Урок 7. Алфавіт мови програмування
Мета уроку: дати дітям поняття мови програмування, на прикладі мови Паскаль дати означення основним поняттям мови: алфавіт, оператори, ідентифікатори, рядки, описи.
Теоретичний матеріал
Мова програмування — це один з способів подачі алгоритму, що розрахований на виконавця комп'ютер (тут доречно згадати з дітьми взагалі, що таке алгоритм, його властивості та форми подачі).
Будь-яка мова програмування характеризується трьома основними складовими: алфавіт, синтаксис і семантика.
Сукупність символів, які дозволяється використовувати при побудові опису програм мовою програмування, називають алфавітам цієї мови.
Сукупність правил (опису) побудови вказівок алгоритмів деяк
ю мовою програмування називають синтаксисам мови програмування.
Правила семантики пояснюють, яке смислове значення має кожний . опис і які дії повинен виконати комп'ютер під час виконання кожної команди. У будь-якій мові програмування можна виділити чотири типи елементів, що використовуються при побудові описів програм: символи, слова, вирази, команди (оператори).
Символи мови — це основні нероздільні знаки, за допомогою яких описуються програми і дані.
Слова мови — структури, що утворені із символів алфавіту мови програмування і мають певний зміст. Слова — це імена змінних та констант, числа, службові слова та ін.
Вираз — це текст, що задає правило обчислення одного значення величини. Якщо одержуване значення числове, то вираз називають арифмeтичним, якщо значення логічне, то вираз називають логічніш або бульовим, якщо одержуване значення — текст, то вираз називають літерним.
Команда — це вказівка на виконання деякої дії. При написанні програм команди називають операторами, а величини, що використані в команді — операндами.
Скінченна послідовність виконуваних почергово команд називається серією команд. Серія може складатися з однієї команди і навіть бути порожньою.
Алфавіт і словник мови.
Програма на мові Паскаль формується за допомогою набору знаків, що утворюють алфавіт мови, і складається з літер, десяткових і шістнад-цяткових цифр і спеціальних символів.
У якості літер використовують великі та малі літери латинського алфавіту:
abcdefghijklmnoprstuvwxyz і_ (знак підкреслення)
АВСDEFGHIJKLMNOPQRSTUVWXYZ
У якості десяткових цифр: 1234567890. Шістнадцяткові цифри будуються з десяткових цифр і літер від А до F (або від а до f ).
При написанні програм застосовуються спеціальні символи:
+ плюс - мінус
* зірочка (знак множення) / знак ділення
= дорівнює > більше
< менше # номер
$ знак грошової одиниці [ ] квадратні дужки
() круглі дужки {} фігурні дужки
. крапка , кома
: двокрапка ; крапка з комою
« апостроф ^ тильда
@ комерційне а пробіл.
Комбінації спеціальних символів можуть утворювати складені символи:
:= присвоювання <> не дорівнює
.. діапазон значень (* *) альтернатива {}
(..) альтернатива [ ] <= менше або дорівнює
>= більше або дорівнює.
Неподільні послідовності символів утворюють слова, що несуть певний зміст у програмі. Слова відділяються розділовими символами, у якості яких може використовуватись пробіл, кома, символ кінця рядка, коментар. Слова поділяються на: стандартні, зарезервовані, ідентифікатори користувача.
Зарезервовані слова є складовою частиною мови, мають фіксоване написання і назавжди визначений зміст. Наприклад: begin, еlse, fипсtіоп, gоtо, епd, рrоgrат і т.д.
Стандартні слова призначені для заздалегідь визначених розробником мови типів даних, констант, процедур і функцій (наприклад, sіп, соs, pi). Зарезервований ідентифікатор можна перевизначити, але це може призвести до помилки, тому краще цього не робити.
Ідентифікатори користувача використовуються на позначення констант, змінних, процедур і функцій, що визначені самим програмістом. Існують загальні правила написання ідентифікаторів:
1. Ідентифікатор починається тільки з літери або знака підкреслення.
2. Ідентифікатор може складатися з літер, цифр і знака підкреслення.
3. Між двома ідентифікаторами має бути хоча б один розділовий знак.
4. Максимальна довжина ідентифікатора 127 символів, але значущими є тільки 63 символи.
При написанні можна використовувати як великі, так і малі літери. Компілятор не визначає різниці між ними.
Правила оформлення програм (пунктуації):
1. Крапка з комою не ставиться після bеgin і перед епd, тому що ці слова є операторними дужками, а не операторами.
2. Крапка з комою розділяє оператори. Її відсутність між операторами викликає помилку компіляції. Наявність між операторами декількох крапок з комою не є помилкою, тому що компілятор сприймає їх як ознаку -9-наявності порожніх операторів.
3. При використанні вкладених структур може виникнути ситуація:
end;
епd;
епd.
Крапку з комою можна ставити як після кожного, так і після останнього епd. А наприкінці програми крапка з комою взагалі не ставиться.
4. В операторах циклу крапка з комою не ставиться після whіlе, rереаt, dо і перед ипtil.
5. В умовних операторах крапка з комою не ставиться після thеп і перед
else.