Знакова природа мови

Людина відрізняється від тварини, бо створює особливу знакову систему – мову. Мовні знаки не лише передають якусь інформацію, а й беруть безпосередню участь у її формуванні.

Розділ мовознавства, який вивчає знакову природу мови – семіотика (лінгвосеміотика).

Семіотика взагалі – наука про різні знакові системи, використовувані в людському суспільстві для передачі якоїсь інформації.

Знак узагалі – будь-який свідомо відтворюваний, із певною метою використовуваний матеріальний предмет, розрахований на чиєсь сприйняття і призначений бути носієм інформації про те, що знаходиться поза цим предметом.

У філософському розумінні знак — будь-який предмет, що містить думку про дійсність.

Знаки – світлофор, кивок товариша, жетон в гардеробі, гроші, стрілки на вулиці, знаки на дорозі.

Знак отримує своє значення лише за умови його входження в певну знакову систему. Знак ! в дорожній системі означає «небезпечна дорога», в шаховій грі «цікавий хід», в математиці – «факторіал» (сума певного ряду чисел), в лінгвістиці «знак оклику». Кивок головою зверху вниз в українців означає «так», а у болгар – «ні».

Таким чином знаки утворюють певні системи, а значеннєвість (цінність) знака зумовлюється його місцем у системі. Поза системою знак неможливий.

Знаки узагалі поділяються на 4 категорії:

1) Знаки-ознаки (або знаки-індекси): знаки-прикмети і знаки-симптоми (Наприклад, дим у лісі – пожежа, температура у людини)

2) Знаки сигнали (жовта ракета – сигнал біди, сирена)

3) Знаки-символи (голуб миру, маска – символ театру)

4) Знаки-копії (зліпки лап тварин)

Знаки-індекси і знаки-копії природні. Не виконують комунікативної функції, а лише пізнавально-прагматичну.

Знаки-сигнали і знаки-символи – штучні знаки – знаки спілкування. Виконують комунікативно-прагматичну функцію.

Знак-індекс і знак копія можуть стати знаком-сигналом і знаком-символом, якщо відправник і отримувач домовляться між собою. Н-д, вогонь, солома чи сіно (закарпатська пісня – дівчина хлопцю «як буде солома, не йди: старі дома, а як буде сіно, то приходи сміло»). Отже, справжні знаки характеризуються умовністю, конвенціональністю.

Мовний знак – утворюваний органами мови звуковий комплекс, який співвідноситься всіма представниками колективу з певним явищем дійсності або групою споріднених явищ реальності. Не будь-який звуковий комплекс є знаком, а лише той, що має встановлений суспільством зв’язок з реальністю.

Мова – код. Поділяється на 4 субкоди: 1) зоровий скороминучий (мова глухонімих); 2) зоровий тривалий (письмо); 3) вокально-слуховий (усне мовлення); 4) інструментально-слуховий (мова бубнів в афр. племенах).

(скандинавська сага про «науковий диспут між мудрецем-богословом і однооким вікінгом)

Знакова система мови відрізняється від інших знакових систем:

1) мова –універсальний засіб передачі думки. Інші знаки мають обмежені виражальні можливості;

2) мовний знак – матеріальний; інші знаки не обов’язково є такими;

3) мовний знак не лише передає інформацію, а й виражає суб’єктивне ставлення. Інші знаки, крім музики та живопису це не передають;

4) усі знакові системи створюються штучно, за домовленістю, а розвиток мови не залежить від волі окремої людини.

Основні характеристики мовного знака:

1) матеріальність (звукове вираження)

2) відтворюваність (ми щоразу його не винаходимо, а лише відтворюємо за усталеною схемою);

3) замінність (один і той же мовний знак можна виразити різними словами, наприклад, азбука, алфавіт, абетка);

4) виділення у складі знака структурних одиниць, наприклад, морфем у слові, фонем у морфемі;

5) умовність (наявність згоди, прийняття суспільством або частиною);

6) довільність (відсутність зв’язку між звучанням і значенням (див. античні теорії Фюсей і Тесей);

7) історична змінність. Знаки нерідко змінюють своє значення не тільки під впливом екстралінгвістичних чинників, а й під впливом іншим мовних знаків (південь – північ); Гривня (застаріле і нове), купон (нове і старе);

8) мовний знак має здатність до сполучуваності: Морфема + морфема = слово (unable, disable, праліс); Слово + слово = словосполучення

Мовні знаки різних мов за кількістю і обсягом не збігаються. Так, книжка, написана російською мовою, має обсяг більший, ніж та сама книжка українською (наприклад, 525 сторінок російською і 500 українською). Це означає що ту ж інформацію українською мовою можна передати меншою кількістю мовних знаків.

Мовний знак – двопланова одиниця, має план вираження (звучання сприймається слухом і має часову тривалість) і план змісту (інформація, яка закладена в знакові).

У писемному мовленні 1 канал, в усному 2 канали інформації (текст і жести, міміка, інформація) Наприклад, Ф.Достоєвський висловлював промову про О.Пушкіна, коли її надрукували, ті, хто слухав, не пізнали її, хоча це була та сама промова.

Дискусійне питання – які одиниці мови є знаками. Найбільш популярним .з., за якою мінімальним знаком є морфема, або значуща частина мови, оскільки вона передає конкретну або абстрактну інформацію.

Фонема не э знаком, бо має лише план вираження. О.О.Потебня називає її знаком знаків.

Мова і несловесні форми спілкування. Важливу роль відіграє інтонація. Б.Шоу (50 способів сказати так, 500 – ні), А.Макаренко (20 різних способів наказати – справжній педагог), італійський актор на гастролях у Польщі.