- •1)Зміст та основні завдання курсу «Вступ до мовознавства». Місце мовознавства в системі наук.
- •2)Методи вивчення і опису мов.
- •3)Природа і сутність мови. Функції мови.
- •4)Мова і суспільство.
- •5)Структура мови. Синхронія і діахронія.
- •7)Мова і мислення.
- •8)Гіпотези походження мови.
- •9)Мова як історичне явище. Зовнішні і внутрішні фактори розвитку мов.
- •10)Мовні контакти. Субстрат, суперстрат і адстрат.
- •11)Основні процеси історичного розвитку мов. Специфіка і розвиток різних рівнів мовної структури.
- •12)Розвиток і функціонування мов у первісно-общинному, рабовласницькому і феодальному суспільстві.
- •13)Розвиток і функціонування мов у капіталістичному суспільстві. Поняття національної та літературної мов.
- •14)Розвиток і функціонування мов у тоталітарному соціалістичному суспільстві. Питання про перспективи розвитку мов у майбутньому.
- •15)Мови світу, їх порівняльне вивчення. Генеалогічна класифікація мов.
- •16)Поняття типологічної класифікації мов.
- •18)Значення письма в історії суспільства. Предметне «письмо», піктографія, ідеографія.
- •19)Основні етапи розвитку фонографічного письма.
- •20)Поняття про графіку та орфографію. Принципи орфографії.
- •21)Поняття про звуки мови. Акустичні властивості звука.
- •22)Артикуляційна характеристика звуків мови. Мовленнєвий апарат та його будова. Поняття про артикуляцію та артикуляційну базу.
- •23)Класифікація голосних.
- •24)Класифікація приголосних.
- •25)Фонетичне членування мовного потоку (фраза, синтагма, такт, склад). Склад, типи складів. Монофтонги та поліфтонги.
- •26)Наголос і його види. Явище енклізи і проклізи.
- •27)Інтонація та її складові.
- •28)Позиційні зміни звуків.
- •30)Спонтанні зміни звуків. Звукові закони.
- •31)Поняття про орфоепію. Фонетична транскрипція.
- •32)Фонетичні та історичні чергування звуків.
- •33)Фонема. Диференційні та інтегральні ознаки фонем.
- •34)Вчення про позицій фонем. Варіанти і варіації фонем.
- •35)Поняття фонологічної системи.
- •36)Слово як предмет лексикології. Розділи лексикології.
- •37)Значення слова.
- •38) Полісемія та омонімія.
- •39)Синонімія та антонімія.
- •40)Питання про лексико-семантичну систему мови.
- •41)Характеристика різних груп слів, що входять до словникового складу мови.
- •42)Поняття про етимологію. Принципи наукової етимології.
- •42)Історичні зміни словникового складу. Історична лексикологія.
- •44)Запозичена лексика. Різні шляхи і види лексичних запозичень.
- •45)Фразеологія. Види фразеологізмів.
- •46)Лексикографія. Основні типи словників.
- •47)Предмет граматики. Розділи граматики. Основні одиниці граматичної будови мови.
- •48)Лексичне і граматичне значення, відмінності між ними.
- •49)Морфема. Види морфем.
- •50)Граматична форма слова.
- •51)Способи вираження граматичних значень: афіксація, фузія, аглютинація.
- •52)Способи вираження граматичних значень: чергування, редуплікація, складення, наголос, суплетивізм.
- •53)Службові слова, порядок слів та інтонація як засіб вираження граматичних значень.
- •54)Поняття граматичної категорії. Класифікація граматичних категорій.
- •55)Граматичні категорії та лексико-семантичні розряди.
- •56)Частини мови як лексико-граматичні розряди слів. Принципи класифікації частин мови.
- •57)Частини мови в різних мовах.
- •58)Характеристика основних частин мови.
- •59)Поняття про словосполучення. Класифікація словосполучень.
- •61) Речення як основна комунікативна одиниця. Речення і судження.
- •62)Члени речення і частини мови. Актуальне членування речення.
61) Речення як основна комунікативна одиниця. Речення і судження.
Речення — мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє й розрахована на слухове або зорове (на письмі) сприйняття. На відміну від слова і словосполучення, речення характеризується комунікативністю (передає конкретний зміст у логічно зрозумілих формах і здатне входити до будь-яких форм спілкування), відносною самостійністю (виражає відносно закінчену думку і відділяється від інших речень паузами)
структурною цілісністю (будується за певною структурною моделлю). Основними ознаками речення є предикативність та інтонація. Предикативність — співвіднесеність змісту речення з об'єктивною дійсністю. Головним носієм предикативності є присудок. Предикативність формується граматичними значеннями модальності, способу і часу. Модальність — вираження мовцем свого ставлення до змісту висловлювання. Мовець може щось стверджувати, заперечувати, бажати, передбачати тощо. Модальність виражається дієслівними способами (Ми вчимося. Ми б училися. Коли б ми вчилися. Якби ми вчились так, як треба,то ...), модальними частками (ніби, хіба що, чого доброго тощо), спеціальними модальними словами (здається, кажуть, безумовно, напевно, мовляв ). Щоб предикативна конструкція стала реченням, вона повинна бути інтонаційно оформлена. Роль інтонації у формуванні речення надзвичайно важлива. Будь-яке слово може стати реченням, якщо його вимовити з певною інтонацією.
Залежно від мети повідомлення речення бувають розповідними, питальними й спонукальними (ці різновиди речень називають ще комунікативними типами). За структурою речення бувають прості (мають один предикативний центр) і складні (мають два і більше предикативних центри). Просте речення може бути непоширеним і поширеним.
Непоширене речення може складатися з двох головних членів (Настала весна) або одного (Вечір. Світає).Поширене речення, крім головних членів, має в своєму складі другорядні члени (Тихесенько вечір на землю спадає. У Криму настала вже весна.). Ті речення, які в своєму складі мають підмет і присудок, називають двоскладними, а ті, в складі яких є один із головних членів, — односкладними.Елементарний абстрактний зразок, за яким будується просте речення, становить його структурну схему. Кожна мова має свою систему таких структурних зразків. Речення має великий прагматичний потенціал. Мовець у ньому може виразити своє ставлення до предмета мовлення, до ситуації, про яку йдеться, до адресата тощо. Повідомлюване в реченні називається пропозицією, або диктумом, а ставлення до повідомлюваного — модусом. Пропозицію і модус можна легко помітити, коли вони виражаються окремо різними частинами складного речення: Як хочеться (модус,), щоб люди стали жити краще (пропозиція)
62)Члени речення і частини мови. Актуальне членування речення.
Членами речення є абстрактні синтетичні категорії, усталені форми для опису ситуацій, вираження типових компонентів реального змісту речення. Їх поділяють на головні (підмет і присудок у двоскладдному речені, головний член в односкладному реченні) і другорядні (означення, додаток, обставина). У сукупності члени речення здатні відобразити будь-яку інформацію.
ОЗНАЧЕННЯ - це другорядний член речення, який вказує на різні ознаки предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? скількох? скількома? на скількох? Означення можуть бути узгоджене (Наче зачарований стояв ліс) і неузгоджене (Команда Петренка знову виграла). ДОДАТОК - це другорядний член речення, що означає предмет і відповідає на питання непрямих відмінків (Я збираю гриби). Додатки бувають прямий ( Він задивився на море) і непрямий (Вчитель викликав Опанасенка). ОБСТАВИНА - другорядний член речення, який вказує на місце, час, мету, спосіб дії, причину, умову дії. Обставини можуть виражатися прислівниками, дієприслівнками, інфінітивом, приймениково- відмінковими формами іменника чи займенника: Веселкою моя надія грала (Леся Українка). Актуальне членування речення — членування речення за змістом на дві частини: предмет мовлення і те, що про нього говориться. У кожному висловлюванні усного і писемного мовлення відображений рух думки від мовця, до того, що ще невідоме слухачам. Думка мовця відштовхується від відомого і переходить до того, що мовець хоче про те відоме сказати.
Таким чином, речення має дві змістові частини: одна з них називає предмет мовлення, інша позначає якусь нову інформацію про нього. Друга частина є головною. Вихідна частина висловлювання (дане, відоме) називається темою, а та частина, яка щось стверджує про тему (нове), — ремою. Ці дві частини відповідно ще називають психологічним (логічним) суб'єктом і психологічним (логічним) предикатом. Чим більше слів у реченні, тим більше можливостей його різної актуалізації. Основними засобами актуального членування є інтонація (постановка логічного наголосу) і порядок слів.
Нерідко засобами актуального членування служать вказівні й неозначені займенники (Товариш розказав мені таку історію. Йому допоміг хтось із друзів). Актуальне членування речення служить одним із засобів зв'язку речень у тексті. Існує два основних типи співвідношення тем у сусідніх реченнях:1) послідовний (темою наступного речення є рема попереднього):В аудиторію ввійшов декан. Він сказав, що в суботу відбудеться конкурс читців. Читці повинні підготувати на конкурс три твори — вірш, байку, прозовий уривок. Твори мають бути високохудожніми й актуальними;
2) паралельний (одна й та сама тема повторюється в декількох реченнях):Квіти цвіли всюди. Вони вишивали дивні візерунки на схилах Кримських гір. Вони п'янили своїм густим ароматом на приморських бульварах. Вони чарували своїми різнобарвними кольорами в парках і скверах.