерть і його діти та онуки. Інший план – соціальний: події колективізації. У центрі цих подій – сількор Василь Трубенко, син Опанаса і Одарки Трубенків. Важливу роль у розкритті його образу відіграє символічний план. Розкриваючи характер Василя, автор змальовує перші зустрічі з Наталкою під яблунею (дати яблуко означає запропонувати руку і серце), що символізує вічне життя. Зелене листя символізує одруження, веселощі.

Автор з симпатією змальовує свого героя: він і рішучий революціонер, і мрійливий, ніжна людина у коханні.

Персонажі фільму по-різному сприймають доленосні події в Україні. Більшість односільчан, особливо молодь, іде за Василем. Сюжет включає внутрішні монологи, авторські репліки, ремарки.

Кульмінацією фільму-повісті стає поява у селі трактора, який привів Василь Трубенко, та розорювання одноосібних меж у єдине колгоспне поле. Саме це і породило конфлікт куркуля Хоми з Василем. Хома вбиває Василя. Біля його труни при зібраному народі батько Василя (вже переконаний колгоспник) просить поховати сина «по-новому», бо він «загинув за нове життя.” Але кіноповість закінчується оптимістично: “Щебечуть солов’ї по молодих садках. Лине здалеку дівочий спів. Колгоспна земля квітне як ніколи”. Довженко казав, що хотів показати загибель героя так, щоб людям хотілося жити.

У сцені, коли помирає старий дід Семен, мало психологізму, зате є погляд художника|митець| на саму смерть і на життя. Погляд художника|митець| говорить про життя, як дар|дарунок| і диво|чудо|. Але|та| вмираючий старий|старик| не чіпляється за життя, в усякому разі|у всякому разі|, в нім немає страху смерті, він і смерть приймає як належне і благе. Це поетичний образ|зображення|.  У момент поховання Василя селянка народжує дитину – починається нове життя: все у світі закономірно.

Наречена загиблого б'ється в істериці в своїй хаті зовсім гола, сумуючи про загиблого жениха, загибле щастя, розбиту долю. Гола, тому що вона б'ється в тісній хаті, як в тісноті власного серця, не в змозі знайти вихід потреби любити|кохати| і бути коханою, що накопичилася. Це говорить про неможливість щастя без коханої|любий| людини. Приречений “куркуленко” Хома не знаходить місця ні серед людей, ні серед природи, і тоді в божевіллі, “як хробак”, головою ніби “угвинчується” в землю. Символічним є образ води. Під час поховання Василя йде сильний дощ, який символізує змивання горя, вічність життя. Це є метафорою кіноповісті.

26. «Зачарована Десна»: образна система, жанрово-стильові особливості. Джерела кіноповісті автобіографічні: до спогадів про дитячі роки вперше звернувся у 1942 році. Прагнув показати становлення людини, джерела її духу, мужності, уславити народ. Через монолог-спогад постає образ маленького Сашка і прабаби Марусини, що володіла своєрідним талантом слова, та судилось їй життя, що спонукало до прокльонів. Чітко окреслені два плани: 1.реалістично викреслені картини дитинства Сашка, його дитячі враження, картини сільського життя, дитячі радощі і жалі, розповіді про оточуючих; властива безпосередність поетичної розповіді; 2.філософське осмислення всього баченого людиною, чиє життя вже доходить кінця, на чиєму шляху були і радощі і невдачі; відчутна пристрасна оціночна позиція художника, тут особливо виявляється особа автора-філософа, публіциста, що вчить розуміти добро і зло, велич і красу простої людини. Немає чіткої сюжетної лінії. Оповідь переривається авторським коментарем, філософськими роздумами, ліричними відступами. Епізоди з життя подаються ніби хаотично, за плином спогадів. Така композиція дає можливість об’єднати два історичні пласти: початок століття і його середину, показати формування покоління, яке розвивалося на тлі війни, революції, репресій. Не прикрашає тяжку д-ть сільського життя: темрява, злидні, сварки, бійки, але наголошує не на цьому: пізнання світу для хлопчика забарвлене поезією відкриття, новизни, мрії, за кращими традиціями народної творчості, втіленої в образі яблукатого коня. Все неприємне в нього пов’язане із світом злиднів і страждань. Очевидно, що всі гріхи сприймалися Сашком дуже серйозно, бо, на його думку всі у родині були грішні, і він бачить місце кожного у страшному пеклі (на картині). Сюжет часто побудований на контрасті: у спогади хлопчика впліталися філософські і ліричні відступи-роздуми автора. Ліричний відступ про матір за стилем нагадує пісню, і образ матері, що порівнюється із самотньою зозулею, перейде у фільми Довженка. Вразливість і фантазія Сашка були невичерпні: епізод з левом, бійка діда з дядьком Самійлом. Найсильніше і найкраще народне поняття про естетичність втілилося в образі батька, людини талановитої. Це ідеал трудівника землі. Підносить образ до вселюдського ідеалу, хоч його притьмарило нелюдське, злиденне життя (одяг), підняв образ неосвіченого, темного селюка (батька) до рівня античного героя, героя праці. З образом батька в автора пов’язані прояви народного атеїзму (усі прокляття Богові він вкладає у батькові уста). Уособленням народної мудрості виступає дід Семен – лагідний, працьовитий, залюблений у влучне слово, народний філософ. Ще один образ людини праці – дядько Самійло – «великий косар»(у його змалюванні відчутна гоголівська традиція, прийом гіперболізації). Усі ці образи трударів і філософів несуть у собі думку про невичерпність і життєдайність народного джерела, про безсмертя народу. Особливо яскравого вираження у творі дістали пафос і лірика. Важливу роль у творі відіграє природа, нерозривно пов’язана з життям людей. Високопублістичні відступи, патетичність, яскраві аналогії, філософські узагальнення ґрунтуються у повісті на міцній реалістичній основі. Реалізм виявляється в побутових сценах тяжкого сільського життя початку століття: у докладному змалюванні всього, що бачить навколо себе малий Сашко – городу, саду, хати, до картини страшного суду на стіні, повені, косовиці. З фольклорних джерел – народне розуміння прекрасного: основним моральним і естетичним критерієм для народу є праця, яка визначає все прекрасне на землі – найприємнішим спогадом залишилась музика клепання коси. Своєрідним символом, рікою життя проходить через повість образ зачарованої Десни. Десна започаткувала його як митця, ввійшла в його життя як мати. Краса Десни подана у смакових (солодка),звукових, зорових образах руху. Ритмомелодика твору основана на органічному поєднанні народно-розмовних і пісенних конструкцій з публіцистичною патетикою. Ліричність органічно зливається з сатиричним ти гумористичним елементами: перетворення бабиних прокльонів у пісню, яку вона виспівує, мов колядку. Мова – схвильована, експресивна, емоційно забарвлена. Важливу роль у творі відіграють інверсія, персоніфікація, діалоги, епітети, метафори.