5. Запам'ятовуючи пристрої комп'ютера та їх основні характеристики. Зовнішні та внутрішні запам'ятовуючи пристрої. Одиниці ємності запам'ятовуючих пристроїв.

Взагалі пам’ять в комп’ютері можна уявити собі, як велику впорядковану сукупність комірок, кожна з яких може містити в собі деякий об’єм інформації – 1 байт, має власну адресу і в будь-який момент роботи в кожну комірку або записати, або зчитати з неї певну інформацію. В комп’ютері є три основні види пам’яті:

1. постійна

б) оперативна

в) зовнішня (дискова)

Постійна пам’ять являє собою невелику мікросхему, в яку ще при виготовленні на заводі влаштовується спеціальна інформація, яка починаючи з цього моменту і увесь час, під час роботи комп’ютера ніколи не змінюється. В постійній пам’яті знаходиться інформація, а саме програми- інструкції початкового завантаження комп’ютера, а також команди самого низького рівня, які виконуються на початковому етапі роботи.

Отже , деяку інформацію треба постійно зберігати в пам’яті комп’ютера, навіть якщо він вимкнутий. Ця пам’ять називається постійною. Інформацію з неї можна тільки читати. Тому цей пристрій називають запам’ятовувачем тільки для читання . Англійська назва пристрою – ROM ( read only memory ) . Інформацію сюди записують під час виготовлення пристрою на заводі. Постійна пам’ять знаходиться у модулі на материнській платі, який називається BIOS. Тут записані програми , які керують комп’ютером відразу після його вмикання: тестують клавіатуру, опера-тивну пам’ять, зчитують характеристики дисків із CMOS-пам’яті, шукають диск з операційною системою і передають керування завантажувачу операційної системи. ( CMOS - це напівпостійна пам’ять, яка при вимкненому комп’ютері зберігає інформацію про конфігурацію комп’ютера, передусім про параметри дисків вручну. Отже, постійна пам‘ять призначена для запуску комп’ютера і тестування його пристроїв.

Для постійної пам’яті характерно:

1. швидкий доступ до комірок ;

2. об’єм 32 Кб, 64 Кб.

3. в цій пам’яті неможливо нічого змінити, тобто в будь-яку комірку неможливо щось записати, а можна тільки зчитати.

4. Після вимикання комп’ютера інформація з неї не зникає .

Оперативна пам’ять призначена для зберігання тієї інформації в комп’ютері, яка обробляється в даний момент.

Інформація, яку вводить користувач з клавіатури чи дисків, потрапляє в оперативну пам’ять. З цієї пам’яті вона надходить у процесор, де опрацьовується. З процесора інформація знову надходить в оперативну пам’ять. Отже, процесор повсякчас обмінюється інформацією (даними) з оперативною пам’яттю. Для зчитування даних чи записування результатів у пам’ять він має доступ до будь-якої ділянки оперативної пам’яті.Тому цей пристрій інакше називають запам’ятовувачем з довільним доступом – RAM ( random access memory ) . Якщо живлення вимкнути, вміст оперативної пам’яті втрачається. В оперативній пам’яті є тільки та інформація, яку використовують у момент розв’язування конкретної задачі.

Елементом оперативної пам’яті є електронна мікросхема ємністю n байтів. Саме з нею проце-сор обмінюється порцією інформації. Кожна комірка має адресу, за якою її може відшукати про-цесор.

Важливою характеристикою оперативної пам’яті є час доступу до комірки, який вимірюється наносекундами. Чим менший час доступу, тим вищою є її швидкодія.

Оперативна пам’ять комп’ютера може мати ємність 16, 32, 64, 128, 256 Мбайт і більше та розміщатися в одному чи кількох модулях з великою кількістю виходів. Модулі встановлюються у слоти материнської плати. У разі потреби пам’ять можна збільшити, встановлюючи додаткові модулі у вільні гнізда. Технологія виготовлення цих модулів постійно удосконалюється.

Отже , для цієї пам’яті характерно :

1. дуже швидкий доступ до кожної комірки ( практично миттєвий)

2. великий об’єм, 64 Мб. 128 Мб, 256 Мб і більше

3. в будь-яку комірку завжди можна щось записати і зчитати.

4. після вимикання комп’ютера інформація з неї зникає безслідно.

Зовнішня ( дискова) пам’ять призначена для довготривалого зберігання в комп’ютері про-грам, даних і розглядати цю пам’ять ми будемо як тандем :

1) технічний пристрій – дисковод 2) носій інформації – диск

Отже, дисковод – це пристрій, який записує на диск або зчитує з нього інформацію, знаходиться в системному блоці.

Так, як носії інформації, а відповідно і їхні дисководи бувають різні, тому й розглянемо основні види з них:

1. П’ятидюймова дискета( 5.25” ) – низька надійність і довговічність, стандартний об’єм 720 Кб.

2. Трьохдюймова дискета ( 3,5” ) – більш надійна за попередню, на відміну від 5,25” продовжується їх виробництво - стандартний об’єм 1,44 Мб.

3. Жорсткий диск HDD ( вінчестер) – дуже надійний, довготривалий, об’єм - 20 Гб, 40 Гб, 80 Гб, він є стаціонарним, на відміну від дискет, знаходиться завжди в системному блоці. Все програмне забезпечення комп’ютера міститься на вінчестері.

4. Лазерні або оптичні компакт-диски (CD-ROM) – надійність і зручність в користуванні, висока популярність на даний час, невелика ціна, 650 - 700 Мб. Недоліком цих дисків є те, що інформацію з них можна тільки зчитувати. Виправлено цей недолік було появою для таких дисків дисководів CD–RW , на яких інформацію можна і записувати. На таких дисководах можна записати інформацію на CD–R диски ( 1 раз ), CD–RW ( багато разів ).

5) Диски магнітооптичні ( МD ) – надійні, можна як записувати так і зчитувати інформацію, 4 Гб, 10 Гб , 20 Гб і більше