30. Українська культура середини 15 – до третьої чверті 16 століття: загальна характеристика

Якщо говорити про політичні події і зміни суспільних структур, то початок періоду можна пов’язати з такими подіями, як остаточне впровадження польського права в Галицькій Русі (1432), включення до Польщі Белзького князівства на правах воєводства (1461), врешті, ліквідація удільних князівств Волинського (1452) та Київського (1471). Останні дві події особливо важливі, оскільки разом із згаданими двома князівствами сходять з історичної арени державні утворення, типові для останнього етапу княжої доби. Залишилися тільки нечисленні дрібні князівства, які формально вважалися удільними, але аж ніяк не могли претендувати на статус напівдержав. Додатковим чинником, що позначився на зміні умов для розвитку культури, було остаточне відновлення Київської митрополії як окремої одиниці церковного управління для православних України й Білорусі. Це сталося шляхом розподілу 1458 р. колишньої Київської митрополії на дві — Київську, що репрезентувала українсько-білоруську церкву, і Московську, до якої належала церква Московського князівства, та інших етнічно російських земель. в середині XV ст. найважливішою подією була ліквідація 1453 р. Візантійської імперії внаслідок захоплення Константинополя турками. 1453 рік часто називають як умовну дату, що визначає завершення середніх віків і у загальноєвропейському масштабі. Зрозуміло, що в підневільних умовах остання не могла розвиватися так, як це було у незалежній Візантії: йшлося швидше про те, щоб зберегти, що тільки було можна, з минулої величі, ніж про культурну творчість у попередніх масштабах. "Велика церква у турецькому полоні" — так називають цей період в історії поствізантійського православ’я. Тривало формування шляхти як замкненого стану, основою політичної переваги якого було привілейоване землеволодіння. Досить диференційованим було духовенство: верхівка його наближалася за впливами до магнатів, а низове, парафіяльне, залишалось близьким до загалу сільської людності, або, принаймні, до заможної верхівки селянства чи міщанства. При цьому привілеї католицького духовенства були незрівнянно ширшими, ніж духовенства православного; основна маса православних сільських священиків була зведена до рівня, наближеного до селянського. І у містах, і в селах були також так звані люди "люзні", без своїх постійних осель, часто без постійного заняття. Це той рухливий елемент, що був поставлений поза межі соціального ладу. 1493 р. відбувся похід черкаського старости Богдана і звільнення ним Очакова від татар. Важливим елементом повстанні поєднувалися мотиви соціальні з політичними і релігійно-національними. негативні явища у церковній адміністрації, вияви корупції, симонії тощо, хоча важко сказати, наскільки їх було більше, ніж у попередні й наступні періоди. Якщо окремі ієрархи не завжди відповідали своєму покликанню (до речі, таке траплялося у всі часи), в цілому, церква як інституція витримала випробування. Вона збереглася як основна національна установа, навколо котрої інтегрувалося суспільство за відсутності власної держави.