11.Основні антропометричні вимірювання на діагностичних моделях та їх діагностичне значення.

Антропометричний метод дослідження заснований на закономірності будови лицьового і мозкового відділів черепа, пропорційності співвідношення трьох відділів голови і відношення їх до визначених площин. Вивчення проводиться на гнатостатичних моделях щелеп, на обличчі пацієнта, на фотографіях обличчя і телерентгенограмах.

Антропометричне дослідження голови полягає у вивченні її розмірів, розмірів і форми обличчя та окремих його частин, а також взаємозв'язку розмірів і форми лицьового відділу черепа і зубоальвеолярних дуг.

Форму обличчя за Гарсоном визначають відповідно до співвідношення:

100 дуг виличних ділянці в обличчя Ширина обличчя висота на Морфологіч

До 78,9 — дуже широке обличчя (гіпереуріпрозне), 79,0 - 83,9 – широке обличчя (еуріпрозне); 84,0 — 87,9 — середнє обличчя (мезопрозне); 88,0 — 92,9 — вузьке обличчя (лептопрозопне); 93,0 і більше – дуже вузьке обличчя (гіперлептопрозопне)

Форму обличчя можна визначити за допомогою лицьового індексу за Изаром(IFM) (рис. 68) – індекс фаціальний морфологічний. Довжину обличчя визначають від точки оph до gn, ширину обличчя між zy - zyy мм.

% 100zyzygnOphIFM

Величина індексу 104 і більше характеризує вузьке обличчя, від 97 до 103 — середнє, 96 і менше — широке обличя.

За A. M. Шварцем (1951) виділяють 6 основних форм обличчя: кругле; квадратне; шестигранне; овальне; трикутне з основою, спрямованою вгору чи вниз.

12.Особливості виміру довжини зубного ряду за методом Коркхауза і н.Г. Снагіної, їх діагностичне значення.

Korkhausустановив визначений взаємозв'язок суми мезіо-дистальних розмірів 4-х верхніх різців і довжини переднього відрізка зубної дуги. їм складена таблиця вимірів. Показники таблиці зменшені на 2-3 мм (товщина верхніх різців), можуть бути використані для визначення довжини переднього відрізка нижньої зубної дуги. Показники довжини переднього відрізка верхньої і нижньої зубної дуги можуть бути однаковими за прямого (ортогенічного) прикусу

H. Г. Снагина підтвердила метод A. Howes(1957), що визначив прямо пропорційну залежність розмірів зубних дуг і їхнього апікального базису. У трансверзальному напрямку ширину апікального базису вимірюють на верхній щелепі між найбільш глибоко розташованими точками ямок іклів, на нижній щелепі - відступивши на 8 мм униз від місця перетинання горизонтальної лінії, що з'єднує шийки нижніх іклів і перших премолярів, і вертикальної лінії, що проходить через верхівку їхнього міжзубного сосочка. У нормі ширина апікального базису верхньої щелепи дорівнює 44 %, а нижньої - 43 % від суми мезіо-дистальних розмірів 12 постійних зубів кожної щелепи. Звуження зубного ряду звичайно супроводжується й звуженням апікального базису.

За H. Г. Снагіною, вономоже бути 2 ступенів:

I ступінь- ширина апікального базису дорівнює 42-39 % на верхній щелепі і 41-38 % - на нижній щелепі.

II ступінь- ширина апікального базису дорівнює 39-32 % на верхній і 38-34 % - на нижній щелепі.

За H. Г. Снагіною, вимірювання довжини апікального базису на верхній щелепі проводять від точки між центральними різцями в ділянці шийок зубів на піднебінній поверхні, а на нижній - від передньої поверхні ріжучих країв різців до лінії, що з'єднує дистальні поверхні перших постійних молярів.