- •Предмет, мета і завдання дисципліни «Управління трудовим потенціалом».
- •Концептуальні підходи до системи управління трудовим потенціалом у розвинутих країнах.
- •Організаційні аспекти профорієнтаційної роботи в країнах з розвинутою ринковою економікою.
- •Система професійної освіти та професійної підготовки в розвинутих країнах.
- •Загальне визначення та критерії ефективності господарювання
- •Класифікація резервів підвищення ефективності використання тп.
- •Умови та чинники формування резервів ефективності використання тп.
- •Концепції людського капіталу, їх розвиток.
- •Людський капітал як реалізована, активна частина трудового потенціалу
- •Інвестиції в людський капітал.
- •Методи оцінки економічної ефективності інвестування в людський капітал.
- •Методи мотивації економічної активності населення.
- •Методи державного регулювання доходів населення.
- •Вплив рівня життя на трудовий потенціал суспільства
- •Доходи населення, їх поняття та класифікація.
- •Інформаційне та науково-методичне забезпечення системи управління трудовим потенціалом суспільства.
- •Органи управління трудовим потенціалом суспільства.
- •Профспілки і спілки підприємців у формуванні та використанні трудового потенціалу суспільства.
- •Сучасний стан управління трудовим потенціалом в Україні.
- •Сутність і роль системи управління трудовим потенціалом суспільства.
- •Структура системи управління трудовим потенціалом суспільства.
- •Економічні методи управління трудовим потенціалом.
- •Правовий метод управління трудовим потенціалом суспільства
- •Адміністративно-організаційні методи управління трудовим потенціалом.
Сучасний стан управління трудовим потенціалом в Україні.
Незважаючи на те, що розгалужена система управління трудовим потенціалом в Україні існує і відносно достатньо розвинута, стан управління трудовим потенціалом поки що не можна визнати задовільним через проходження суспільством кризового періоду. Він має значні резерви для поліпшення. Щоб підтвердити це, розглянемо стан кожного з елементів керованої системи, адже оцінювати стан управління можна лише за результатами діяльності.
1. Управління формуванням трудового потенціалу. Відтворення населення має звужений характер. Починаючи з 1993 р., його смертність значно перевищує народжуваність.
Такий демографічний стан, по-перше, може стати і вже стає сприятливим підґрунтям для розвитку в Україні негативних тенденцій глобалізації, в цьому плані можна згадати руйнівні міграційні процеси; по-друге, вимагає з максимальною раціональністю використовувати кожну статево-вікову групу населення з метою одержання найбільшого ефекту в економічному зростанні. Це, у свою чергу, дасть можливість підвищувати рівень життя, а з ним і можливості усунення та запобігання кризовим демографічним явищам. Не можна також назвати задовільним піклування про стан здоров’я людини, поліпшення умов життя жінки та дитини, екологічну ситуацію через значну обмеженість у фінансуванні та інших ресурсах.
2. Управління процесами підготовки робочої сили. Підготовка кадрів з вищою освітою в академіях, університетах, вузах державної форми власності постійно вдосконалюється. Однак підготовка робітничих кадрів у професійно-технічних училищах значно відстає від вимог ринкової економіки. Підготовка цих учнів значною мірою не відповідає структурі попиту на робочу силу, про що свідчить питома вага й негативна динаміка незайнятих громадян, які закінчили професійно-технічні училища.
3. Управління розміщенням продуктивних сил — наразі не виправляє стану з незадовільним розміщенням виробничих об’єктів за часи планово-централізованої економіки. Західні області —значно переважають усі інші у навантаженні безробітними на одне вільне робоче місце.
4. Управління використанням ресурсів праці. Впровадження новітніх технологій та втілення сучасного високопродуктивного устаткування, підвищення рівня автоматизації й механізації процесів і ручної праці здійснюється повільно. Через це продуктивність праці дуже низька. Уваги цьому показнику достатньо не приділяється. Управління персоналом на багатьох підприємствах залишилося на рівні планової економіки і не відповідає ринковим умовам. На підприємствах значно зменшені витрати на розвиток персоналу, професійне навчання та підвищення кваліфікації кадрів.
Перші спроби дослідження соціальних проблем ринку праці були зроблені у 1992—1996 рр. колективом науковців (В. С. Васильченко, В. В. Онікієнко, М. В. Шаленко, Б. І. Трубенко) Науково-дослідного центру зайнятості і ринку праці АН України та Міністерства праці України. Тоді уперше було введено у науковий обіг термін «соціально орієнтований ринок праці» та створено методологічні підходи до розробки концепції його становлення.
Соціально орієнтований ринок праці слід зрозуміти як систему соціально-економічних відносин, складові якої визначають і регулюють відтворення робочої сили (формування, розподіл, перерозподіл і використання) в умовах сталого економічного розвитку та забезпечують прогресивні стандарти якості життя населення. Соціалізація ринку праці в Україні — об’єктивний процес, пов’язаний з розширенням зайнятості, підвищенням добробуту і якості життя населення. Він спирається на об’єктивні вимоги та норми Міжнародної організації праці, зокрема щодо включення до міжнародних угод «Соціальних статей», які передбачають обов’язкове поліпшення умов життя і праці, ліквідацію експлуатації працівників.
5. Управління ринком праці. За браком коштів активна політика на ринку праці проводиться недостатньо. Таке фінансування та його розподіл є однією з головних причин постійного неповного виконання Державних програм зайнятості населення.
Особливу небезпеку викликає тривале так зване хронічне та застійне безробіття в Україні. Середня тривалість безробіття, за даними Державного центру зайнятості, в останні 5 років була надзвичайно високою і становила від 8 до 12 місяців щорічно.
Українські та зарубіжні вчені-соціологи та психологи вважають, що найнебезпечніша фаза у тих, хто залишився без роботи, настає після шести місяців її пошуку. В цій фазі починають з’являтися ознаки деструктивних змін особистості, а надалі — безпорадності й примирення із ситуацією.
Крім того, після шести місяців не лише безробітні втрачають надію знайти роботу, кваліфікацію та навички, а й роботодавці з пересторогою ставляться до таких громадян. Звідси висновок: боротьба з безробіттям на всіх рівнях управління трудовим потенціалом є обов’язковим заходом, який запобігає руйнації національної робочої сили. Не менш важливим є також підвищення ціни та вартості робочої сили. Адже для того, щоб останнє не вплинуло негативно на собівартість і конкурентоспроможність робочої сили, необхідно підвищувати продуктивність виробництва, зменшуючи витрати всіх ресурсів на виробництво продукції. Висока конкурентоспроможність продукції, отримана за рахунок широкого втілення новітніх технологій і устаткування, дасть змогу збільшити обсяг виробництва та чисельність економічно доцільних робочих місць.
Важливішим критерієм соціальної орієнтованості економіки є ставлення до зайнятості в державі на всіх рівнях. Зайнятість одвічно спрямована на людину, її інтереси і потреби у трудовій сфері. В державній політиці зайнятість повинна розглядатися як один з головних орієнтирів розвитку, який визначає перегрупування ресурсів праці, матеріальних і фінансових ресурсів в економіці, пріоритетних напрямків НТП, розміщення продуктивних сил тощо.
У березні 2004 р. Федерацією роботодавців України та Українською федерацією громадських організацій сприяння охороні здоров’я громадського суспільства було проведено Всеукраїнський форум «Збереження та розвиток трудового потенціалу України».
Визначено, що здоров’я кожної людини і всього українського народу, його трудовий потенціал є найбільшою цінністю держави, а необхідність його поліпшення — головна мета громадянського суспільства. Ефективний захист і збереження здоров’я працюючих, розвиток трудового потенціалу можливі лише за умов узгоджених дій і цілковитого взаєморозуміння всіх гілок державної влади і об’єднань громадськості, спільного з органами державної влади пошуку рішень у цих напрямках.