6. Сатирична спрямованість повісті «Іван Іванович»

Повість написана 1929 року. У повісті завдяки іронії і гротеску розкриваються обличчя партійців, які з одного боку агітують за народ, високі ідеали, а з іншого – це пристосуванці, люди подвійної моралі для верхів і низів. У повісті сатиричні ефекти досягаються за допомогою іносказань, майстерно виписаних автохарактеристик і взаємооцінок персонажів. А найголовніше — точно відібраних побутових деталей, предметних реалій, через які ніби підсвічується духовне єство героїв. Весь цей замкнений в собі, наскрізь фальшивий маленький світик, в якому живуть герої, зображено майже зовсім поза зв'язками з великим світом реальних людських інтересів і турбот. Пропорції тут цілковито зміщені, і автор наголошує на цьому в своєрідних підзаголовках, де коротко викладається зміст кожного з розділів. Коли в ранніх сатиричних творах Хвильовий не втримувався від дошкульних коментарів, осудливих авторських ремарок, то в пізніших речах ("Іван Іванович", "Ревізор", "Оповідання про Степана Трохимовича") іронічні ефекти здебільшого досягаються за допомогою іносказань,

Про чиновного Івана Івановича читаємо, що цей "зразковий член такої-то колегії, такого-то тресту" (ІІ, 9) був зовсім чужий буржуазним звичкам. Визнавав він тільки "батально-героїчні та мажорно-реалістичні фільми" (II, 20), звичайно ж, радянського виробництва. Куховарка в нього не якась там старорежимна, а "член місцевого харчосмаку", і герой, достатньо скромна людина, "ніколи не вимагав окремої спальні для куховарки. Явдоха спить на ліжкові на підлозі в коридорі. Бо й справді: яке він має право вимагати ще одну кімнату?" (ІІ, 9, 15). Подібні деталі й факти, ніби дані з точки зору героя, настільки виразні самі по собі, що не потребують авторських коментарів.

Хвильовий не забуває згадати і про тодішню полеміку з вусппівськими діячами про сумновідомий "генеральний стиль" революційної доби. Отож "цілком свідомий партієць" Іван Іванович визначає лише те ідеологічно витримане мистецтво, "що не запалює тебе бунтом дрібнобуржуазного імпресіонізму, а зовсім навпаки: ласкає радісним спокоєм справжнього мажорного реалізму" (І, 20).

. (Письменник свідомо дбає про перегук з такими ж авторськими ремарками в "Мандрах Гулівера" Дж. Свіфта, аж до одвертої стилізації манери вислову геніального попередника. Недаремно Хвильовий кілька разів згадує в повісті про Свіфта. "Чіткий силует" англійського сатирика у цей період творчості був дуже дорогим для автора "Івана Івановича".) Отож випадково покладена в чужий портфель цілком легальна стенограма пленуму наводить на героя панічний жах, майбутня чистка партії видається загибеллю революції, а суть обіцяного довірливому читачеві "трагічного фіналу" всього лиш виключення з партії в ході чистки. Система цінностей у цьому номенклатурному світі викривлена незбагненне. Єдиним голосом реальності чуються слова куховарки Явдохи, що наспівує якусь свою пісню про майбутню кару на її нових панів. Постать мовчазної Явдохи нагадує образ служниці Варвари у новелі М. Коцюбинського "Сміх". Але в цьому потворному світі пасивна героїня Хвильового не здатна на бунт.