Назвіть та охарактеризуйте вікові кризи від народж до підліткового вікуКризис новорожденности – промежуточный период между внутриутробным и внеутробным образом жизни. Если бы с новорожденным существом не было взрослого человека, то через несколько часов это существо должно было погибнуть. Переход к новому типу функционирования обеспечивается только взрослым. Взрослый охраняет ребенка от яркого света, защищает его от холода, оберегает от шума, обеспечивает питанием и т. д.Таким образом, период времени, когда ребенок отделен от матери физически, но связан с ней физиологически, и составляет период но-ворожденности.Из реакции сосредоточения на лице матери возникает важное новообразование периода но-ворожденности – комплекс оживления. Это эмоционально-положительная реакция, которая сопровождается движениями и звуками. До этого движения ребенка были хаотичны, некоорди-нированы. В комплексе зарождается координация движений.Кризис 1 годаИз лежащей в кроватке «ляльки» с относительно небольшими запросами он превращается в настоящего человечка, который пытается делать все то, что человечку положено, то есть ходить, разговаривать и выражать собственное мнение.  Трудности и конфликты заложены в самих новых начинаниях:  - все эти три умения даются ребенку нелегко, поскольку он еще только учится. - научившись передвигаться, ребенок получает доступ ко множеству интересных предметов, которые необходимы ему для удовлетворения жажды новых впечатлений, и одновременно с этим появляется множество запретов.- на данном этапе ребенок использует так называемую автономную речь (небольшое количество отрывочных слов, которые понятны только членам его семьи), поэтому он не может внятно объяснить взрослым, чего он хочет.

Как проявляется кризис и почему?Ребенок не понимает, почему ему что-то запрещают, и выражает бурный протест: вопли с катанием по полу кажутся ему единственным способом повлиять на ситуацию. Поскольку ребенок начинает выделять себя в окружающем мире, он начинает понимать, что существует отдельно от мамы. Из-за этого у него появляется гипертрофированная привязанность к ней (малыш боится остаться один и не пускает маму даже в туалет). Ребенок раздражен всей этой ситуацией, испытывает постоянное напряжение и из-за этого отказывается выполнять обычные действия: не соглашается идти гулять или есть, не желает спать и т. д. Кризис 3-х лет у ребенкаК трем годам ребенок может уже самостоятельно есть, умываться, одеваться и многое другое. У него возникает потребность действовать независимо от взрослых, без их помощи преодолевать некоторые трудности  даже в сфере пока не доступной. Это находит свое выражение в словах «Я сам». Возникает стремление к самостоятельности, что означает одновременно появление новой формы желаний, непосредственно не совпадающих с желание взрослых, что подтверждается настойчивым «Я хочу». Противоречие между «хочу» и надо ставит ребенка перед необходимостью выбора, вызывает противоположные эмоциональные переживания, приводя к обострению кризиса трех лет. В этот период развивается самосознание ребенка, что имеет очень важное значение для становления его личности. Наличие кризиса свидетельствует о необходимости создания новых отношений ребенка и взрослого, иных форм общения.

Кризис семи лет происходит на границе дошкольного и младшего школьного возраста.Ребенок открывает для себя значение новой социальной позиции — позиции школьника, связанной с выполнением высоко ценимой взрослыми учебной работы. Формирование соответствующей внутренней позиции, которое может произойти не в самом начале обучения, а на год позже, коренным образом меняет самосознание ребенка.В этом возрасте впервые возникает осмысленная реакция на свои переживания, новое отношение к себе. Переживания приобретают смысл. Радующийся ребенок понимает, что он радуется, сердящийся – что он сердит.В период кризиса 7 лет у ребенка происходит обобщение переживаний. Цепь неудач или успехов (в учебе, в общении), каждый раз примерно одинаково переживаемых ребенком, приводит к формированию устойчивого эмоционального комплекса — чувства неполноценности, унижения, оскорбленного самолюбия или чувства собственной значимости, компетентности, исключительности. Некоторые из этих переживаний, подкрепляясь соответствующими событиями и оценками, будут фиксироваться в структуре личности и влиять на развитие самооценки ребенка, на уровень его притязаний.Так, одна и та же отметка, полученная на уроке разными детьми, вызовет у них совершенно разный эмоциональный отклик: «четверка» для одного — источник бурной радости, для другого — разочарования и обиды, одним воспринимается как успех, другим — как неудача.

К основным симптомам кризиса 7 лет относят:Потерю непосредственности. Манерничание .Душа ребенка становится закрытой и он начинает играть роль, чего-то из себя изображая и что-то при этом скрывая.Симптом «горькой конфеты»Когда ребенку плохо, он начинает скрывать свои переживания и колебания, пытается не показывать их другим. В этот промежуток времени ребенок резко меняется, становится более трудным для воспитания, чем прежде. 

Кризис подросткового возрастаХарактеризуется падением успеваемости, снижением работоспособности, дисгармоничностью во внутреннем строении личности. Человеческое Я и мир разделены более, чем в иные периоды.

Симптомы кризиса

Наблюдается снижение продуктивности и способности к учебной деятельности даже в той области, в которой ребенок одарен.

Второй симптом кризиса – негативизм. Ребенок как бы отталкивается от среды, враждебен, склонен к ссорам, нарушениям дисциплины. Одновременно испытывает внутреннее беспокойство, недовольство, стремление к одиночеству, к самоизоляции.Негативизм ярко выражен во всех областях жизни подростка. Причем это длится либо несколько недель, либо подросток надолго выпадает из семьи, недоступен уговорам старших, возбудим или, наоборот, туп. Ребенок – потенциальный негативист. Это проявляется лишь в некоторых жизненных ситуациях, главным образом как реакция на отрицательное влияние среды

 

1. Зясуйте сут-ть провідної діял-ті та її основні ознаки за ЛеонтьєвимО.М. Леонтьєв розвинув ідею Л.С. Виготського про провідний тип діяльності.

Провідна діяльність — це діяльність, виконання якої визначає виникнення і формування основних психологічних новоутворень людини на даному етапі розвитку її особистості.Провідна діяльність є показником психологічного віку дитини і характеризується тим, що в ній виникають і диференціюються інші види діяльності, перебудовуються основні психічні процеси і відбуваються зміни психологічних особливостей особистості на даній стадії розвитку.Значення провідної діяльності для психічного розвитку залежить перш за все від її змісту, від того, що відкриває для себе і засвоює людина в процесі її виконання. Виділяють такі види провідної діяльності:— емоційно-безпосереднє спілкування немовляти з дорослими (0—1 рік);— предметно-маніпулятивна діяльність дітей раннього віку (1—3 роки); в процесі її виконання засвоюються історично складені способи дій з певними предметами;— сюжетно-рольова гра у дошкільнят (3—6 років);— навчальна діяльність у молодших школярів;— інтимно-особистісне спілкування підлітків;— професійно-навчальна діяльність у старшому шкільному віці.Провідна діяльність не виникає одразу, а проходить певний шлях свого становлення. Виникнення в кожному періоді психічного розвитку нової провідної діяльності не означає зникнення тієї, яка була провідною на попередньому етапі. Той чи інший період психічного розвитку характеризується системою різних видів діяльності, в якій провідна діяльність займає особливе місце, визначає виникнення основних змін в психічному розвитку на кожному окремому етапі.

2. Закінчіть речення…………..

Психічне новоутворення- системные психологические качества, к-е диагностируют ход психи. Развития и показывают, что 1 период заканчивается и начинается второй

Новообразование подросткового возраста:тенденция взрослости;

Л.И.Божович выделяет внутреннюю позицию (Я сам, вместе со всеми, для всех);

Стремление к общению, самоутверждению, самовыражению, самовоспитанию, самостоятельности;

Подчинение нормам коллектива;

Критическое отношение к окружающим

3. Соціальна ситуація розвитку та її роль у становленні особистості:

Соціальна ситуація розвитку - термін ввів Л.С. Виготський - особливе поєднання внутрішніх процесів і зовнішніх умов психічного розвитку індивіда, типове для представників кожного вікового періоду.

Поняття соціальна ситуація розвитку було введено Л.С. Виготським [1] як одиниця аналізу динаміки розвитку дитини, тобто сукупність законів, якими визначається виникнення і зміни структури особистості дитини на кожному віковому етапі. Соціальна ситуація розвитку обумовлює спосіб життя дитини, його «соціальне буття», в процесі якого їм виявляються нові властивості особистості і розвиваються психічні новоутворення. Будучи продуктом вікового розвитку, новоутворення з'являються до кінця вікового періоду і призводять до перебудови всієї структури свідомості дитини, до змін системи його відносин до світу, інших людей, до себе самого. Поява новоутворень є особливий знак розпаду старої соціальної ситуації розвитку та складанням нової соціальної ситуації розвитку, що супроводжується кризами вікового розвитку. Поняття соціальна ситуація розвитку було визначено Б.Г. Ананьєва і на його думку воно спрямоване на подолання уявлень про середовище як про фактор, механічно визначає розвиток особистості. Надалі це поняття одержало розгорнутий аналіз у макросоціальної-психологічному контексті і застосовувалося для опису, наприклад, онтогенетичного розвитку особистості дитини Л.І. Божович [2], Д. Б. Ельконіна [3], який визначав вік характеризується наступними головними показниками: 1) певної соціальної ситуацією розвитку - тієї конкретної формою відносин, в які вступає дитина з дорослими в даний період; 2) основним або ведучим типом діяльності; 3) основними психічними новоутвореннями, що придбані на даному етапі розвитку (від окремих психічних процесів до властивостей особистості). А так само як відносно замкнутий період, значення якого визначається, насамперед, місцем на загальній кривої дитячого розвитку. [4]. Таким чином соціальна ситуація розвитку є специфічною для кожного вікового періоду, що визначається системою відносин суб'єкта у соціальній дійсності, відображена в його переживаннях і реалізується ним у спільній діяльності з іншими людьми.

4. Будова діяльності людини (мотив, цель)Діяльність людини має наступні основні характеристики: мотив, мету, предмет, структуру і засоби.Причиною, спонукаючою людину до діяльності, являється потреба. Потреба спонукає людину до пошуку предмета її задоволення. Усвідомлений предмет задоволення потреби є мотивом. Мотив - форма прояву потреби. Мотивом зазвичай виступає конкретна потреба, яка в ході і за допомогою цієї діяльності задовольняється.Потреба спонукає людину до пошуку предмета її задоволення. Усвідомлений предмет задоволення потреби є мотивом. Важливо розуміти, що одна і та ж діяльність у різних людей може мати різні мотиви, а на основі однакових потреб можуть утворюватися мотиви до різних деятельностям. Складні види діяльності спонукають декількома мотивами. Наприклад, учбова діяльність студента може спонукати пізнавальними, соціальними, матеріальними мотивами. Саме множинність дій - типова ознака мотиву. Метою діяльності виступає її продукт. Мета - заздалегідь мислимий результат свідомої діяльності людини. На окремих етапах діяльності досягається не загальна мета, а лише якесь конкретне завдання. По суті, завдання - це мета окремого етапу, кроку на шляху до отримання загального результату.Різні види діяльності, що мають одну і ту ж мету, можуть спонукати і підтримуватися різними мотивами. Всяка діяльність має певну структуру. У ній зазвичай виділяють дії і операції як основні складові діяльності. Дія - це процес, підлеглий результату, що представляється, позначеному в меті, частина діяльності, що має цілком самостійну, усвідомлену людиною мету. Дії є основні складові діяльності. Дії, об'єктом яких є деякий предмет, річ, називаються предметними. Вони, як правило, складаються з моторних рухів - узяти, перемістити. Окрім предметних дій виділяють розумові, мовні, соматичні, виразні і тому подібне. Операція -  спосіб здійснення дії. Дії і операції реалізуються через рухи.Як засоби здійснення діяльності для людини виступають ті інструменти, якими він користується, виконуючи ті або інші дії і операції. Розвиток засобів діяльності веде до її вдосконалення, внаслідок чого діяльність стає продуктивнішою і якіснішою.

5. Основные функции психики.Основними функціями психіки є відображення і регулювання. Ці функції взаємозалежні і взаємообумовлені: відображення регулюється, а регулювання засноване на інформації, отриманої в процесі відображення. Тісний взаємозв'язок зазначених функцій забезпечує цілісність психіки в нормі, єдність усіх психічних проявів, інтеграцію всієї внутрішньої психічної життя. Ці ж функції забезпечують і безперервна взаємодія, взаємозв'язок, інтеграцію людини з навколишнім середовищем. Людина - активна система, і в навколишньому його світі також багато активних об'єктів. Тому слід розрізняти активне і реактивне відображення, активне і реактивне регулювання. 

6. Основні галузі психологіїЇх, у свою чергу, можна поділити на фундаментальні і прикладні, загальні і спеціальні. Фундаментальні, або базові, галузі психологічних наук мають спільне значення для розуміння і пояснення психології і поведінки людей незалежно від того, хто вони і якою конкретною діяльністю займаються. Ці галузі покликані давати знання, однаково необхідні усім, кого цікавлять психологія і поведінка людей. У силу такої універсальності ці знання іноді об'єднують терміном “загальна психологія”.    Прикладними називають галузі науки, досягнення яких використовуються на практиці. Загальні галузі ставлять і вирішують проблеми, однаково важливі для розвитку усіх без винятку наукових напрямків, а спеціальні - виділяють питання, що являють особливий інтерес для пізнання якоїсь однієї або декількох груп явищ.    Розглянемо деякі фундаментальні і прикладні, загальні і спеціальні галузі психології, пов'язані з освітою.    Загальна психологія досліджує індивіда, виділяючи в ньому пізнавальні процеси й особистість. Пізнавальні процеси охоплюють відчуття, сприйняття, уявлення, увагу, пам'ять, уяву, мислення і мову. Спеціальні галузі психології, тісно пов'язані з теорією і практикою навчання і виховання дітей, утворюють систему.Генетична психологія вивчає спадкові механізми психіки і поведінки, їхню залежність від генотипу. Диференціальна психологія виявляє й описує індивідуальні розбіжності людей, їхні передумови і процес формування. У віковій психології ці розбіжності подано за віками. Ця галузь психології вивчає також зміни, що відбуваються при переході з одного віку в інший. Генетична, диференціальна і вікова психологія разом узяті є науковою основою для розуміння законів психічного розвитку дитини.    Соціальна психологія вивчає людські взаємовідносини, явища, що виникають у процесі спілкування і взаємодії людей у різного роду групах, зокрема у сім'ї, школі, учнівському і педагогічному колективах. Такі знання необхідні для психологічно правильної організації виховання.    Педагогічна психологія об'єднує всю інформацію, пов'язану з навчанням і вихованням. Особлива увага тут приділяється обґрунтуванню і розробці методів навчання і виховання людей різного віку.    Три галузі психології - медична, патопсихологічна, а також психотерапія - мають справу з відхиленнями від норми в психіці і поведінці людини. Завдання цих галузей психологічної науки - пояснити причини можливих психічних порушень і обґрунтувати методи їх запобігання і лікування. Такі знання необхідні там, де педагог має справу з так званими важкими, у тому числі педагогічно занедбаними дітьми або з людьми, які потребують психологічної допомоги.

   Юридична психологія розглядає опанування людиною правових норм і правил поведінки, а також проблеми формування правової самосвідомості.    Психодіагностика ставить і вирішує проблеми психологічної оцінки рівня розвитку дітей та їхньої диференціації.

7. Основні методи психологічних досліджень Найбільш розповсюджені методи психології – спостереження та експеримент. Застосовуються й інші методи: метод бесіди, анкетний метод, аналіз процесу і продуктів діяльності, тестовий метод та деякі інші. Спостереження.Метод спостереження передбачає пізнання індивідуальних особливостей психіки людини через вивчення її поведінки. Інакше кажучи, за об’єктивними, зовнішньо вираженими показниками (дії, вчинки, мова, зовнішній вигляд) психолог робить висновок про індивідуальні особливості протікання психічних процесів (сприйняття, пам’яті, мислення, уяви), про психічний стан людини, про риси її особистості, темпераменту, характеру. Особливістю методу спостереження є те, що вивчення зовнішніх проявів психіки людини відбувається в природних життєвих умовах. Звідси випливає, що психологічне спостереження обов’язково проводиться за спеціальним планом, схемою або програмою, що забезпечує спостерігачеві вивчення саме тих питань і фактів, які він заздалегідь виділив. Без певного плану або програми втрачається основна лінія спостереження, в результаті чого можна втратити головне і істотне в психічній діяльності людини. Спостереження слід проводити систематично, тому психологічне спостереження, як правило, потребує більш-менш тривалого часу. (недолік-не можна одразу отримати результат)Чим довше спостереження, тим більше фактів може накопичити спостерігач, тим легше йому буде відокремити типове від випадкового, тим глибше і надійніше будуть його висновки. Тривале спостереження застосовується, наприклад, при вивченні вікових особливостей дітей, зокрема особливостей розвитку їхнього мовлення та мислення, емоційних проявів, інтересів, рис характеру і здібностей. Результати такого тривалого спостереження фіксуються в щоденнику, де аналізують процес психічного розвитку дитини (часто за декілька років) або оформлюють у вигляді психологічних характеристик.

Метод самоспостереження, або інтроспекції. Цей метод побудований на здатності людини усвідомлювати свою особистість, тому застосування його зумовлене рівнем розвитку в особистості самосвідомості. Цей метод можна застосувати до людей, які спроможні зробити самозвіт про зміст власних уявлень, думок тощо. Від дослідника, який користується методом самоспостереження вимагається наявність здатності виконувати діяльність в умовах, які впливають на його емоційну сферу. Дослідник має бути емоційно і соціально зрілою особистістю.Метод інтроспекції використовують при дослідженні інтересів, уявлень, почуттів (психологічних станів, настроїв), у вивчені працездатності, професійної продуктивності тощо. Метод відіграє важливу роль серед інших прийомів у формуванні самосвідомості особистості. Самоспостереження як метод не є однорідним. Деякі психологи виділяють в ньому декілька методів, наприклад, феноменологічне самоспостереження - це метод інтроспекції, розроблений представниками гештальтпсихології.

Експеримент. Дуже важливу роль в психологічних дослідженнях грає експеримент. В експерименті експериментатор також здійснює спостереження за психічними явищами, процесами у піддослідного (людини, з якою проводиться дослід). Але якщо при спостереженні дослідник пасивно очікує проявів певних психічних процесів, то в експерименті він, не очікуючи, поки настануть такі процеси, сам створює необхідні умови, щоб викликати ці процеси у піддослідного. ПЕРЕВАГА - Експериментатор на свій розсуд може варіювати (змінювати, пробувати різні варіанти) умови проведення досліду і спостерігати наслідки такої зміни. В психології застосовуються два типи експерименту: лабораторний та природний. Лабораторний експеримент проводять в спеціально організованих і певною мірою штучних умовах, він потребує спеціального обладнання, а часом і застосування технічних приладів.

Перевага - лабораторний експеримент дозволяє за допомогою реєструючих приладів точно вимірювати час протікання психічних процесів, наприклад, швидкість реакцій людини, швидкість формування навчальних, трудових навичок. Його застосовують в тих випадках, коли необхідно отримати точні і надійні показники протікання психічних явищ при суворо визначених умовах. Лабораторний експеримент сприяє глибокому і всебічному вивченню психічної діяльності людей. Успіхи сучасної наукової психології були б неможливі без застосування цього методу.. Найбільш істотний недолік цього методу – його деяка штучність, котра за певних умов може привести до порушення природного ходу психічних процесів, а отже, до неправильних висновків. Цей недолік лабораторного експерименту значною мірою усувається при організації природного експерименту. Тут зберігається природність умов спостереження і вводиться точність експерименту. Природний експеримент будується так, що піддослідні не підозрюють про те, що вони піддаються психологічному дослідженню – це забезпечує природність їхньої поведінки. При організації природного експерименту також можливо застосування технічних засобів (але за умови, що піддослідний не знає про це).

Метод бесіди, анкетний метод. При правильному їх проведенні вони дозволяють виявити індивідуально-психологічні особливості особистості: схильності, інтереси, смаки, відношення до людей, до себе тощо. Сутність цих методів полягає в тому, що дослідник задає піддослідному заздалегідь підготовлені і ретельно продумані питання, на які той відповідає (усно – у випадку бесіди або письмово при застосуванні анкетного методу). В процесі бесіди питання змінюються і доповнюються в залежності від відповідей піддослідних. Відповіді записують (можна з застосуванням записуючої апаратури). Одночасно дослідник веде спостереження за характером мовних висловлювань (ступенем впевненості відповідей, зацікавленістю або байдужістю, характером виразів), а також за поведінкою, виразом обличчя, мімікою піддослідних. Бесіда повинна бути живою і невимушеною, проводитися в атмосфері довіри, доброзичливості та щирості, в обстановці максимальної природності.

Анкетування являє собою перелік питань, котрі дають піддослідним для письмової відповіді. Перевага цього методу у тому, що він дозволяє порівняно легко і швидко отримати масовий матеріал. Недолік же цього методу– відсутність особистого контакту з піддослідним, що не дає можливість варіювати характер питань в залежності від відповідей. Тут також важливо правильно підібрати питання. Вони повинні бути чіткими, ясними, зрозумілими, не повинні навіювати ту чи іншу відповідь. Для забезпечення достовірності показників відповіді на одне питання часто контролюються відповідями на приховані аналогічні питання (при розходженні такі відповіді не беруться до уваги, так як вони не можуть бути визнані достовірними).

Тести. Широко застосовують в сучасній психології метод тестів (англ. test – проба, випробування). Тест – це особливий вид експериментального дослідження, що являє собою спеціальне завдання або систему завдань. Піддослідний виконує завдання, час виконання якого зазвичай враховують. Тести застосовують не лише для отримання яких-небудь нових психологічних даних і закономірностей, але частіше для оцінки рівня розвитку якої-небудь психологічної якості у даної людини в порівнянні з середнім рівнем (встановленою нормою або стандартом). Тести застосовують при дослідженні здібностей, рівня розумового розвитку, навичок, рівня засвоєння знань, а також при вивченні індивідуальних особливостей протікання психічних процесів. ПЕРЕВАГА Тестове дослідження відрізняється порівняною простотою процедури, воно короткотермінове, проводиться без складних технічних пристроїв, потребує найбільш простого обладнання (часто це просто бланк з текстами задач). Результат розв’язання тесту припускає кількісний вираз і тим самим відкриває можливість математичної обробки.

8 . Елементі Направленності личности Направленность личности - это совокупность устойчивых мотивов, относительно независимых от ситуации, ориентирующих избирательную активность личности. Направленность личности характеризуется желаниями, интересами, склонностями, ценностями, идеалами, убеждениями, мировоззрением, которые являются её основными элементами. Желание -- это психическое состояние, выражающее осознание потребности, её объектов и возможных путей её удовлетворения. Желания обладают непосредственной побуждающей силой. Интерес -- психическое состояние, обеспечивающее направленность личности на обозначение целей деятельности на основе удовлетворения познавательной потребности. Иными словами, интерес - это мотив, связанный с познавательной потребностью. Человек интересуется теми предметами и явлениями, которые способны удовлетворить ту или иную потребность. Склонность - это психическое состояние, выражающее избирательную направленность личности на определенную деятельность и побуждающее ею заниматься. Интерес может носить временный характер, когда по мере удовлетворения той или иной потребности он угасает, но интерес может иметь и устойчивый характер, тогда он перерастает в склонность. Ее основой являются глубокая устойчивая потребность индивида в той или деятельности и устойчивое стремление самому действовать в этом направлении. Ценностная ориентация -- это психическое состояние, выражающее отражение в сознании человека ценностей, признаваемых им в качестве стратегически важных целей. Ценностные ориентации в значительной мере определяют направленность личности. В качестве ценности может выступать любой материальный объект, общественное отношение или духовное явление. Ценность -- это свойство того или иного предмета или явления, способное удовлетворить потребности, желания, интересы, склонности человека. Ценности формируются в результате осознания личностью своих потребностей в соответствии с предметами и явлениями окружающего мира. Ценностное отношение к миру не возникает до тех пор, пока личность не обнаружит для себя проблематичность удовлетворения своей актуальной потребности. И чем проблематичнее удовлетворение этой потребности, тем большей ценностью обладают предмет, явление (или способ) ее удовлетворения. Например, здоровье и жизнь становятся ценностью для человека именно тогда, когда им реально начинают угрожать болезни и смерть. Идеал - это образ желаемой конечной цели, которым руководствуется личность в настоящее время и который играет решающую роль в процессе существования всей ее деятельности и совершения поступков. Особую роль среди базовых ценностей имеют те, которые приобрели характер идеала. Идеал следует рассматривать как доминирующий мотив деятельности и отношений личности. Убеждения - это осознанные мотивы личности, побуждающие ее действовать в соответствии с её ценностными ориентациями и идеалами, то есть в основе убеждений личности лежат её ценностные ориентации и идеалы. Мировоззрение - это система взглядов человека на мир в целом, на его место в этом мире, которой он руководствуется в деятельности и поведении. В систему мировоззрения личности входит совокупность её устойчивых убеждений. Мировоззрение связано с решением вопросов о происхождении мира и его движущих силах, о месте и роли, задачах человека в этом мире и т. д. При его построении человек может опираться на разные системы взглядов, выработанные человечеством: на религиозные системы, на научные системы, на житейские представления, полученные в собственном опыте. В зависимости от выбора мировоззренческой позиции происходит мотивация деятельности, определяется линия поведения личности.

9.Явище переходу із зовнішнього у внутр.- інтеріоризація.ЕКСТЕРІОРИЗАЦІЯ-перехід внутрішніх, психічних актів у конкретні зовнішні дії та вчинки в процесі активної взаємодії особистості з навколишнім середовищем. У процесі Е. виникають нові матеріальні й ідеальні об'єкти, формуються нові типи соціальних відносин і форм поведінки. Е. діє в нерозривній єдності з інтеріоризацією.

10. Понятия личность, человек, индивид, индивидуальность и их соотношенНаряду с понятием "личность" употребляются термины "человек", "индивид", "индивидуальность". Содержательно эти понятия переплетены между собой.Человек - это родовое понятие, указывающее на отнесенность существа к высшей степени развития живой природы - к человеческому роду. В понятии "человек" утверждается генетическая предопределенность развития собственно человеческих признаков и качеств. Индивид - это единичный представитель вида "homo sapiens" . Как индивиды люди отличаются друг от друга не только морфологическими особенностями (такими, как рост, телесная конституция и цвет глаз), но и психологическими свойствами (способностями, темпераментом, эмоциональностью). Индивидуалист-чел-к, к-й делает всё ради своих интересов.Индивидуальность - это единство неповторимых личностных свойств конкретного человека. Это своеобразие его психофизиологической структуры (тип темперамента, физические и психические особенности, интеллект, мировоззрение, жизненный опыт).Личность-это человек, к другим сущетсвам это понятие не применяется.Личностью не рождаются, не каждый ч-к может стать Л. Личность-это сверхчувственное качество ч-ка, к-е показывает место и роль ч-ка в обществе, показывает «что, как, и почему» использует ч-к из того, что дала ему природа и усвоил в процессе жизнеде-ти.(Леонтьев)