57) Міжнародна торгівля є формою зв'язку між товаровиробниками різних країн,

що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну

економічну залежність. У літературі часто дається наступне визначення:

«Міжнародна торгівля являє собою процес купівлі і продажі, здійснюваний

між покупцями, продавцями і посередниками в різних країнах». Міжнародна

торгівля включає експорт і імпорт товарів, співвідношення між якими

називають торговельним балансом. У статистичних довідниках ООН

наводяться дані про обсяг і динаміку світової торгівлі як сум вартості

експорту всіх країн світу.

Міжнародною торгівлею називається оплачуваний сукупний товарообіг між

усіма країнами світу. Однак поняття «міжнародна торгівлям вживається й у

більш вузькому значенні: наприклад, сукупний товарообіг промислово

розвитих країн, сукупний товарообіг країн, що розвиваються, сукупний

товарообіг країн якого-небудь континенту, регіону, наприклад, країн

Східної Європи і т.п.

Світові ціни розрізняються в залежності від часу року, місця, умов

реалізації товару, особливостей контракту. На практиці як світові ціни

приймаються ціни великих, систематичних і стійких експортних або

імпортних угод, що укладаються у визначених центрах світової торгівлі

відомими фірмами - експортерами або імпортерами відповідних видів

товарів. На багато сировинних товарів (зернові, каучук, бавовна й ін.)

світові ціни встановлюються в процесі операцій на найбільших світових

товарних біржах.

Термін "міжнародна торгівля" має на увазі складний механізм взаємин, що

виникають у процесі купівлі-продажу товарів на світовому ринку.

У системі міжнародної торгівлі послугами можна виділити такі два блоки: структурно-галузеві компоненти та виробничо-комерційні операції. Структурно-галузеві компоненти системи міжнародної торгівлі послугами це є – інформаційні послуги як динамізуючий фактор міжнародної економічної діяльності; - міжнародні транспортні послуги; - міжнародний туризм; - банківсько-страхувальні послуги.

Розвиток і ускладнення міжнародної торгівлі знайшло відображення в еволюції теорій, що пояснюють рушійні сили цього процесу. У сучасних умовах розходження в міжнародній спеціалізації можна проаналізувати лише на основі сукупності всіх ключових моделей міжнародного поділу праці.

Але якщо роль України у світовій торгівлі невелика, то для самої України значення зовнішньоекономічної сфери досить істотне. Величина експортної квоти України, розрахована на базі паритету купівельної спроможності гривні до долара, склала в 1996 р. 13%, поділяючи між дальнім і ближнім зарубіжжям у співвідношенні приблизно 4:1. Зовнішня торгівля залишається важливим джерелом надходження інвестиційних товарів, а також відіграє велику роль у постачанні населення України продовольством і різними товарами.

58) Сутність держави - це головне в державі як соціальному явищі: те кому належить державна влада в суспільстві й, отже, чиї волю й інтереси ця влада виражає.

У світлі характеристики головного в утримуванні діяльності держав минулого й сучасності, сутність держави як соціального інституту проявляється в стійкій загальній спрямованості його діяльності, пов'язаної із забезпеченням їм як загальсоціальних, так і класових інтересів.

Сутність сучасної соціальної , демократичної, правової держави полягає в тому, що воно є знаряддям досягнення в соціально неоднорідному суспільстві соціального компромісу й згоди.

Два аспекти сутності держави визначилися з моменту її виникнення:

• класовий аспект — захист інтересів економічно пануючого класу, здійснення організованого примусу;

• загальносоціальний аспект — захист інтересів усього суспіль¬ства, забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших загальносоціальних справ.

Функції держави — головні напрямки і види діяльності дер¬жави, обумовлені її завданнями і цілями і такі, що характеризу¬ють її сутність.

Внутрішні функції — забезпечують внутрішню політику держави:

1) політична — вироблення внутрішньої політики держави

2) економічна — регулювання сфери економічних відносин,

3) оподаткування і фінансового контролю — організація і за¬безпечення системи оподаткування і контролю за легальністю прибутків громадян та їх об'єднань

4) соціальна — забезпечення соціальної безпеки громадян

5) екологічна — забезпечення екологічної безпеки і підтри¬мання екологічної рівноваги на території держави; охорона і раціональне використання природних ресурсів; збереження ге¬нофонду народу;

6) культурна (духовна) —розвиток націо¬нальної самосвідомості

7) інформаційна — організація і забезпечення системи одер¬жання, використання, поширення і збереження інформації;

8) правоохоронна — забезпечення охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, Внутрішні функції держави можна поділити ще на дві основ¬ні групи: регулятивні та правоохоронні.

Зовнішні функції — забезпечують зовнішню політику держави:

1) політична (дипломатична) — встановлення і підтримання дипломатичних

2) економічна — встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами

3) екологічна — підтримання екологічного виживання на пла¬неті;

4) культурна (гуманітарна) — підтримання і розвиток культур¬них і наукових зв'язків з іноземними державами

5) інформаційна — участь у розвитку світового інформацій¬ного простору

6) оборона держави — захист державного суверенітету

7) підтримання світового правопорядку — участь у врегулю¬ванні міжнаціональних і міждержавних конфліктів; боротьба з міжнародними злочинами.

59) Державне регулювання - комплекс форм і засобів централізованого впливу на розвиток економічних об'єктів і процесів з метою стабілізації та пристосування існуючої економічної системи до умов, що змінюються, зокрема пристосування економічних відносин і господарського механізму до законів та потреб розвитку продуктивних сил.

Основними об'єктами державного регулювання є:

1) всі елементи економічної системи (продуктивні сили, техніко-економічні, організаційно-економічні та виробничі відносини і господарський механізм); 2) навколишнє середовище; 3) сфери, регіони та галузі народного господарства; 4) національний доход; 5) підприємства; 6) економічний цикл; 7) інфраструктура; 8) законодавство; 9) зайнятість; 10) грошовий обіг; 11) сукупний попит і сукупна пропозиція; 12) платіжний баланс; 13) ціни; 14) зовнішньоекономічні зв'язки.

До основних методів державного регулювання належать:

податкова політика;

державне стимулювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР), або науково-технічна політика;

активна амортизаційна політика;

кредитно-грошова політика;

структурна або промислова політика.

Форми регулювання. Основними формами державного регулювання економіки є пряме і опосередковане.

Пряме регулювання здійснюється шляхом розширення державної власності (на засоби виробництва, частину національного доходу, фінансово-кредитні інститути та ін.), управління державними підприємствами, а також за допомогою законотворчої та адміністративної діяльності. Розширення державної власності на засоби виробництва відбувається шляхом будівництва нових державних об'єктів, націоналізації збиткових підприємств, купівлі акцій колективних капіталістичних підприємств та ін.

Опосередковане регулювання здійснюється шляхом планування, прогнозування, фінансування, бюджетування, системи оподаткування, кредитування, грошової політики, політики прискореної амортизації, цінової політики, обліку і контролю.

Розрізняють також короткотермінове та довготермінове державне регулювання. Короткотермінове регулювання передбачає комплекс антициклічних та антикризових заходів держави, зокрема зміни відсоткової ставки, надання державних субсидій та ін.

Довготермінове регулювання здійснюється у формі економічного програмування або прогнозування розвитку народного господарства загалом або окремих сфер, регіонів, галузей. З цією метою формулюють конкретні цілі, визначають порядок їх досягнення, встановлюють відповідальність конкретних органів за їх виконання, виділяють необхідні кошти та визначають порядок фінансування, здійснюють поточний контроль за їх виконанням.

При використанні такого способу державного регулювання економіки, як планування, його формами виступають індикативне (рекомендаційне, необов'язкове для виконання) і директивне (обов'язкове для виконання) планування.

60) Глобальна проблема — зв'язки та відносини між державами й соціальними системами, суспільством у загальнопланетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів усіх країн і можуть бути розв'язані шляхом їх взаємодії.

Проведений аналіз дає можливість зробити висновок, що серед глобальних проблем, які стоять нині перед людством, найгострішими є: а) проблема збереження миру; б) екологічна проблема; в) проблема забезпечення людства продовольством, сировиною та енергією; г) проблема освоєння світового океану; д) проблема економічного відставання країн, що розвиваються; є) проблема зайнятості населення.

Подальше загострення цих проблем загрожує існуванню людської цивілізації. Причому не в якомусь далекому майбутньому, а в найближчому сучасному. Зокрема, група вчених Заходу дійшла до висновку: якщо людство не загине в найближчі роки від ядерної катастрофи, спровокованої війною (що малоймовірно в сучасних умовах, коли вживаються радикальні заходи щодо заборони ядерної зброї), то через 20-30 років воно загине від екологічної катастрофи. Чи є якийсь вихід?

Розв'язання глобальних проблем сучасності, забезпечення май бутнього людської цивілізації вимагають розробки й реалізації комплексної колективної програм»' економічної, екологічної й воєнно-політичної безпеки людства. Чи можлива розробка й реалізація такої програми? З повною достовірністю, спираючись на закони розвитку суспільного виробництва, які ми вивчали, можна сказати, що розробити таку програму суспільству під силу, але реалізувати її в умовах панування приватної власності неможливо. Неможливо тому, що її показники будуть мати лише рекоменда ційний характер, тобто не обов'язковий для всіх країн, фірм, корпорацій, окремих осіб.

Шляхи розв’язання глобальних проблем людством. Тенденція до зростання ресурсів, що відволікаються на військові потреби, веде до загострення економічних і соціальних проблем у багатьох країнах, негативно впливає на розвиток цивільного виробництва і рівень життя народів. А потреби вирішення глобальних проблем постійно і гостро вимагають змін на користь цивільних потреб національних пропорцій між ресурсами, що йдуть на воєнні і мирні цілі, тобто демілітаризування економіки.

Демілітаризація економіки країни — це роззброєння і ліквідація оборонних галузей виробництва. Оскільки мілітаризовані галузі становлять воєнно-промисловий комплекс країни, то демілітаризація ВПК передбачає конверсію підприємств, що працюють на оборону.

Конверсія — це зміна пропорцій розподілу фінансових, людських і матеріальних ресурсів між цивільною і воєнною сферою, переключення в ході роззброєння воєнного виробництва та інших видів\військової\діяльності\на\мирні\цілі.

У багатьох розвинутих країнах, а особливо в колишніх радянських республіках, активно триває процес конверсії воєнного виробництва, на яку покладались великі надії у зв’язку з вивільненням значної кількості виробничих потужностей і робочої сили. Проте в дійсності конверсія виявилась справою досить дорогою як в економічному аспекті (переоснащення складного і специфічного обладнання), так і в соціальному (масове скорочення працівників оборонних галузей і чисельності збройних сил). За оцінками експертів, початкові витрати на конверсію перевищують витрати на гонку\озброєнь.

За цих умов вихід може бути лише один: народи всіх країн спільно і організовано мають здійснити ядерне роззброєння, суттєво зменшити військові витрати, подолати міжнаціональні та внутрішньонаціональні воєнні конфлікти.

Складний комплекс проблем виникає на стику взаємовідносин суспільства, людини, природи. Глобальні проблеми суттєво впливають на структуру і механізм суспільного відтворення і формують якісно новий еколого-економічний тип відтворення; впливають на біологічні і соціальні аспекти відтворення не тільки робочої сили, але й людської популяції взагалі.

Однією з таких проблем є ліквідація зубожіння, голоду, хвороб, безробіття і неграмотності, які охоплюють великі зони сучасного світу. Зараз у світі більше голодуючих, ніж будь-коли в історії людства. Бідність і відсталість характерні перш за все для країн, що розвиваються, де проживає майже 2/3 населення планети. Тому дану глобальну проблему часто називають проблемою подолання відсталості країн, що розвиваються.

-