- •1.Поняття культура. Основні визначення та головні концепції.
- •2. Еволюційна, циклічна та символічна теорії культури.
- •3. Культура та цивілізація.
- •4. Структура культури.
- •5. Специфіка поняття «національна культура» (відкриті та закриті культури)
- •6. Екскурс з історії української культури (основні праці, автори та їх значення)
- •7. Схема української культури д. Багалія.
- •8. Уявлення про українську культуру д.Дорошенка та і.Крип’якевича
- •9. Д.Антонович: поняття «культура», значення його основної збірки
- •10. Класифікація української культури за д.Антоновичем та її значення
- •11. Історія української культури: українські емігранти як «рішучі меншини» е.Тоффлера
- •12. Що таке «Схід» та «Захід» для української культури?
- •13. Чому та як українці стали «Сходом» в очах заходу?
- •14. Перша та друга хвиля впливу Візантійського впливу
- •15. Найважливіша загальна риса української культури зі «Сходом» та «Заходом»
- •16. Сприйняття «Сходу» та «Заходу» українцями у порівнянні з поділом «Схід»-«Захід» у праці Саїда «Орієнталізм»
- •17. Язичництво як державна релігія східних слов’ян.
- •18. Поширення християнства на Русі
- •19. Яке саме християнство потрапило на територію Східної Європи через Карпати
- •20. Події, які відбулися під час офіційного введення православ’я в Києві та ін. Східнослов’янських територіях.
- •21. Розвиток православної церкви та її метрополій
- •22. Специфічні риси давньоруської релігійної свідомості
- •23. Співвідношення місцевих традицій та вплив ортодоксального християнства на Русі (поява «двовір’я»)
- •24. Християнські хрести та енколпіони та язичницькі амулети
- •25. В. Антонович «Три національні типи народні»
- •26. М.Костомаров «Двє русскіє народності»
- •27. І.Шевченко «Хрещення Київської Русі»
- •28. Українська культура 13 – перш. Половини 15 століття: загальна характеристика періоду.
- •29. Українська культура наприкінці 14 – у першій половині 15 століття
- •30. Українська культура середини 15 – до третьої чверті 16 століття: загальна характеристика
- •31. Українська культура на переломі (друга половина 16 – перша половина 17 століття): загальна характеристика періоду
- •32. І.Крип’якевич «Український світогляд»
- •33. Виникнення і розвиток української мови
- •34. Багатомовність середньовічної культури
- •35. «Проста» та літературна мова
- •36. Мова друкованих видань.
- •37. Мова як важливий чинник єдності українських земель
- •38. Вітчизняне мовознавство: глосування та перші словники
- •39. Староукраїнське мовознавство: творчість Зизанія, Смотрицького, Ужевича.
- •40. А.Горняткевич «Що або хто справді загрожує українській мові»
- •41. А.Іванов «о малорусском літературном язике…»
- •42. Б.Грінченко «Листи з України Наддніпрянської»
- •43. Формування української державницької ідеї 1648-1649 рр.
- •44. Національне відродження першої половини 19 століття.
16. Сприйняття «Сходу» та «Заходу» українцями у порівнянні з поділом «Схід»-«Захід» у праці Саїда «Орієнталізм»
Литературовед, историк литературы, литературный и музыкальный критик, пианист.Культуролог, автор знаменитой книги «Ориентализм», жёстко критикующей западные воззрения на Восток и обвиняющей западную науку в духовной поддержке и оправдании колониализма.В 1978 выпускает трактат «Ориентализм», самое известное произведение Саида. Этот «ориентализм до ориентализма» выступает как некая культурная матрица, способная породить собственно «ориентализм» при наступлении подходящих условий – а именно, когда Запад обретет силу превратить восточные страны в объект своего воздействия (и тогда этот объект приобретет эксплицитные формы «Востока»).Взгляд Запада, обращенный на восточные страны, позволяет одновременно:(1) конструировать себя в качестве некоего целого, противостоящего «Востоку» («негативная идентичность», продуцируемая и воспроизводимая уже классическими текстами и, следовательно, не связанная в тесном смысле слова с собственно «ориентализмом»);(2) эссенциализировать «Восток» и тем самым придавать ему статус объекта;(3) объектуализировать «Восток» (который выступает противоположностью Запада, приобретающим монопольный статус субъекта) и посредством этого легитимировать – более того, сделать единственно возможным – колониальное или полуколониальное господство апада.В результате по интенции работа Саида оказывается ближе к «социологии знания»«С самого начала изучения Западом Востока последнему никогда не удавалось говорить за самого себя. Свидетельства Востока обретали достоверность только после того, как проходили сквозь очистительный огонь работ ориенталистов» Текст Саида включает фундаментальное притязание – подобно тому, как ориенталист считал возможным говорить о «Востоке» и вместо «Востока», поскольку последний не способен говорить за себя, так Саид претендует на разрушение данного пространства «говорения» за счет собственной привилегированной позиции. Он говорит из того, что для ориенталиста является «Востоком», т.е. своим собственным действием трансформирует объект в субъекта, и при том разрушает «Восток», поскольку утверждает возможность множественности субъектов вместо единого гомогенного объекта, обладающего неизменной, вневременной сущностью. В то же время позиция Саида скрывает в себе опасность вторичной «ориентализации» – Саид может быть услышан только постольку, поскольку он включен в «Запад», т.е. является западным человеком, говорящим вновь о «Востоке», говорящий иное, но фактически оказывающийся в рамках того же дискурса. Он, следовательно, может быть услышан ровно в той мере, в которой будет воспринят как «ориенталист», в данном случае говорящий против «ориентализма».
17. Язичництво як державна релігія східних слов’ян.
Протягом кількох століть свого існування перша східнослов'янська держава послідовно дотримувалася двох основних релігійних систем — язичництва, а пізніше християнства. Перше з них сформувалося та розвивалося на автохтонній основі і у IX—X ст. досягло свого апогею. Релігійна доктрина являла собою не самостійне явище, а була частиною етнічної спільності (в нашому випадку населення Київської Русі). Однак наявність досить виразної етнічної специфіки не зовсім виключає існування в усіх ранніх релігіях класового суспільства загальних рис. Всі вони були політеїстичними. І хоча один бог вважався найголовнішим, жодна з цих релігій не являла собою чітко вираженої структурної системи . Таким було й східнослов'янське язичництво кінця І тис. н. е. У цей час на Русі існували не тільки примітивна забобонність села, а й державна язичницька релігія міста й соціальних верхів з розробленим космологічним епосом, з уявленнями про божественне походження великокнязівської влади, різноманітним ритуалом і розгалуженим станом жерців, які володіли таїнствами витончено розробленої символіки, а також різноманітних магічних дій. Обряди справлялися в спеціально збудованих святилищах, нерідко круглої форми, які складалися з двох концентричних валів (на них розпалювали багаття по колу). У внутрішньому колі ставились ідоли, звичайно дерев'яні, а також горів жертовний вогонь, біля якого приносили дари божествам. Ця частина святилища називалась "капищем". Зовнішнє коло, мабуть, призначалося для споживання жертовної ритуальної їжі й називалось "требищем". За усіма ознаками язичництво IX—X ст. стало державною релігією Київської Русі.