Розділ 3. Розмежування злочину, передбаченого ст. 127 кк «Катування» і злочину, передбаченого ст. 373 кк «Примушування давати показання» Підрозділ 3.1. Розмежування за об‘єктивними ознаками

Згідно з Конституцією України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. Кримінально-процесуальне законодавство забороняє домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів. З огляду на це, факти отримані відпо­відною службовою особою з вказаних в законі джерел, навіть якщо вони правильно процесуально оформлені, не можна вважати доказами у зв'язку з незаконністю спосо­бів їх одержання. Адже в результаті таких дій порушуються права та свободи людини і громадянина.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є інтереси правосуддя в частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів, які встановлюються шляхом давання показань, а також конституційне право людини на те, що її обвинувачення у вчиненні злочину не буде ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. Додатковим факультативним об'єктом злочину виступає здоров'я, воля особи та її пра­во на те, що її обвинувачення не буде ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.

Потерпілим від цього злочину є особа, яка згідно з КПК може давати показання при допиті під час дізнання або досудового слідства,- підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, експерт.

Об'єктивна сторона злочину полягає у примушуванні давати показання при допиті.

Допит - це слідча дія, яка полягає у взятті показань у певних учасників криміналь­ного судочинства і фіксації їх у протоколі допиту. Поняттям допиту у ст. 373 охоплю­ється також і така слідча дія, як очна ставка.

Примушування давати показання під час проведення інших слідчих дій (наприклад, обшуку, виїмки) не утворює складу злочину, передбаченого ст. 373, і за наявності підстав може кваліфікуватися за статтями 365 або 424.

Під примушуванням у ч. 1 ст. 373 розуміється психічний вплив на особу, яку допи­тують, з метою отримати потрібні для особи, яка провадить допит, показання.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є спосіб - незаконні дії. Допит шляхом незаконних дій має місце, коли він провадиться з використанням шантажу, обману, гіпнозу, з незаконним обмеженням прав потерпілого, його підкупом тощо. Для кваліфі­кації злочину не має значення, отримав винний таким шляхом правдиві або неправдиві показання. Прикладами незаконних дій під час допиту слід вважати: погрози або обман щодо допитуваного, приниження його гідності, задобрювання або заохочення або інші методи психологічного впливу.

Вчинення особою, яка провадить допит, дій, що ґрунтуються на чинному законодавстві (наприклад, багаторазове попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання, правомірне використання тактичних прийомів прове­дення допиту) не містить складу цього злочину. Не можуть кваліфікуватись за ст. 373 і дії, пов'язані з порушенням процесуального порядку проведення допиту, якщо вони не були спрямовані на примушування давати показання при допиті.

Іншими словами, не повинні розглядатися як незаконні, дії тактичного і психологічного прийомів допиту, що розроблені наукою криміналістикою і не суперечать КПК [5].

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення незаконних дій при допиті.

Часто даний злочин супроводжується такими його кваліфікуючими ознаками злочину, які містяться у ч. 2 ст. 373, як:

• із застосуванням до потерпілої особи насильства (наприклад, здійснення фізичного впливу на особу, котру допитують, що завдало їй фізичного болю чи спричинило тілесні ушкодження);

• із знущанням над нею (наприклад, багатогодинні допити, позбав­лення їжі чи води, вплив шумом або світлом, насміхання з фізичних вад потерпілого, образа його релігійних чи національних почуттів тощо).

Якщо примушування давати показання поєднується із задумом вико­ристати ці показання та притягти допитуваного до кримінальної відповідаль­ності за злочин, який він завідомо не скоював, то такі дії кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених статтями 372 та 373 КК. Якщо ж результати примушування давати показання лягли в основу непритягнення злочинця до кримінальної відповідальності, дії слідчого чи особи, що вела дізнання, слід, крім ст. 373, кваліфікувати ще й за ст. 365 КК.

Насильство як кваліфікуюча ознака примушування може виявлятися в умисному завданні ударів, побоїв, мордувань, зв'язуванні на тривалий час, триманні на холоді, позбавленні сну, їжі, води, заподіянні легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Якщо наслідком таких дій є смерть потерпілого чи спричинення тяжких тілесних ушкоджень, то дії винної особи слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 373 та статтями 115 чи 121 КК.

Підсумовуючи вищевикладене, слід виділити головну ознаку, яка дозволяє відмежувати примушування давати показання від катування. Нею слід вважати обстановку, в якій вчиняється злочин, а саме: допит особи. Так, якщо дії, які підпадають під опис катування вчиняються службовою особою органу дізнання або слідства, то вчинене підпадає під відповідну частину ст. 373 КК. В умовах, якщо така обстановка відсутня – під дію статті 127 КК.

Не слід також забувати і про розмежування за об‘єктами даних злочинів. Так, основним безпосереднім об‘єктом катування є здоров‘я особи (як фізичне, так і психічне), в той час як у злочині примушування давати показання він виступає лише додатковим.