13.Виды и формы собственности

Суспільній власності притаманне спільне привласнення засобів виробництва і виробленого продукту. Її можна представити у двох основних видах: як власність народу в цілому і як власність окремих колективів. Реально ж у господарський практиці вона виступає у формах державної і колективної власності.

Приватну і суспільну власність не варто протиставляти, не слід також вважати, що одна з них більш прогресивна, а інша регресивна. В кожному суспільстві є галузі, які можуть успішно розвиватися переважно на основі приватної власності (це в основному сфера обслуговування населення). Сучасна індивідуалізація виробництва також більшою мірою зорієнтована на приватну власність. Водночас технологічний процес окремих галузей вимагає їх усуспільнення в рамках держави або окремого колективу (залізниця, транспорт, зв’язок).

Прогресивний економічний розвиток передбачає взаємодію цих типів власності, причому один з них може бути переважаючим в окремі періоді і етапи розвитку людського суспільства.

Реформування економіки України орієнтовано на суспільну систему, яка поєднає різні форми власності. Ринкова дійсність така, що панування однієї форми власності неможливе, адже ринок передбачає свободу будь-якого виду діяльності, конкуренцію між виробниками. Відповідно з прийнятим законом „Про власність”, в Україні формується нова система відносин власності, яка включає: індивідуальну (особиста і приватна власність громадян), колективну, державну форми власності; власність інших держав, міжнародних організацій, сумісних підприємств та іноземних громадян. Економічна значимість тієї чи іншої форми власності в остаточному підсумку залежить від того, якою мірою вона сприяє створенню умов для прийняття ринковими суб’єктами найбільш раціональних рішень в господарській діяльності.

Ні одна форма власності не може бути визнана ідеальною, бо кожна з них має свої сфери найбільш ефективного застосування. Державна власність успішно функціонує у сферах з обмеженими можливостями ринкового стимулювання. Колективна форма власності доцільна тоді, коли потрібна концентрація засобів (коштів). Індивідуальна (приватна) власність ефективна там, де здійснення господарчої діяльності не потребує великої концентрації ресурсів, де вони можуть бути зароблені і нагромаджені індивідуально.

Слід зауважити, що інколи форми власності ототожнюються з формами господарювання. Проте це не одне і те ж. Поняття „форма власності” є більш ємною економічною категорією, бо одна і та ж форма власності може мати декілька форм господарювання. Так, приватна форма власності може бути реалізована через такі форми господарювання, як сімейний підряд, оренда, колективна форма власності – через кооператив, акціонерне товариство, партнерство тощо. Форма господарювання – це один з методів реалізації форми власності, що втілюється на практиці окремим суб’єктом (суб’єктами) з метою отримання доходу. Одна і та ж форма господарювання може використовуватися для реалізації різних форм власності, передусім, оренда.

Будь-яка форма власності економічно реалізується, коли приносить доход її суб’єктам. Саме він – вихідний мотив і кінцевий результат економічного функціонування власності. Такий доход може бути виражений прибутком, рентою, заробітною платою, відсотком, дивідендом.