Полтавщина — єдина лівобережна область Центральної України, заснована 1937 р. Вона розташувалася на положисто-хвилястій Придніпровській низовині, що широкими терасами поступово знижується у напрямку до Дніпра. Найбільш піднесена північно-східна частина регіону — на Полтавській рівнині. Дніпровські заплава і низькі тераси вкриті водами Кременчуцького (1960) і Дніпродзержинського (1964) водосховищ.

Просторі тераси Дніпра візерунчасто порізані його лівими притоками — річками Сула, Псел і Ворскла, їхні місцями вкриті лісами долини, разом із крутими берегами, плавними меандрами річищ та безліччю стариць створюють дивно мальовничі ландшафти. Саме пейзажну красу Полтавщини дуже часто підносять як еталон виняткової привабливості рівнинних теренів України.

Найдавніші поселення краю з’явилися у пізньому палеоліті (20 тис. років тому). Майже дві сотні археологічних пам’яток засвідчують, що давні люди жили тут упродовж періоду неоліту, епох бронзи та заліза, скіфо-сарматських часів. Серед них найвідомішим є одне з найбільших у Європі Більське городище скіфського часу (VII—III ст. до н. е.) над Ворсклою. Величезне за площею (понад 40 км2), обнесене земляними валами і ровами, воно поєднує Західне, Східне і Північне Куземинське укріплення. Багаторічні археологічні дослідження виявили залишки великих жител, кількох зольних пагорбів зі значною кількістю уламків кераміки, знарядь праці та некрополь з понад тисячею курганів. Деякі дослідники вважають Більське городище за місто Гелон, згадуване ще Геродотом.

Наприкінці XII ст. у межах краю існувало кілька міст, яким першим довелося на собі випробувати військову міць татаро-монгольських орд хана Батия. Переяславська земля понад сторіччя була васалом Золотої Орди, а з середини XIV ст. приєдналася до Великого князівства Литовського. Після заснування Речі Посполитої (1569) Полтавщина була її далеким і найменш людним східним краєм.

Під час Визвольної війни 1648—1654 pp. Лівобережжя було тилом повстанців, а після приєднання його до Московської держави (1654) русько-польська війна за Придніпров’я тривала ще понад десятиліття. Після Андрусівського перемир’я (1667) і «Вічного миру» (1686), Лівобережна Україна понад три сторіччя входила до складу Російської імперії.

Після ліквідації української автономії на початку 1780-х років і низки адміністративних трансформацій утворилася Полтавська губернія (1802), що існувала до початку 1920-х років. За радянських часів відбулося розукрупнення губерній і поділ України на області. Окраїнні ділянки Полтавщини перерозподілені між сусідніми Київською, Чернігівською і Харківською областями, а також приєднані до новоутворених Сумської та Черкаської.

З літописних часів на території регіону збереглися лише фрагменти земляних фортифікаційних споруд. Традиційно найдавнішими архітектурними пам’ятками є культові (православні) будівлі XVIII ст. Наступні віки презентують різноманітні споруди адміністративного, садибного і релігійного призначення, парки та усілякі пам’ятники.

Обласний центр, місто Полтава, лежить на яркуватих схилах долини річки Ворскла. 1430 р. поселення подарували татарському мурзі Лексі, тут постала земляна фортеця, яку 1482 р. зруйнувала орда кримського хана Менглі-Гірея. За часів Речі Посполитої фортецю відбудували, і 1641 р. Полтава здобуває міські права. З початку Визвольної війни (1648) і до ліквідації Гетьманщини (1775) місто було центром однойменного полку. Під час Північної війни (1700—1721) між Російською імперією і Шведським королівством, після тривалих марних спроб захопити місто, на його околицях відбулася грандіозна Полтавська битва (1709) — переломна подія кампанії.

Армія Петра І розгромила менш чисельне військо шведського короля Карла XII і примусило його тікати. З Полтавською битвою і подіями, що їй передували (знищення гетьманської столиці Батурина), пов’язана одна з найтрагічніших сторінок становлення української державності. На боці Карла XII з частиною козацтва виступив гетьман Іван Мазепа (1632— 1709), якому начебто шведський король обіцяв надати незалежність козацьким землям. Вчинок гетьмана, що присягався на вірність російський короні, донині неоднозначно трактується дослідниками історії.

У Полтаві безліч монументів і споруд нагадують про русько-шведську війну. Вони розташовані переважно в районі бойовища — на північній околиці сучасного міста. Поруч з найстарішою з них — Самсонівською церквою (1856) — розташовані пам’ятник на братській могилі російських воїнів (1894) і будинок музею історії Полтавської битви. Пам’ять про майже 10 тисяч загиблих вояків скандинавської армії увічнена монументами шведам від росіян і шведам від шведів, встановленими до 200-літних роковин битви.

З ліквідацією Полтавського полку 1775 р. місто дістає статус повітового, по черзі перебуваючи у складі Новоросійської губернії (до 1783), Катеринославського намісництва (до 1796) і Малоросійської губернії (до 1802). Новий етап розбудови міста настав 1802 p., коли Полтава стала губернським центром. За архітектурним задумом вона мала стати своєрідним «малим Петербургом». Новий центр міста — Олександрівська (нині Кругла) площа — був закладений на місці зустрічі Петра І з героями оборони Полтави 1709 р. Тут зведено Монумент (Колона) Слави (1811), від якого радіальнo розходяться вісім вулиць. По колу площа оточена ланцюгом адміністративних споруд — губернаторськими будинками, поштамту, дворянських зібрань тощо. Донині залишаючись композиційним центром Полтави, Кругла площа є найвидатнішим класичним архітектурним ансамблем України, що відрізняє місто від будь-якого іншого.

Найстарішими збереженими будівлями Полтави є Спаська церква (1706), комплекс споруд Хрестовоздвиженського монастиря (XVII— XIX ст.) і дзвіниця Успенського собору (1801). Чоловічий монастир був заснований 1650 р. на високій горі над Ворсклою, а найбільш вражаючі його споруди — Хрестовоздвиженський собор (1709) і чотириярусна дзвіниця (1786) видні в Полтаві звідусіль.

Серед архітектурних пам’яток початку минулого століття особливе місце посідає оригінальний будинок губернського земства (1908), що став чи не першим зразком українського стилю в громадському будівництві. Зараз тут розміщена експозиція Полтавського краєзнавчого музею. Мистецьку палітру міста розмаїтять художній музей і низка літературно-меморіальні музеїв — І. Котляревського, Панаса Мирного і В. Короленка. Серед монументів особливою прикрасою Полтави є дореволюційні роботи — пам’ятники на могилі І. Котляревського (встановлений до 100-річ-чя написання «Енеїди», 1898) і М. Гоголю (1913).

Лубни — найстаріше місто Полтавщини — розкинулося на стрімкому правому березі широкої долини річки Сула. Вважається, що його заснували 988 p., а перша згадка під назвою Лубно в Іпатіївському літописі датується 1107 роком. Наприкінці XII ст. місто захопили половці, а в 1239 р. зруйнували орди хана Батия. З 1570-х років Лубни належали найбільшим тодішнім латифундистам краю — князям Вишневецьким, мали магдебурзьке право, печатку і герб.

За часів полкового устрою України (1648—1781) Лубни були центром однойменного полку. 1908 р. у Лубнах починає освітянську діяльність жіноче єпархіальне училище, що розмістилося в шикарному будинку. 1918 р. на основі націоналізованого музею чоловічої гімназії створено Лубенський державний краєзнавчий музей, у фондах якого нині близько 30 тис. експонатів. Село Мгар на березі Сули виникло на початку XVII ст. як супутник тутешнього монастиря і довгі роки було його власністю. Мгарський монастир заснований 1624 р. на кошти княгині Р. Вишневецької церковним діячем І. Копинським, відомим своїм спротивом поширенню католицизму. Його ченцем під ім’ям Гедеон був син Б. Хмельницького Юрій (1641— 1685). Пожежа 1736 р. знищила дерев’яні монастирські споруди, встояла лише кам’яниця побудованого в 1692 р. Спасо-Преображенського собору. Згодом на монастирських теренах постала дзвіниця (1785), а за рік — будинок ігумена. Наприкінці XIX ст. з’явилися двоповерховий готель, тепла церква Святого Афанасія, побудована на честь померлого в монастирі і похованого в сидячому положенні константинопольського патріарха А. Паттеларія (1580—1654). До монастиря приписаний і скит неподалік від обителі, де полюбляв усамітнюватися патріарх, на честь якого зведено Благовіщенську церкву (1891).

Село Великі Сорочинці на правому березі річки Псел відоме з 1620-х років. Коштом гетьмана Лівобережної України Д. Апостола у Сорочинцях постає Спасо-Преображенська церква (1734) — один із чудових зразків українського бароко з інтер’єром, прикрашеним унікальним семиярусним різьбленим іконостасом. 1809 р. в храмі охрестили видатного російського письменника Миколу Гоголя, творчість якого нерозривно пов’язана з Україною. Навіть сучасний Сорочинський ярмарок — це данина пам’яті митцеві, що створив однойменну повість із циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки».

Селище Опішня розкинулося на крутому правому схилі долини річки Ворскла. У цьому давньому поселенні, відомому з часів Київської Русі, наприкінці XIX ст. засновані Опішнянські керамічні майстерні, що визначили наступну історію містечка. 1989 р. тут заснований Державний музей-заповідник українського гончарства, де знайшлося місце музею гончарства, комплексу земської губернської гончарної майстерні (1916) і родинним садибам-музеям місцевих гончарів.

Полтаву можна без сумніву назвати справжнім українським містом, адже тут існують давні культурні традиції і українська мова вважається найбільш чистою та правильною. Є й тут і ніш принади, серед яких казкова архітектура та апетитні галушки

У Полтаві будинки, прикрашені мозаїкою та скульптурами, – не рідкість

Багато видатних українців подарувала Полтавська земля. Серед них письменник Іван Котляревський, який першим ввів розмовну українську мову у літературу, голова Директорії УНР Симон Петлюра, визначний церковний діяч ХХ століття, патріарх Мстислав, один із засновників та другий президент Ізраїлю Іцхак Бен-Цві, легендарна народна поетеса та співачка Маруся Чурай та багато інших. Тут періодично жили та працювали Панас Мирний, Іван Нечуй-Левицький, Марко Кропивницький, Микола Скліфосовський та інші діячі.

У приватних будинках, як і сто років тому, роблять віконниці

Тисячолітня історія

Історія Полтави не менш цікава, ніж її мешканці. Офіційним часом заснування поселення вважається 899 рік. Тож у цьому році місту виповнюється 1112 років. У часи визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького Полтава стала військово-адміністративним центром Полтавського полку в складі Гетьманської України. Була навіть спроба, щоправда невдала, перетворити її на головний осередок боротьби. А Полтавська битва – одна з вирішальних у Північній війні між шведами та московитами – назавжди вписала це місто не лише у вітчизняну, а й у світову історію.

Свято-Успенський собор побудований у 1770 році

Казкові будинки

Те, що Полтава – стародавнє місто з багатою історією та культурою, відчувається одразу. По-перше, у місті багато цікавих музеїв, театрів, скульптур та пам’ятників. У архітектурі це теж добре відображається. Багато будинків, серед них не лише старовинні, а й сучасні, дуже вдало прикрашені невеликими башточками, кольоровими мозаїками, різними вікнами, різноманітними ліпнинами. Ці будинки ніби виринають із казок. На початку ХІХ століття Полтава, ставши губернським центром, забудовувалася кращими архітекторами імперії на зразок столиці. Ставши так званим „малим Петербургом”, Полтава отримала чудовий архітектурний ансамбль, який зберігся і по сьогодні.

Із білої альтанки відкривається чудовий краєвид на місто

Кругла площа, Хрестовоздвиженський монастир, Успенський собор, Храм Віри, Надії і Любові, численні будинки прикрашають місто. Серед музеїв Полтави можна виділити краєзнавчий, художній, музей історії Полтавської битви, музей-садиба Івана Котляревського, музей військових конфліктів ХХ сторіччя, музей дальньої та стратегічної авіації.

Вдалині - Хрестовоздвиженський монастир

Пам’ятник галушці

Серед скульптур найоригінальнішою є пам’ятник полтавській галушці, яка здавна є одним із символів міста. В історичному центрі міста, на Івановій горі, стоїть на постаменті величезна миска із звареними галушками та глибокою як черпак ложкою. Цей витвір уособлює достаток родини. Хоч відкриття пам’ятнику відбулося першого квітня 2006 року, воно було приурочене не до дня сміху, а до дня народження Миколи Гоголя, який прославив це кулінарне диво на увесь світ. У Полтавських ресторанах можна і зараз замовити галушки по-полтавськи.

Пам’ятник галушці – один із найоригінальніших у місті  

Відчути себе пілотом літака

Полтавський музей дальньої стратегічної авіації буде цікавий не лише тим, хто цікавиться літаками та військовою технікою. Його відвідують різні люди, особливо захопливим це видовище є для дітей. Музей розташовується простонеба. На невеликому майданчику поряд з колишньою злітною смугою стоять крилаті машини. Це і понадзвуковий бомбардувальник Ту-22, і винищувач-перехоплювач Су-15, і дальній бомбардувальник Ту-16 та інші літаки. В деякі з них можна потрапити і відчути себе не лише пасажиром, а й пілотом, посидівши за штурвалом.

Хмельничанину Володимиру Паламарчуку (22) дуже сподобалося у музеї авіації у Полтаві

- Мені дуже сподобалося у музеї авіації. Я про нього давно знав, і як опинився у Полтаві, одразу вирішив сходити. Особливо цікаво сидіти в кабіні пілота і дивитися на панель керування з неймовірною кількістю ричагів та кнопок, - розповів хмельничанин Володимир Паламарчук.

2. Полтавщино, рідний краю…

Земля – оазис наш. Нема секрету. Цвіте на ній твори мий нами день. Вона чекає зодчих і поетів, Як пташок повесні гіллястий клен. Бо в гордий вік космічної ракети Моторів гул не заглуша пісень… Земля! Горжусь святим ім’ям твоїм Воно – поезія, наш хліб і отчий дім.                                  Г. Коваль      Полтавщина – мальовничий край з багатою різноманітною природою. Приваблюють зір неозорі лани і квітучі сади, тихоплинні замріяні річки і зелені гаї, яскраві луки та різнобарвні степові схили. Чудові краєвиди Полтавщини, оспівані М.В.Гоголем, В.Г.Короленком, О.Гончаром, Л.Українкою, вражають своєю красою і величчю. Лісостепові ландшафти нашого краю – найтиповіша картина української природи.      Територія Полтавської області займає площу 28,8 тис. кв. км і більшою частиною знаходиться в межах Лівобережної України, лише невелика частина земель Кременчуцького району знаходиться за Дніпром, на Правобережжі. Дніпро певною мірою служить природною межею області, омиваючи її землі на заході та на південному сході. Більша частина області розташована в межах лівобережної Лісостепової зони, південно-східна частина – на південь від лінії Кременчук – Полтава – в межах Степової зони. Цим обумовлені її природні особливості. Коли поглянути на Полтавську землю з літака: така вона незвичайна, наче все іграшкове – і поля, і ліси, і річки. Але в усьому цьому відчувається велика сила природних процесів, які відбувалися протягом мільйонів років. Основні риси сучасного рельєфу Полтавської області було закладено понад 50 мільйонів років тому в неогеновий період кайнозойської ери після поступового відступу на південь Харківського моря і формування річкової мережі. Поверхня області є слабо хвилястою рівниною.      За характером рельєфу область поділяється на три частини: південно-західна – найнижча, мало розчленована – тягнеться вздовж Дніпра. Найбільша за площею центральна частина області розчленована річковими долинами, ярами та балками. Північно-східна частина – найбільш підвищена і розчленована, у зв’язку з цим має складний горбистий характер. За походженням рельєф Полтавщини переважно ерозійний, тобто вироблений талими водами льодовиків антропогенного періоду, річками та тимчасовими водотоками. Основними й найпоширенішими формами рельєфу є вододільні плато і річкові долини, балки.

3. Треба на землі хоч клаптики маленькі з берегти…

Такі вони уперті – птах отой І та трава, — такі вони уперті! Де плуг пройшов, там тирса не росте, Де зорано — там не гніздиться стрепет. Не хочу жодних висновків робити, Та думаю, що треба на землі Хоч клаптики маленькі зберегти, Де міг би стрепет звить собі кубло, І де б могла рости срібляста тирса.                            Максим Рильський.      Чи є ще на землі такий чарівний край, де тихі травневі ночі пливуть на крилах солов’їних пісень, де вранці на замріяній річці вмивається джерельною водою біле латаття, де навесні під шатами крислатих дубів яскравіє килим первоцвітів, де в барвистому степу напуваєшся цілющими пахощами різнотрав’я, де, розбивши крильми дзеркало синього плеса, здіймається і летить прямо на сонце крижень, де на схилі, зігрітому сонцем, долаючи полуденну дрімоту, дивляться на тебе тендітні квіти сон-трави?.. Так, нам, полтавцям, здається, що немає на землі кращого краю, ніж наша мальовнича Полтавщина, оповита смарагдовими лісами, голубими стрічками річок, безмежними полями, квітуючими садами. Таке почуття любові до землі, де народився, є природним. Ми пишаємося багатствами рідного краю, до яких належать і зелені скарби — ліси, степи, заплави, і родючі грунти, і корисні копалини, і водні запаси, і чисте повітря. Разом з цим нині ми є свідками того, які зміни в природі відбулись під дією людини. Все менше лишається природної рослинності, все більших змін зазнають її вцілілі ділянки — ліси, луки, болота; майже зовсім не лишилося славетних полтавських степів. Зменшилась чисельність багатьох видів рослин і тварин, які ще на початку століття відмічались на Полтавщині. Чи все це неминуче, чи господарська діяльність людини має неодмінно призвести до таких наслідків? Ні, можна по-різному використовувати природні багатства: нещадно, по-хижацьки, або раціонально, дбайливо, відновлюючи та оберігаючи їх. А чи є необхідністю для людини зривати на букети польові та лісові квіти, ламати та палити дерева, забруднювати береги річок та галявини лісів і, нарешті, стріляти у беззахисних птахів на світанні?..      Слід пам'ятати, що «благословенна земля ця не дісталася нам у спадщину від батьків — ми взяли її в борг у нащадків». Тому святий обов'язок нашого покоління — зберегти сучасні природні скарби Полтавщини.