106.Законодавче та нормативно-технічне забезпечення охорони праці

Основними законодавчим та нормативно-технічними документами з охорони праці є: 1. Конституція України; 2. Основи законодавства про працю (Кодекс законів про працю, скорочено КЗоП); 3. Постанови та укази Президента і Верховної Ради України з питань охорони праці; 4. Система стандартів безпеки праці (ССБП).

Коротко охарактеризуємо вказані документи.

Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, є Основним Законом і основним законодавчим документом нашої держави. Ми зупинимося лише на статтях, які мають безпосереднє відношення до охорони праці.

Так у першому розділі (Загальні засади) в Статті 3 встановлюється “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.” Тут термін безпека слід розуміти у широкому розумінні цього слова, у тому числі і безпека праці.

Дуже важливою на мій погляд є Стаття 8. “В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.”

Стаття 16. “Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави.”

Стаття 19. “Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.”

У другому розділі (Права, свободи та обов’язки людини і громадянина) значно більше статей мають відношення до охорони праці.

Стаття 24. “Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.”

Стаття 43. “Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заро-бітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.”

Стаття 44. “Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. …”

Стаття 45. “Кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.”

Стаття 46. “Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.”

Стаття 48. “Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.”

Стаття 49. “Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.”

Стаття 50. “Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.”

В основах законодавства про працю (Кодекс законів про працю (КЗоП)) зазначені вище основоположні статті Конституції України деталізуються. Щоб уяснити про що йде мова у даному документі, за браком часу, приведемо лише назви окремих його статей.

Ст. 57. Забезпечення здорових і безпечних умов праці.

Ст. 58. Додержання вимог охорони праці при будівництві та експлуатації виробничих приміщень, споруд і обладнання.

Ст. 59. Заборона введення у експлуатацію підприємств, що не відповідають вимогам охорони праці.

Ст. 60. Правила по охороні праці обов’язкові для адміністрації.

Ст. 61. Інструкції по охороні праці, обов’язкові для робітників і службовців.

Ст. 62. Кошти на засоби по охороні праці.

Ст. 63. Видача спеціальної одежі та інших засобів індивідуального захисту. Видача мила і знешкоджуючих засобів.

Ст. 64. Видача молока і лікувально-профілактичного харчування.

Ст. 65. Медичні огляди робітників і службовців деяких категорій.

Ст. 66. Перевід на більш легку роботу.

Ст. 67. Матеріальна відповідальність підприємств, установ, організацій за шкоду, заподіяну робітникам і службовцям пошкодженням їх здоров’я.

Інші статті Основ встановлюють особливості охорони праці жінок, малолітніх; пільги для робітників і службовців, які суміщають роботу з навчанням і т. п.

Трудове законодавство регулює організацію охорони праці на підприємствах, встановлює порядок планування і фінансування засобів з охорони праці, а також зумовлює організаційну діяльність адміністрації, напрямлену на усунення небезпечних і шкідливих умов праці, запобігання нещасних випадків і професійних захворювань.

Зазначимо, що від правил і норм з охорони праці (правила з техніки безпеки, санітарні норми і правила і т. п.), які є обов’язковими для адміністрації, необхідно відрізняти інструкції з охорони праці, які є обов’язковими для робітників і службовців. В останніх визначені правила виконання робіт і поведінки у виробничих приміщеннях і на будівельних майданчиках, порядок роботи з машинами і механізмами. Такі інструкції розробляються і затверджуються адміністрацією підприємства сумісно з профсоюзними комітетами з урахуванням специфіки праці у кожному з підрозділів підприємства на основі діючих правил і типових інструкцій з охорони праці.

За сферою діяльності законодавства розрізняють міжгалузеві (єдині) і галузеві правила і норми з техніки безпеки і виробничої санітарії.

Міжгалузеві правила і норми поширюються на всі галузі народного господарства країни. Вони визначають вимоги з охорони праці, які стосуються усіх підприємств, установ та організацій і закріплюють найважливіші гарантії безпеки і гігієни праці, рівень яких повинен бути однаковим для всіх галузей народного господарства. Таким чином, єдині (міжгалузеві) правила і норми задають певний загальний рівень техніки безпеки в країні, який мав би, взагалі кажучи, відповідати світовому, особливо в екологічно небезпечних виробництвах, наприклад, в ядерній енергетиці, хімічній промисловості і т. п.

Міжгалузеві правила і норми регламентують безпеку праці окремих видів робіт, виробництв або типів обладнання, що можуть використовуватися в любих галузях народного господарства. До них відносяться: “Санітарні норми проектування промислових підприємств (СН 245-71)”, “Будівельні норми і правила”, “Правила улаштування електроустановок (ПУЕ)” і т. п.

Галузеві правила і норми поширюються тільки на окрему галузь виробництва. Вони враховують специфічні особливості виробництва даної галузі у масштабах усієї країни.

Постанови та укази Президента і Верховної Ради України з питань охорони праці направлені на оперативні зміни у законодавстві для врахування нових обставин, умов чи особливостей праці, які заново виникли.

Система стандартів безпеки праці (ССБП) була створена у 1974 році. Вона являє собою комплекс взаємопов’язаних стандартів, напрямлених на забезпечення безпеки праці. Ця система встановлює загальні вимоги безпеки, що пред’являються до: техніки, машин, механізмів, устаткування, речовин, матеріалів, сировини, виробничого середовища, технологічних процесів, засобів індивідуального захисту. Крім того стандарти безпеки встановлюють граничні рівні забруднення, запорошеності, шуму, вібрації, ультразвуку, вмісту в повітрі робочої зони хімічних речовин та інше.