- •1.Поняття культура. Основні визначення та головні концепції.
- •2. Еволюційна, циклічна та символічна теорії культури.
- •3. Культура та цивілізація.
- •4. Структура культури.
- •5. Специфіка поняття «національна культура» (відкриті та закриті культури)
- •6. Екскурс з історії української культури (основні праці, автори та їх значення)
- •7. Схема української культури д. Багалія.
- •8. Уявлення про українську культуру д.Дорошенка та і.Крип’якевича
- •9. Д.Антонович: поняття «культура», значення його основної збірки
- •10. Класифікація української культури за д.Антоновичем та її значення
- •11. Історія української культури: українські емігранти як «рішучі меншини» е.Тоффлера
- •12. Що таке «Схід» та «Захід» для української культури?
- •13. Чому та як українці стали «Сходом» в очах заходу?
- •14. Перша та друга хвиля впливу Візантійського впливу
- •15. Найважливіша загальна риса української культури зі «Сходом» та «Заходом»
- •16. Сприйняття «Сходу» та «Заходу» українцями у порівнянні з поділом «Схід»-«Захід» у праці Саїда «Орієнталізм»
- •17. Язичництво як державна релігія східних слов’ян.
- •18. Поширення християнства на Русі
- •19. Яке саме християнство потрапило на територію Східної Європи через Карпати
- •20. Події, які відбулися під час офіційного введення православ’я в Києві та ін. Східнослов’янських територіях.
- •21. Розвиток православної церкви та її метрополій
- •22. Специфічні риси давньоруської релігійної свідомості
- •23. Співвідношення місцевих традицій та вплив ортодоксального християнства на Русі (поява «двовір’я»)
- •24. Християнські хрести та енколпіони та язичницькі амулети
- •25. В. Антонович «Три національні типи народні»
- •26. М.Костомаров «Двє русскіє народності»
- •27. І.Шевченко «Хрещення Київської Русі»
- •28. Українська культура 13 – перш. Половини 15 століття: загальна характеристика періоду.
- •29. Українська культура наприкінці 14 – у першій половині 15 століття
- •30. Українська культура середини 15 – до третьої чверті 16 століття: загальна характеристика
- •31. Українська культура на переломі (друга половина 16 – перша половина 17 століття): загальна характеристика періоду
- •32. І.Крип’якевич «Український світогляд»
- •33. Виникнення і розвиток української мови
- •34. Багатомовність середньовічної культури
- •35. «Проста» та літературна мова
- •36. Мова друкованих видань.
- •37. Мова як важливий чинник єдності українських земель
- •38. Вітчизняне мовознавство: глосування та перші словники
- •39. Староукраїнське мовознавство: творчість Зизанія, Смотрицького, Ужевича.
- •40. А.Горняткевич «Що або хто справді загрожує українській мові»
- •41. А.Іванов «о малорусском літературном язике…»
- •42. Б.Грінченко «Листи з України Наддніпрянської»
- •43. Формування української державницької ідеї 1648-1649 рр.
- •44. Національне відродження першої половини 19 століття.
40. А.Горняткевич «Що або хто справді загрожує українській мові»
Стан і статус української мови — тема, щодо якої готовий висловити свою думку чи не кожен мешканець країни, від президента Кучми (якому належить тонке розрізнення між "офіційною" та "державною" мовами) до рядового українця, чи то пак представника народу України. Тож не дивно, беручи до уваги кардинальне політичне значення мовного питання, що охочих до дискусії куди більше, ніж самих тільки дипломованих мовознавців держави. Хоча брошурка об'ємом невеличка, всього 32 сторінки, але заслуговує на увагу через те, що її автор — не тільки відомий науковець, але й досвідчений та впливовий публіцист. Науковий стаж академіка Толочка підсилює авторитет статей публіциста Толочка, забезпечуючи йому широку авдиторію та шанобливу увагу читачів, а іноді й викликаючи палке заперечення, як це було у випадку зі статтями на тему української "національної ідеї".Публіцистика Толочка відзначається чіткістю формулювань та виразною авторською позицією, але тон її в основному раціональний, відповідальний, зрівноважений, що теж підсилює її авторитет і викликає довіру читача. Саме тому варто застановитися, наскільки такі позитиви можуть заступити відсутність фахового знання, коли автор береться за наукову тему, з якої він не спеціяліст. Розгляньмо авторський виклад історичного розвитку української мови, на якому побудована його аргументація щодо її сучасного стану та перспектив на майбутнє. І хоч я не вважаю себе спеціялістом із соціолінгвістики, мені-таки доведеться прокоментувати деякі явища саме тієї ділянки мовознавства, що їх обговорює Толочко у своїй брошурі. Толочко розглядає тезу "без мови немає і народу" (5). Він ставить її під сумнів, кажучи, що на світі є більше народів, ніж мов. Звичайно, є мови, якими користується, як рідними, ціла низка народів. Можна б наводити багато інших прикладів, але цих вистачить. Та існують інші мови, які, в основному, є власністю тільки одного народу, наприклад, японська, грузинська, ісландська, шведська, мадярська, словацька чи польська. Крім того, існують мови, якими користуються народності, що їх не раз зараховують у склад інших народів. Мовознавці щораз відкривають нові мови, отже, годі аксіоматично казати, що є більше народів, ніж мов, можливо, що є саме навпаки. Коли б ці народи чи народності втратили свої мови й перейшли на інші, вони, до великої міри, перестали б існувати, а їхні культурні надбання пропали б або перейшли до інших.Яскравим прикладом може бути ірландський народ. Так, на західних окраїнах острова ще почуєте ірландську мову, навіть знайдете її на державних паперах, але вона фактично здала позиції англійській. А про прекрасних англомовних поетів, прозаїків і драматургів, що вийшли з того краю, не раз думають уже як про англійських, і їхня ірландськість якось забувається. Народ утратив свою мову і тим дуже збіднів, дарма що збагачує іншу (імперську) літературу. Хоч ірландці намагаються відживити свою предківську мову, але, принаймні дотепер, без великих успіхів.Українська мова є нашою спадщиною. Інші за нас її не плекатимуть, і якщо б ми її втратили, то таки розчинилися б у чужому морі.