10. Роман „Невеличка драма” в. Підмогильного (проблематика, образна система, стиль). 1929.

1932 р. автор зробив спробу надрукувати окремою книгою з передмовою, в якій він зазначав, що це тільки роман про міщанство, але не роман міщанський. Тобто прагнув вдаватися до маскування своїх прийомів, намагався замаскувати ці серйозні екзистенціальні проблеми, складнощі становлення особистості у тоталітарному суспільстві.

Це роман, який був названий Ю. Шевельовим, камерним, тому що це драма двох людей, це роман, в першу чергу, про стосунки двох. І цю камерність автор бачить у тому, що це роман про кохання, і стосунки закоханих розкриваються у замкненому просторі. Як зазначає Шевельов, діють тільки центральні персонажі Марта Висоцька, працівник відділу статистики Махортресту, і професор біохімік Юрій Славенко. Роман про двох, бо драма цих стосунків цих двох людей розкривається і дія відбувається у чотирьох стінах, переважно у кімнаті Марти Висоцької. Це роман гомоцентричний, він сконцентрований навколо Марти, життєві стосунки якої є об’єктом аналізу. І ці стосунки охоплюють взаємовідносини з 5 чоловіками. Ці стосунки дають можливість по-різному висвітлити важливі екзистенційні проблеми епохи: покликання людини, смислу буття, життєвого вибору, раціонального і ірраціонального, тілесного і духовного. І колізія раціонального і ірраціонального є центральною у романі. Ця колізія розкривається передусім через стосунки Славенка і Марти. Кожен із чоловіків претендує на Висоцьку і репрезентує різні моделі кохання, стосунків. Професор Юрій Славенко є втіленням раціоналізму у повсякденному житті і особистісних стосунках. Для нього на 1-й план виступає тільки наукова сфера, його наукові пошуки, значення розумової діяльності. Він ігнорує почуттєву сферу в житті і оцінює кохання, як стан занепаду мозкової діяльності під впливом потягу до жінки. Для нього, як прихильника раціоналістичних поглядів, важить розумова діяльність, як найвищий здібність людини. Саме розумова діяльність на думку Славенка відрізняє людину від тварини. А кохання він розглядає, як руїнницький фактор, як ознаку кволості людини, як нікчемне почуття.

Інші чоловіки репрезентують інші моделі кохання. Так у багатьох дослідженнях цитується думка Ю. Шевельова, щодо їх класифікації і на мою думку вона є вірною. Інший тип кохання за контрастом – кохання платонічне, яке втілює Льова Роттер. Він закоханий у Марту і готовий бути її вірним слугою, репрезентуючи кохання-приязнь, кохання-захоплення Мартою. Зустрічаються і інші типи кохання, зокрема Дмитро Стайничий – інженер, репрезентує практично тверезе кохання, побудоване на розрахунку. Для нього не важать почуття, а саме практична доцільність, розрахунок у особистих стосунках. Його модель кохання близька трохи до Славенкової тим, що він дії не за почуттями, а він іде за думкою, раціональними розрахунком. Він пропонує Марті стати його дружиною саме з розрахунку: Марта – чудова дівчина, може стати гарною супутницею його життя, а те, що вона його не кохає, що вона має якісь почуття, це його не хвилює. Марті освідчується у досить дивний спосіб: каже, що вона ввійшла у його життєвий план, що вони повинні турбуватися про розвиток держави. Коли Марта йому відмовляє, ображає її, а знайшовши вигідний шлюб, приходить повідомити їй, що його модель таки вдалася. Інші чоловіки репрезентують модель кохання, яка базується на сексуальній енергії, на тваринному началі. Ця модель репрезентує безробітний кооператор, в минулому, сусід по комунальній квартирі Давид Семенович Іванчук – людина одружена, яка має доньку, але йому імпонує своєю молодістю, красою Марта і він не проти того, щось мати із нею ближчі стосунки, попи свою родину. І близькою до нього є модель кохання керівника відділу, в якому працює Марта, завідувача відділу статистики товариша Безпалька, який в собі поєднує сексуальний потяг, він є тим загадковим лицарем, який надсилає квіти Марті, і претендує теж на дівчину. Але коли вона йому відмовляє, він вдається до помсти – звільняє її з роботи. Як Іванчук робить усе, щоб висилити Марту з кімнати, в якій вона живе. І разом з тим у його стосунках є практицизм, який характерний і для Дмитра Стайничого. Але жоден із прихильників на її серце не викликає взаємної відповіді Марти, хоча вони і створюють різні штучні перешкоди у її житті, але вона легко прагне подолати ці домагання і взаємні почуття у неї викликає Славенко, з яким вона випадково знайомиться і який теж певний час підпадає під вплив ірраціональної пристрасті. Він захоплюється на якийсь час Мартою Висоцькою, але згодом, як раціоналіст,, як людина, яка живе розрахунком, відмовляється від неї. Він поступово готує її до того, що в їхніх почуттях немає нічого нового, що все уже було в людських стосунках і нової моделі кохання, стосунків не може бути. Але Марта будує свої стосунки не з розрахунку, а керується почуттями. Ми бачимо стосунки представників 2-х полюсів конфлікту, 2-х різних поглядів на людину, на її призначення, на співвідношення раціонального і раціонального. Марта – людина, яка керується почуттями, це особа, яка живе в романтичному світі, людина, яка насамперед цінує почуття, щирість, і на початку вона бачить у Славенкові ідеальну для неї людину, яку вона покохала. Вона нерідко будує свої стосунки, своє життя, як романтичні героїні за моделлю привабливих любовних романів, і бачачи, що їхні стосунки набувають певного охолодження, вона вирішує розірвати ці стосунки першою, досягнувши результату такого, якого ще не було у літературі. Але згодом вона читає п’єсу „Ягідка кохання” Ібсена і переконується, що в літературі таке уже було. Виходить, що Ю. Славенко, говорячи, що немає ніякої новизни, будував свою версію на знанні життєвих реалій, на знанні літературного матеріалу. І оцей розрив стосунків із Славенком, розчарування у коханні, підступні дії чоловіків, один з який домагається її звільнення з роботи, інший – її виселенню, призводять дівчину до складного внутрішнього стану, до готовності навіть вести прикінцеві розрахунки з життям, але у цій ситуації на допомогу їй приходить закоханий Льова, який прагне переконати Марту у тому, що життя це постійна динаміка, що це не якийсь завершений процес і що навпаки у житті він, як прихильник ірраціонального, відстоює це начало. Логіка – не завжди перевага, це може бути і ознакою обмеженості людського розуму. Льова постає тут прихильником філософії Кіркегора, в якій ставилося питання сенсу буття, смерті, співвідношення раціонального і ірраціонального. Льова підкреслює можливість виходу із будь-якої ситуації, можливість оновлення, відродження до нового життя. І для підкреслення цього мотиву долання обставин, мотиву нового народження людини мають важливе місце 2 епіграфи до роману:

1. Взятий „із дуже сентиментального романсу”. Цей романс підкреслює почуттєву сферу людини, кохання, почуття і вільний вибір особистості, те, що і становить основу цієї маленької камерної драми. Тому вона названа і „Невеличка драма”.

2. Взятий „з дуже гарного роману” (Яновського „Майстер корабля”). Підкреслює можливість відродження людини до життя, попри болісні розчарування, втрати.

На допомогу Марті приходить Льова, він знаходить їй нове помешкання і говорить, що життя на цих розчаруваннях не зупиняється. Після тяжкого психологічного стресу Марта у новому помешканні спала глибоким непорушним сном. Автор прагне показати, що вихід із колізії пошуку себе у цьому світі, реалізації себе, прагненні будувати свої стосунки все-таки на сфері ірраціональній. Складність реалізації себе як особистості в умовах абсурдної реальності, якою є квартира комунальна, де людина ніколи не може залишитися наодинці зі своїми думками, переживаннями, вона не може залишатися наодинці з близькою людиною. Людина не має права на приватне життя, вона не може реалізуватись як приватна особистість у таких умовах. Крім того через колізію раціонального і ірраціонального автор підкреслює байдужість суспільства до особистості, яке починає будуватися на розрахунку, на практицизмі, яке ігнорує особистісний світ.