“Аналіз і прогнозування стану ринку праці та міжнародний ринок праці”

Навчальна мета. Даний модуль є заключним курсу “Ринок праці” і передбачає сформувати у студентів систему знань про цілі, методи, завдання і аналіз ринку праці, який здійснюється за окремими напрямами. Студенти повинні уяснити методичні основи аналізу ринку праці, прогнозування основних його параметрів, розібратися в схемі регіонального ринку праці, вміти розрахувати баланс ринку праці.

Головними завданнями модуля дисципліни є засвоєння студентами знань про інфраструктуру ринку праці, тенденції розвитку міжнародного ринку праці, основні конвенції МОП з питань регулювання ринку праці.

До даного модуля входять дві теми:

Тема 1. Аналіз і прогнозування стану ринку праці.

Мета, принципи і завдання аналізу ринку праці. Основні методи інформаційного забезпечення державного регулювання ринку праці. Напрями аналізу ринку праці. Аналіз зайнятості населення за галузями і сферами народного господарства, формами власності, продуктивності і рівня оплати праці, обсягу прихованого безробіття, процесів вивільнення робочої сили. Схема ринку праці в районі. Прогнозування параметрів ринку праці за даними його балансових розрахунків. Інфраструктура ринку праці.

Тема 2. Міжнародний ринок праці.

Тенденції розвитку міжнародного ринку праці. Міжнародна трудова міграція. Всесвітня програма зайнятості. Основні конвенції МОП з питань регулювання ринку праці.

Запропонований модуль містить опорний конспект лекцій у стислому вигляді з використанням схематичного зображення окремих положень теми, що допоможе студентам самостійно опанувати необхідний матеріал. Розміщені питання до самоконтролю активізують творче мислення студентів. Наведені завдання для самостійної роботи дозволять закріпити матеріал дисципліни на базі проведення аналізу стану ринку праці в Україні за різними напрямками й ознаками.

Ключові поняття

Метод фіксації через звернення громадян; метод щоквартального вибіркового обстеження домогосподарств; метод перевірок окремих питань; система показників ринку праці; схема ринку праці; прогнозування ринку праці; баланс ринку праці; інфраструктура ринку праці; міжнародний ринок праці; міжнародна трудова міграція; глобалізація ринку праці.

МОДУЛЬ 4

АНАЛІЗ І ПРОГНОЗУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ ТА

МІЖНАРОДНИЙ РИНОК ПРАЦІ

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Тема 1. Аналіз і прогнозування стану ринку праці.

План

1. Мета, принципи, рівні і напрями аналізу ринку праці.

2. Методи інформаційного забезпечення державного регулювання ринку праці.

3. Система показників ринку праці.

4. Схема ринку праці в регіоні.

5. Підходи до прогнозування ринку праці. Сутність балансового методу.

6. Інфраструктура ринку праці.

Література

Основна: 4, 5.

Додаткова: 15, 21, 23.

Основні терміни: метод фіксації через звернення громадян; метод щоквартального вибіркового обстеження домогосподарств; метод перевірок окремих питань; система показників ринку праці; схема ринку праці; прогнозування ринку праці; баланс ринку праці; інфраструктура ринку праці.

Аналіз стану ринку праці проводиться з метою виявлення характеру і тенденцій процесів, що відбуваються і своєчасного втручання при необхідності їх коригування.

Основною базою такого аналізу є отримувана інформація Держкомстату України і перевірок суб’єктів господарювання державною службою зайнятості. Додатковою інформацією може бути зв’язок з носіями соціально-трудових відносин; рішення, рекомендації, резолюції, укладені поразниками соціально-трудових відносин; матеріали засобів масової інформації, листи, звернення тощо.

При побудові системи кількісних і якісних показників ринку праці враховуються такі принципи:

1. система показників повинна містити в собі декілька підсистем, які охоплюють основні компоненти ринку праці (пропозицію, попит, ціну, рівень зайнятості і безробіття), а також інфраструктуру ринку праці;

2. показники повинні всебічно характеризувати зайнятість, рівень безробіття, трудові ресурси і їх структуру, кількісні і якісні аспекти структури зайнятості;

3. показники повинні містити в собі абсолютні і відносні величини.

Аналіз стану ринку праці та зайнятості населення є невід’ємним і важливим елементом державного регулювання зайнятості. Він здійснюється на рівні:

Макропропорції – національного розвитку. Регулювання макропропорцій на основі всебічного аналізу ринку праці здійснюється за допомогою урядових рішень, державної програми зайнятості населення і Генеральної тарифної угоди;

мезопропорції – співвідношення попиту і пропозиції робочої сили в розрізі окремих регіонів і галузей. Вони регулюються за допомогою окремих урядових рішень з конкретних питань, а також галузевих наказів, регіональних рішень і відповідних тарифних угод;

мікропропорції – внутрішньофірмового попиту і пропозиції праці в розрізі професій і спеціальностей. Вони регулюються заходами управління персоналом і колективним договором.

Стан виконання регулюючих документів макро-, мезо- і мікро пропорцій відстежується й аналізується.

Напрями аналізу на всіх рівнях такі:

абсолютні й відносні показники зайнятості населення та його економічної активності;

абсолютні й відносні показники безробіття;

аналіз наявності робочих місць і вакансій та коефіцієнт навантаження на одне вільне робоче місце (вакансію);

аналіз виконання Державної і регіональних програм зайнятості населення (на мікрорівні – виконання колективного договору з відповідних статей);

аналіз витрат коштів, затверджених по статтях.

Аналіз здійснюється за місяць, квартал, з початку року і за рік, а при необхідності визначається динаміка окремих показників за декілька років. Таким чином, аналіз зайнятості населення на будь-якому рівні має комплексний і системний характер. Інформаційне забезпечення, про яке йшлося вище, дозволяє здійснювати глибокий аналіз стану ринку праці, певні висновки з цього аналізу і розробляти необхідні для поліпшення справ заходи.

Головним щорічним аналітичним документом є аналітично-статистичний збірник “Ринок праці України у N-му році”, який видається з 1991 р. Кожний випуск збірника поліпшується за рахунок набуття досліду тими спеціалістами Державного центру зайнятості, які займаються аналізом. У збірнику за 2001 р. значно розширено і поглиблено аналітичну інформацію щодо зайнятості та безробіття в країні, окремих її регіонах, основних показників зареєстрованого ринку праці, результатів реалізації заходів сприяння зайнятості населення та надання йому соціальних послуг державною службою зайнятості. У цьому збірнику, який складається з 12 розділів, на сторінках викладається всебічний аналіз ринку праці за 2001 р., включаючи стан зареєстрованої трудової міграції. Збірник насичений кольоровими діаграмами, які доповнюють цифрові дані численних таблиць.

Ринок праці, зайнятість населення, безробіття, як ми вже переконалися, є складними економічними і соціальними категоріями, що знаходяться під впливом як ринкових економічних законів, так і адміністративних та законодавчих рішень. Чим більше узгоджуються прийняті адміністративні й законодавчі рішення з економічними законами, тим ефективніше вони діють.

Першим спеціалізованим науковим підрозділом, який проводив фундаментальні прикладні дослідження і надавав наукові послуги в галузі зайнятості та ринку праці, був Науково-дослідний центр з проблем зайнятості та ринку праці НАН України і Мінпраці України. Вчені Центру одними з перших висловили думку стосовно побудови в Україні соціально спрямованої ринкової економіки. Звідси випливав важливий висновок: ринок праці в Україні необхідно будувати за соціал-демократичною моделлю. Центром було розроблено багато методичних рекомендацій щодо різних аспектів ринку праці й зайнятості.

У даний час прикладною наукою, а також розробками та науковими послугами в галузі праці, зайнятості й соціально-трудових відносин займається, як головний. Науково-дослідний інститут праці й зайнятості Мінпраці України і НАН України, а також Луганський науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин Мінпраці України. На їх замовлення щодо досліджень окремих питань іноді залучаються інші науково-дослідні установи.

Фундаментальні дослідження в галузі ринку праці й зайнятості виконують переважно Інститут економіки НАН України, значною мірою Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, відділи, відділення й окремі кафедри різних науково-дослідних установ і вузів нашої держави.

В Україні застосовуються три методи одержання інформації стосовно стану ринку праці, зайнятості і безробіття: метод фіксації стану ринку праці через безпосереднє звернення громадян до ланок державної служби зайнятості та звіти щодо певного кола показників як основний офіційний метод; метод щоквартального вибіркового обстеження домогосподарств з питань економічної активності, як індикативний метод; метод перевірок окремих питань, який проводиться органами державної служби зайнятості як планово, так і позапланово або за їх дорученням науковими чи іншими підрозділами, як уточнюючий контрольний метод.

Метод фіксації через звернення громадян до органів ДСЗ здійснюється низовими ланками (районними, міжрайонними, міськими у містах без поділу на райони) державної служби зайнятості. Відповідні дані подаються до Держкомстату форми №1-ПН і №2-ПН, що набуває чинності державної статистичної звітності. Метою методу є одержання офіційної інформації щодо стану ринку праці й зайнятості. Даними, одержаними цим методом як офіційними, користуються всі державні органи. За ними проводяться всі розрахунки щодо необхідних коштів для виплати допомоги по безробіттю, диференціації чисельності безробітних, їх складу, статево-вікової структури, професійної орієнтації і професійної підготовки, участі у громадських роботах тощо.

Такий метод здійснюється відповідно до ст. 2 Закону України “Про зайнятість населення” та положень, затверджених Кабінетом Міністрів України стосовно реєстрації осіб як безробітних, громадських робіт тощо. Як результат реалізації цього методу форми № 1-ПН, № 2-ПН, № 3-ПН, № 4-ПН є основними документами.

Переваги методу фіксації через звернення громадян до органів ДСЗ є, по-перше, відносно низька коштовність; по-друге, висока достовірність зафіксованих даних щодо зареєстрованих осіб, оскільки реєстрація здійснюється на підставі потрібних для цього документів. Його недоліком виступає певна недостовірність окремих даних у територіальному аспекті.

Форма державної статистичної звітності №1-ПН, затверджена Держкомстатом лише в грудні 1997 р., являє собою поштову місячну звітність, яку подають до органів Держкомстату районні й міські органи ДСЗ. Вона дає можливість аналізувати стан поточного ринку праці за 35 показниками звітного місяця щодо обліку: громадян, які перебували у службі; працевлаштування, професійної підготовки, громадських робіт; громадян, які отримують допомогу, та її загальної сплаченої суми, кількості безробітних, їх статі, віку, соціального стану тощо. Відстеження стану зайнятості за даними форми №1-ПН дає змогу органам державного управління вносити необхідні корективи в поточні заходи щодо регулювання зайнятості.

Форма державної статистичної звітності №2-ПН також затверджена в грудні 1997 р. і становить квартальну, піврічну, дев’ятимісячну і річну звітність. Як і попередню, її подають органи ДСЗ відповідним органам Держкомстату України.

Форма №2-ПН складається з 13 розділів:

1. Облік і працевлаштування громадян, не зайнятих трудовою діяльністю.

2. Структура чисельності незайманих громадян, які перебувають на обліку в службі зайнятості.

3. Працевлаштування незайнятих трудовою діяльністю громадян на підприємствах, в установах і організаціях за формами власності та за галузями економіки.

4. Проведення сезонних робіт.

5. Розподіл безробітних за тривалістю безробіття та причинами припинення виплати допомоги по безробіттю.

6. Професійний склад незайнятих громадян, які перебувають на обліку на кінець звітного періоду.

7. Потреба підприємств, установ та організацій у працівниках.

8. Потреба у працівниках для заміщення вільних робочих місць на кінець звітного періоду.

9. Вивільнення працівників.

10. Проведення громадських робіт.

11. Професійна орієнтація населення.

12. Професійне навчання незайнятого населення.

13. Професійна підготовка та перепідготовка незайнятого населення в розрізі професій (спеціальностей).

За квартал не заповнюються шостий, восьмий і 13-й розділи, які заповнюються лише за рік і півріччя. Всі показники в розділах диференційовані за статтю, віком, освітою, місцем проживання, формою власності, галузями та інше.

Форма №3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках” і Форма №4-ПН “Звіт про вивільнення працівників” подаються підприємствами незалежно від форм власності й господарювання до міського центру зайнятості: перша-ПН-щомісячно, друга-ПН-за два місяці до звільнення працівників.

Форма №3-ПН забезпечує повний аналіз вільних робочих місць і вакансій, а також аналіз потреби в працівниках за професією, розрядом і спеціальністю, відображає характер роботи, режим, умови праці, середньомісячну заробітну плату, пільгові умови надання житла і т. ін.

Форма №4-ПН вміщує, крім прізвищ, імен та по-батькові працівників, які вивільнюються, найменування професій, рівень кваліфікації, стаж роботи, середньомісячну заробітну плату, домашню адресу тощо.

Вибіркові обстеження 31,7 тис. домогосподарств на економічну активність населення Держкомстат України почав проводити з 1995 р. щорічно, а з 1999 р. – щоквартально. Щоквартальні обстеження проводилися за новою удосконаленою програмою, яка зазнала змін організаційного і методологічного характеру з урахуванням останніх рекомендацій МОП та ЄС.

Метою проведення обстежень є одержання всебічної інформації про стан робочої сили, структуру зайнятості, напрями діяльності населення. Дані, одержані методом вибіркових обстежень, характеризують стан зайнятості і безробіття у березні, червні, вересні та грудні. На основі показників за дані чотири місяці розраховують річні показники.

Для проведення щоквартальних обстежень економічної активності населення побудовано загальнодержавну територіальну ймовірнісну рівноважну вибірку не інституційних домашніх господарств. Частка відбору домогосподарств становила 1/625, тобто одне домогосподарство з вибірки під час відбору репрезентувало 625 домогосподарств генеральної сукупності. В процесі формування вибіркової сукупності було використано процедуру багатоступеневого розшарованого відбору територіальних одиниць з ймовірністю, пропорційною розміру. Домогосподарства відбиралися на останньому ступені з використанням механізму систематичного відбору за списками адрес. Обстеженню підлягали члени домогосподарств віком від 15 до 70 років.

Для визначення ступеня надійності основних показників розраховується величина стандартної похибки вибірки та відносної стандартної похибки вибірки, яка ще називається коефіцієнтом варіації. Коефіцієнти варіації з питань економічної активності в середньому за 2001 р. обчислені з урахуванням імовірності, яка дорівнює 0,95. Це означає, що припустима помилка складає 5%.

Матеріали проведених обстежень дають можливість реальніше оцінити обсяги та зміни пропозиції робочої сили, зміни на ринку кон”юктури робочої сили і служать також для прогнозування розвитку процесів на ринку праці. На відміну від попереднього цей метод дає можливість установити більш точну картину стосовно зайнятості й безробіття по території. Але оскільки він проводиться не на документальних, а на усних свідченнях, відносно конкретних осіб, то його недоліками є те, що він – менш достовірний і, крім того, коштовніший за метод реєстрації. Переваги цього методу полягають в одержанні більшої кількості різноманітних даних, необхідних для глибокого аналізу стану справ на ринку праці й прогнозування.

Метод вибіркових перевірок суб’єктів господарювання державною службою зайнятості застосовується в плановому і позаплановому порядку з метою одержання по точної інформації з конкретних питань та з наступним її аналізом і вжиттям необхідних заходів. Такі перевірки можуть бути доручені Державним або обласними центрами зайнятості, науковим організаціям. Предмет перевірки можуть становити різноманітні аспекти діяльності вказаних суб’єктів на ринку праці, інформація по яких на рівні офіційних даних викликає сумнів та вимагає перевірки, або якщо взагалі з якоїсь проблеми відсутні статистичні дані чи з інших причин, наприклад, відпустки за ініціативою адміністрації, виконання законодавства України про зайнятість населення, використання коштів на відкриття своєї справи, якість професійної підготовки та перепідготовки, якість інформації стосовно вільних робочих місць тощо.

Оскільки всі ці методи мають певні помилки і неточності, пов’язані з такими суб’єктивними факторами, як приховування окремими громадянами і посадовими особами інформації про фактичний стан на ринку праці або небажання відвідувати органи ДСЗ через недовіру чи з інших причин, приховування стану справ на підприємстві, то їх результати доповнюють одне одного. Однак фіксований метод підрахунку безробіття і метод опитування громадян з домогосподарств своїми результатами все більше зближуються, про що свідчить табл.. 2.2.1, побудована за даними Держкомстату України.

Зближення вказаних даних можна пояснити такими обставинами:

• набуттям досвіду працівниками Держкомстату України, які проводять опитування;

• удосконалення методології і методики обстежень домогосподарств;

• поступовим зростанням довіри громадян до органів ДСЗ і Держкомстату.

Таблиця 1.

ПОРІВНЯЛЬНІ ДАНІ РІВНІВ БЕЗРОБІТТЯ,

ОДЕРЖАНІ РІЗНИМИ МЕТОДАМИ ПІДРАХУНКУ

	1995р.	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.	2001 р.
Рівень безробіт- тя, за даними ви- біркових обсте- жень домогоспо- царств, %	5,6	7,6	8,9	11,3	12,9	11,7	11,1
Рівень зареєс- трованого без- робіття органа- ми державної служби зайня- тості, %	0,37	1,0	2,15	3,69	4,3	4,22	3,7
Співвідношен- Ня обох рівнів	15,0	7,6	4,1	3,1	3,0	2,8	3,0

Проте обидва методи одержання даних стосовно зайнятості, які здійснюються Держкомстатом України, а також форми статистичної звітності і надалі вдосконалюватимуться. Так, у 1996 р. розроблено Державний класифікатор України ДК-009-96 щодо видів економічної діяльності, які відповідають міжнародним нормам статистики та обліку. В ньому дана нова класифікація видів економічної діяльності, яка не збігається з діючою і складається з таких секцій:

секція А – сільське господарство;

секція В – рибне господарство;

секція С – добувна промисловість;

секція Д – обробна промисловість;

секція Е – виробництво електроенергії, газу та води;

секція F – будівництво;

секція G – оптова і роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту;

секція Н – готелі та ресторани;

секція І – транспорт;

секція J – фінансова діяльність;

секція К – операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам;

секція L – державне управління;

секція М – освіта;

секція N – охорона здоров’я та соціальна допомога;

секція О – колективні, громадські та особисті послуги;

секція Р – послуги домашньої прислуги;

секція Q – екстериторіальна діяльність (21, с. 3-5).

Секції мають підсекції і розділи. Вже в 2002 р. почалася перебудова форм державної статистики стосовно ринку праці і зайнятості відповідно до Державного класифікатора ДК-009-96.

Система показників, за якими здійснюється аналіз ринку праці включає п’ять підсистем, зміст яких наведено у структурній схемі 1.

Напрями аналізу ринку праці

Показники ціни на робочу силу

Показники зайнятості й безробіття

Показники інфраструктури ринку праці

Показники ефективності ринку праці

Пропозиція робочої сили

Попит на робочу силу

Співвідношення попиту та пропозиції робочої сили

Мінімальна заробітна плата працюючих

Власні доходи самостійно зайнятих. Середня заробітна плата та її структура. Прожитковий мінімум. Мета малозабезпе-

ченості . Співвідношення зарплати за секторами економіки до середньої зарплати в економіці країни. Частка з/пл. у валовому сімейному доході

Рівень зайнятості

Рівень незайнятості Рівень безробіття Структура зайнятості Структура безробіття Чисельність населення, ТР, ПНПВ, ЕАН, зайнятого у всіх сферах економічної діяльності

Чисельність, склад та пропускна здатність державної служби зайнятості

Чисельність працівників служби зайнятості на 10 тис. осіб населення

Чисельність незайнятого населення, охопленого професійною підготовкою та перенавчанням

Структура ринку праці

Професійно –кваліфікована

Галузева

Статево-вікова

Соціальна

Сегментація за ознакою власності

За ступенем урбанізації

За формами організації праці

Регіональна.

Показники стану та збалансованості ринку праці

Продуктивність праці. Рівень задоволення купівельного попиту. Розмір роздрібного товарообігу, який припадає на душу населення.

Схема 1. Система показників ринку праці.

Для визначення пропозиції робочої сили (ПРрс) може бути розрахованою чисельність економічно активного населення за формулою:

ПРрс = Чзан. + Чсам. + Чж. + Чв. + Чбезр.1 + Чбезр.2 ,

де Чзан. – чисельність зайнятих у народному господарстві (працюючих за наймом); Чсам. – чисельність працівників, які самостійно забезпечують себе роботою; Чж. – чисельність жінок, які знаходяться у відпустці по догляду за дитиною; Чв. – чисельність військовослужбовців; Чбезр.1 – чисельність безробітних, які отримують допомогу; Чбезр.2 – чисельність таких, що шукають роботу, але не мають статусу безробітного.

Попит на робочу силу (ПОПрс.) можна визначити за формулою:

ПОПрс. = ∑ (РМзайн. + РМвак.) ,

де РМзайн. – кількість зайнятих робочих місцю в галузях економіки;

РМвак. – кількість вакантних робочих місцю в галузях економіки.

Залежно від різних чинників попит на робочу силу може бути незадовільне ним, задовільне ним, зростаючим, стабільним, зниженим.

Коефіцієнт попиту і пропозиції робочої сили характеризує ступінь збалансованості ринку праці.

Показники структури ринку робочої сили пов’язані із сегментацією пропозиції і попиту на робочу силу за ознаками: регіональному, галузевому, професійно-кваліфікаційному, статево віковому та іншими.

Оскільки відтворення робочої сили відбувається здебільш у територіальному аспекті, важливе значення у вивченні структури пропозиції робочої сили набуває регіональна сегментація ринку праці.

Аналіз статево вікової структури дозволяє визначити в її межах такі сегменти: молодь, яка вступає в працездатний вік ; працездатне населення; особи обмеженої працездатності та соціально незахищені; особи перед пенсійного і пенсійного віку. Найбільш складною проблемою є вступ на ринок праці молоді.

У професійно-кваліфікаційній структурі відокремлюють п’ять професійних груп:

1. професії, які вимагають високу кваліфікацію, творче відношення до праці;

2. масові професії міжгалузевого використання, які вимагають середній рівень кваліфікації;

3. професії, які припускають низький рівень кваліфікації, пов’язаний з ручною та шкідливою працею;

4. традиційні професії, потреба в яких знижується внаслідок структурної перебудови;

5. непрестижні та низькосплачувальні професії.

До показників ціни робочої сили відносяться: рівень заробітної плати працюючих; особисті докази самостійно зайнятих; особисті докази підприємців; купівельна спроможність населення та інші. (див. схему 1).

Купівельна спроможність населення (Кспр.) розраховується за формулою:

Кспр. = (ГД – ГД”) : Ур.ц.,

де ГД – грошові доходи працюючих регіону (галузі), включно з індексацією;

ГД” – нетоварні сплачування (обов’язкові сплачування, добровільні внески, квартплата, комунальні сплачування, витрати на міський транспорт;

Ур.ц. – зведений індекс роздрібних цін.

Визначення ціни і вартості робочої сили є най важливішим елементом механізму формування ринку праці. Якщо вартість робочої сили переважає запропоновану ціну, то пропозиція незайнятої робочої сили збільшиться, отже, ринок праці буде поширюватися.

Підсистема показників зайнятості та безробіття характеризує рівні безробіття і зайнятості, структури зайнятості. На сучасному етапі використовуються такі показники безробіття: загальна чисельність незайнятих; чисельність незайнятих у народному господарстві; чисельність безробітних; загальний коефіцієнт незайнятості; коефіцієнт незайнятості у народному господарстві; коефіцієнт безробіття; тривалість безробіття.

Група приватних показників об’єднує такі абсолютні й відносні показники за кожним з видів структур зайнятості: чисельність та питома вага за окремими галузями економіки і в розрізі окремих регіонів країни; чисельність та питома вага працюючих чоловіків; жінок у тому числі за віковими групами тощо.

Показники, які характеризують інфраструктуру ринку праці відображені на схемі 1. Пропускна здатність служби зайнятості визначається як чисельність осіб, які зареєстровані в службі зайнятості протягом року.

Підсистема ефективності ринку праці включає: продуктивність праці; рівень задоволення купівельного попиту; розмір роздрібного товарообігу в розрахунку на душу населення.

Продуктивність праці характеризує ефективність використання живої праці (робочої сили). До показників продуктивності праці відносяться:

• виробіток національного продукту, який припадає на одного працівника;

• виробіток валового національного продукту, який припадає на одного працівника;

• виробіток національного доходу, який припадає на одного працівника, зайнятого в сфері матеріального виробництва;

• виробіток продукції, який припадає на одного працівника певного підприємства певного регіону.

Рівень задоволення купівельного попиту (Уп.) визначається за формулою:

Уп. = Vр.т./ГД – ГД” - ∆Гз.нас.,

де ∆Гз.нас. – загальний річний приріст грошових заощаджень населення у поточному році порівняно з базовим.

Коефіцієнт задоволення купівельного попиту (Кз.) визначає, наскільки забезпечується потреба населення в товарах та послугах.

Група показників продуктивності праці характеризує економічний ефект ринку праці, а дві інші групи показників підсистеми ефективності ринку праці – його соціальний ефект.

Необхідність оцінки ринку праці не викликає сумніву, оскільки для регулювання зайнятості і визначення масштабів фінансування програми соціальної підтримки тих груп населення, які залишаються без роботи, треба чітко уявляти собі їх чисельність і структуру на перспективу.

Для того, щоб проаналізувати і наочно уявити усі чинники, які впливають на ринок праці, доцільно побудувати схему ринку праці (див. Схему 2).

Загальна схема ринку праці в регіоні може мати такий вигляд:

Показники	Абсолютний рівень			Приріст(+) зниження(-)
	баз.	поточн.	перспект.	баз.	поточн.	перспект.
1	2	3	4	5	6	7
Пропозиція робочої сили, у т.ч.: - чоловіки - жінки - особи, які молодше працездатного віку - особи обмеженої працездатності. Попит на робочу силу, у т.ч. за галузями: - промисловість; - сільське господарство; - будівництво; - транспорт та зв’язок; - торгівля, харчування, МТ забезпечення; - невиробничі сфери. Попит на робочу силу у розрізі видів власності: - державна; - приватна; - колективна. Коефіцієнти співвідношення попиту і пропозиції робочої сили Рівень зайнятості (коеф. трудової активності) Динаміка професійно-кваліфікаційної структури зайнятості: - зміни у рівні кваліфікаційної підготовки; - зміни у структурі спеціальності, професії. Динаміка територіальної структури зайнятості: - сальдо регіональної міграції; - сальдо місцевої міграції; - сальдо еміграції. Ефективність робочої сили: - в межах підприємства; - найом з сторони; - тимчасова робота; - тривалі контракти; - короткострокові контракти; - використання неповного робочого часу. Загальна кількість безробітних у т.ч.: - які втратили роботу; - які уперше вийшли на ринок праці. Загальні відомості про ефективність праці та економічний потенціал регіону. Тривалість періоду безробіття: - продуктивність праці; - обсяг роздрібного товарообігу, у т.ч. на душу населення. Рівень задоволення купівельного попиту. Рівень заробітної плати. Маса прибутку. Обсяг призведеної продукції. Капітальні вкладення.

Схема 2. Схема ринку праці в регіоні.

У цілому ж по країні складається розрахунковий баланс ринку праці, який дозволяє оцінити тенденції його розвитку на майбутній період.

Прогнозування ринку праці є оцінкою перспектив розвитку його кон’юнктури та зміни умов, які впливають на кількісний та якісний аспекти попиту і пропозиції праці на прогнозований період. Основна мета прогнозу – визначити тенденції зміни факторів впливу на попит і пропозицію робочої сили й оцінити можливі наслідки рішень, які приймаються в галузі їх регулювання.

Баланс ринку праці наведений у схемі 3.

Ш и Ф р	Показники	Факт		Прогноз
01 02 03 04 05 06 07 08 09 10 11	Чисельність формально незайнятого населення у попередньому році....................... З них перебувало на обліку служб зайнятості на початок року:.............. У т.ч. мають статус безробітного Прибуло на ринок праці З галузей народного господарства З навчальних закладів З домашнього господарства та інш. джерел Працевлаштовані Прибуло з домашнього господарства, у зв’язку з народженням дитини, вибуттям із працездатного віку, на пенсії Знялися з обліку у служб: зайнятості для самостійного працевлаштування та за інш. причинами Чисельність формально незайнятого працездатного населення на кінець року.	Певний обсяг руху робочої сили	На обсяг руху робочої сили через службу зайнятості	На повний обсяг руху робочої сили	На обсяг руху робочої сили через службу зайнятості
	Всього

Схема 3. Баланс ринку праці.

Вихідні дані для прогнозування рівня і структури зайнятості – це результат демографічного прогнозу, виконання економічних програм, показники аналізу зайнятості і безробіття в базисному періоді, урядові рішення, котрі впливатимуть на зміну структури в економіці й зміну чисельності робочих місць.

Чим більше стабілізується стан економіки, тим точнішими стають прогнози.

В єдиній системі державного управління економічними та соціальними процесами функціонує інфраструктура ринку праці, яка і забезпечує державне регулювання зайнятості населення.

Ринкова інфраструктура взагалі та інфраструктура ринку праці як система - це сукупність суб’єктів матеріально-технічного, організаційного, інформаційного, фінансового і правового характеру, які забезпечують безперебійне функціонування ринкового механізму та безперервність процесу. Інфраструктура ринку праці гарантує додержання правопорядку і врахування інтересів усього суспільства та окремих суб’єктів ринкової економіки.

Мета й основні завдання інфраструктури ринку праці полягають у забезпеченні ефективного функціонування ринку праці і максимальної продуктивної зайнятості населення, підвищенні рівня його гнучкості за рахунок:

• своєчасної і достовірної інформації незайнятих громадян, що має забезпечити їм скорочення часу пошуку робочого місця з відповідними умовами праці та задовільним рівнем заробітної плати; інформування роботодавців стосовно наявності необхідної їм робочої сили;

• професійного консультування, навчання, перенавчання і підвищення кваліфікації незайнятих громадян;

• квотування робочих місць для тих категорій осіб, котрі не здатні на рівних конкурувати на ринку праці;

• організації і сприяння розширенню сфери докладання праці в тому числі шляхом зростання втілення гнучких форм зайнятості;

• стримання масових неконтрольованих звільнень та запобігання масовому безробіттю;

• розвитку і раціонального фінансування заходів активного спрямування;

• своєчасного й справедливого соціального захисту безробітних і членів сімей, які знаходяться на їх утриманні;

• прогнозування розвитку процесів у якісному та кількісному аспектах на ринку праці ті в сфері зайнятості населення, наукового обґрунтування й розробки заходів державної політики щодо регулювання зайнятості;

• розробки дієвих механізмів реалізації намічених заходів;

• систематичного контролю додержання суб’єктами соціально-трудових відносин законодавства та інших нормативних актів про зайнятість населення.

До інфраструктури ринку праці належать: Міністерство праці та соціальної політики України; система державної служби зайнятості, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; суб’єкти підприємницької діяльності посередництва у працевлаштуванні громадян України за кордоном (комерційні біржі працевлаштування), які працюють за ліцензіями Державного центру зайнятості; Науково-дослідний інститут праці й зайнятості населення Мінпраці й Національної академії наук України в м. Києві; Луганський науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин Мінпраці України; Інститут підвищення кваліфікації кадрів державної служби зайнятості. Сюди можуть входити також різні благодійні фонди ; комерційні, ліцензовані Державним центром, біржі працевлаштування та центри підготовки і профорієнтації кадрів.

Таким чином, ліцензовані комерційні структури теж стають одним з державних регуляторів зайнятості населення, тобто повноцінною інфраструктурою ринку праці. Однак посередники у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном можуть здійснювати свою діяльність за умов:

• реєстрації у місцевому центрі зайнятості за місцем перебування;

• наявності приміщення, яке відповідає умовам санітарних норм, обладнане телефонним зв’язком та наочною письмовою інформацією про послуги, що надаються, та їх вартість;

• існування зовнішньоекономічного договору (контракту) з іноземними суб’єктами господарської діяльності про працевлаштування громадян України.

Між Державним центром зайнятості та центрами Автономної Республіки Крим, обласними, міськими, районними, районними у містах, а також центрами професійної орієнтації, центрами підготовки і перепідготовки кадрів та Інститутом підготовки кадрів державної служби зайнятості діє пірамідальне адміністративне підпорядкування. Верхівкою піраміди є Державний центр зайнятості.