12.5. Особливості структурної трансформації зайнятості населення в Україні

За період реформування економіки в зайнятості трудоактивного населення України відбулися серйозні деструктивні зміни. Ці зміни полягають, головним чином, в наступному:

• різко зросла кількість безробітних;

• погіршала статево-вікова структура трудових ресурсів;

• знизилася якість робочої сили;

• посилився перелив робочої сили з галузей матеріального виробництва в невиробничу сферу;

• збільшилася чисельність зайнятих в неформальному секторі економіки, який не може бути включений в сферу цивілізованих соціально-трудових, правових відносин і норм;

• зросли розміри прихованого безробіття;

• значно розширився контингент осіб, що самостійно шукають засоби до життєвого існування, вичерпавши всі можливості отримання допомоги від відповідних державних органів.

Наслідками таких змін є глибокі процеси соціального відторгнення основної маси населення від матеріальних, духовних, культурних і інших людських цінностей. Найбільші матеріальні труднощі відчувають багатодітні сім'ї, матері-одинаки, а також ті, в чиїх сім'ях немає працівників, що приносять дохід, і хто позбавлений соціальної допомоги. Проведені фахівцями соціологічні опити показують, що, потрапивши в положення безробітного, люди прагнуть мобілізувати свої власні ресурси, пристосовуючись до умов ринкової дійсності. Так, щодо способів запобігання бідності, які практикуються в сім'ях безробітних (які відповідають ринковій поведінці), з 100 % опитаних в 43,6 % відповідей названі такі, як робота в декількох місцях, використання будь-якої можливості заробити, надання посередницьких послуг, репетиторство і т.п. Участь у вуличній торгівлі як засіб підтримки матеріального добробуту відмічена в 9,1% відповідей. За оцінками інспекторів служб зайнятості, цим займається приблизно чверть зареєстрованих безробітних, але вони приховують свою участь у вуличному бізнесі, перепродажі товарів, побоюючись, що інформація потрапить в службу зайнятості, і тоді послідкують відповідні санкції.

Поширеним способом подолання бідності є збільшення праці в домашньому господарстві: перш за все – забезпечення сім'ї продуктами харчування, вирощеними на своїй ділянці (це відмічено в 25,4 % відповідей), а також зусилля, направлені на економію, “продовження життя речей” (17,6 % відповідей).

У протилежність активним видам поведінки, значно менша частина сімей безробітних (9,7% відповідей) прагне вирішити грошові утруднення, розпродаючи свої речі, накопичене майно. І зовсім пасивну поведінку практикує лише дуже невелика частина респондентів: у 1,8 % відповідей відмічено, що люди самі нічого не роблять, користуються допомогою родичів, місцевих органів, держави.

І все-таки головні надії в запобіганні бідності безробітні пов'язують з отриманням постійної роботи. Разом з тим відбувається усвідомлення того, що роботу, відповідну колишньому професійному статусу, вже не знайти. Положення ускладнюється тим, що у міру збільшення тривалості безробіття втрачаються професійні навики, знижується кваліфікація (у цьому переконана половина опитаних). Поступово формується готовність відмовитися від своєї професії і зайняти роботу з нижчим рівнем кваліфікації, менш престижну. Характерним показником таких тенденцій є динаміка рівня утворення зайнятого населення. Якщо в 1989 році кількість працівників в народному господарстві з вищою і середньою спеціальною освітою складала 34% від загальної чисельності зайнятих, то в даний час ця цифра знизилася до 28,7%. Спад суспільного престижу інженерних професій через низьку заробітну платню, який мав місце ще в радянській системі, в даний час прийняв набагато вищі темпи. Результати такого спаду, підсумовані з результатами трудової міграції висококваліфікованих кадрів (через неможливість одержати гідну роботу) спричиняють за собою неухильне зниження якості трудових ресурсів країни. Ситуація ускладнюється ще і тим, що витік кадрів походить, головним чином, з галузей матеріального виробництва, тобто з галузей, що створюють основну масу валового національного продукту і національного доходу. Тоді як чисельність працівників невиробничої сфери з року в рік зростає. У Україні прогресує явна тенденція передислокації робочої сили з сфери виробництва матеріальних благ в сферу обслуговування і торгівлі.

В даний час в цілому в промисловості кількість зайнятих складає близько 6 млн. чоловік, в сільському господарстві – майже 5 млн., в невиробничих галузях – понад 6 млн. Серед областей України з високим рівнем зайнятості в промисловості виділяються Донецька (близько 59% всіх зайнятих в матеріальному виробництві), Луганська (понад 58%), Дніпропетровська (більше 51%), Запорізька області. Найнижча частка зайнятості в промисловості наголошується в областях: Волинська, Вінницька, Тернопільська, Чернігівська. Тут переважають зайняті в сільському господарстві. Для таких же регіонів, як автономна республіка Крим, Закарпатська, Львівська, Одеська, Чернівецька області характерна надзвичайно висока питома вага (від 30 до 40 %) зайнятості населення в невиробничій сфері.

За підрахунками фахівців, на кожні 100 працівників, безпосередньо зайнятих виробництвом матеріальних благ, доводяться майже 50 осіб, що займаються трудовою діяльністю в невиробничій сфері. І це в умовах, коли за обсягом національного виробництва на душу населення Україна займає одне з останніх місць в світовій економіці.

Витиснені з системи організованих трудових відносин, втративши надію знайти постійну гідну роботу, відторгнуті від свого професійного середовища, психологічно переживаючи невизначеність свого соціального статусу і відсутності сприятливих перспектив, люди вимушені вступати у нестійкі трудові відносини, які не захищені нормами трудового права і відповідними соціальними гарантіями. Такі обставини формують сприятливе середовище і знімають відповідальність з підприємств за розширення прихованого безробіття. Починаючи з 1992 р. цей процес набув масового характеру у всіх галузях економіки України, і в даний час охоплює 16-20 відсотків зайнятих працівників.

Наявність значної кількості працездатних осіб, які лише формально зайняті, а фактично не працюють і одержують низьку заробітну платню (або зовсім її не одержують), сприяє збільшенню чисельності зайнятих в нерегламентованій діяльності, ускладненню криміногенної ситуації, загостренню соціальних конфліктів. Дослідження чисельності і складу незайнятого працездатного населення показують, що у сфері нерегламентованої зайнятості основні доходи одержує майже одна третина працездатного населення.

Таким чином, структурні зміни в зайнятості населення України мають поки що негативний характер. Подолання цих негативів, за оцінками фахівців, припускає безумовний пріоритет регулюючих і контролюючих функцій держави при моніторингу функціонування механізму ринку праці. У порядку реалізації таких функцій може бути передбачене наступне:

• приведення структури зайнятості у відповідність науково-обґрунтованим пріоритетам структурної перебудови економіки; в якості таких пріоритетів повинні бути вибрані виробництво товарів народного споживання (в першу чергу — продовольства), виробництво машин і устаткування для виготовлення товарів народного споживання і переробки сільгосппродукції, конверсія підприємств ВПК, розвиток паливно-енергетичного комплексу, системи охорони здоров'я і забезпечення екологічної безпеки. У дані галузі повинні бути в першу чергу направлені інвестиції для фінансової підтримки підприємств, технічного переозброєння виробництва, упровадження високих технологій, створення нових робочих місць;

• ліквідація понад-зайнятості, приведення у відповідність динаміки зайнятості темпам розвитку виробництва шляхом планомірного, регульованого вивільнення працівників з попередньою підготовкою умов їх подальшої зайнятості;

• раціональний перерозподіл трудових ресурсів між праценадлишковими і працедефіцитними галузями і регіонами;

• врегулювання процесів трудової міграції на основі укладання двосторонніх урядових угод про взаємне працевлаштування громадян і їх соціальний захист;

• на основі запобігання зниженню обсягів виробництва і валового внутрішнього продукту досягнення оптимального рівня доходів населення, необхідного для нормального відтворення робочої сили шляхом розвитку колективно-договірної системи регулювання заробітної платні, встановлення обґрунтованих міжгалузевих, міжпосадових і міжкваліфікаційних співвідношень в оплаті праці, регулярної індексації заробітної платні відповідно до динаміки споживчих цін, підвищення розмірів мінімальної заробітної платні і пенсій до вартісної межі малозабезпеченості, скорочення розриву в рівні доходів населення;

• подолання дисбалансу робочих місць і трудових ресурсів з урахуванням пріоритету економічних інтересів і потреб виробництва на основі максимального збереження існуючих робочих місць при перепрофілюванні підприємств, зміні форм власності, розвитку організації праці на умовах скороченого робочого дня, стимулювання відтоку пенсіонерів з галузей народного господарства, скорочення роботи за сумісництвом, формування критичної маси дієздатних підприємців, стимулювання створення ними значного числа робочих місць у сфері малого і середнього бізнесу;

• створення відкритих економічних зон, сприятливіших економічних умов на основі надання різного роду податкових пільг для розвитку підприємництва і господарської діяльності в регіонах з високим рівнем безробіття, нижчим рівнем життя трудящих, соціальною нестабільністю, несприятливою криміногенною ситуацією;

• запобігання подальшому руйнуванню трудового потенціалу країни, поліпшення умов зайнятості висококваліфікованих фахівців, розширення практики професійної підготовки по заявках підприємств, приведення системи професійної підготовки і перепідготовки кадрів у відповідність реальним потребам народного господарства в робочій силі необхідної кількості і якості.