Таким чином, серед переваг німецької системи вищої освіти можна відзначити:
безкоштовна державна освіта;
право на працю під час навчання;
практика в німецьких фірмах, що сплачується;
безкоштовні курси при внз;
можливість по закінченні навчання заключити контракт на роботу в Німеччині, інших країнах Європи, США;
державна підтримка студентства;
можливість вибору комбінації курсів на свій розсуд.
В останні роки спостерігається перехід від державного управління системою вищої освіти до принципів її ринкового регулювання. З цим пов’язана реформа вищої школи, необхідність якої обумовлена такими негативними явищами:
переповненість вищіх навчальних закладів Німеччини;
дуже тривалий термін навчання;
неефективний зворотний зв’язок з між ринком праці та вищою школою;
незбалансованість попиту та пропозиції на кадри високої кваліфікації;
зайвий випуск спеціалістів тощо.
2.2.Вища освіта у сша
2.2.1. Історія розвитку системи вищої освіти у США
Структура сучасної системи освіти США в порівнянні з розвиненими континентальними країнами Європи, є доволі молодою. Вища освіта з'явилася на території сучасних США зусиллями емігрантів-європейців, які 1636 р. створили Гарвардський коледж, за зразком якого надалі формувалися заклади місцевого значення і невеликим контингентом студентів з багатих верств населення.
Серйозна розбудова масової багаторівневої системи освіти у другій половині ХІХ сторіччя була викликана об'єднанням країни і швидкою індустріалізацією. За європейськими зразками створювалися нові університети, набагато розширилися й демократизувалися старі коледжі. Важливе значення мало створення законодавчої бази, яка сприяла розвитку масової освіти, а також запозичення досвіду тих країн, що випереджали США за розвитком освіти (Англія, Німеччина, Франція).
У 1876 р. створена перша в країні аспірантська школа Джона Гопкінса, програми якої забезпечували підготовку науковців високого рівня. Талановита молодь скеровувалася на докторські студії в Європу і впродовж кількох десятиліть американські аспіранти кількісно істотно переважали представників інших країн у кращих університетах Берліна, Геттінгена, Лондона і Парижа.
ХХ сторіччя стало часом постійного розширення й урізноманітнення вищої освіти в США. Заяви у вищі заклади освіти учні США подають у віці 17 років за рік до закінчення середньої школи. Для зарахування необхідно успішно скласти відповідні тести й отримати атестат — High School Diploma. Останній рік школи частина учнів присвячує поглибленому вивченню тих дисциплін, які вони планують обрати в закладах вищої освіти. Успішне складання заключних тестів може дати право розпочати заняття у ВЗО відразу з другого курсу.
Система вищої освіти США надзвичайно велика і різноманітна. На відміну від інших країн, великої популярності набули програми 2-3-річної спеціалізованої підготовки у місцевих і молодших коледжах, які давали змогу порівняно дешево і швидко готувати до ефективної практичної роботи широкі контингенти молоді. Завдяки цьому США у ХХ ст. постійно перебували й утримуються зараз у числі світових лідерів з охоплення населення різними видами після середньої освіти. Середину 90-х років країна зустріла з майже 4000 ліцензованих закладів вищої освіти різного рівня й близько 14 млн. студентів (1/3 закладів і понад 1/5 студентів планети).
Особливістю США є й те, що, крім освітніх і наукових функцій, їх заклади вищої освіти виконують важливі соціально-культурні завдання (програми безперервного навчання, перепідготовки безробітних, консультаційні й експертні послуги, надання курсів різного змісту і тривалості усім, хто цікавиться новим і прагне самовдосконалення).
Американські закони визначають, що незалежно від підпорядкування всі заклади вищої освіти повинні вважатися автономними об'єднаннями під загальним наглядом усього суспільства (федерального уряду і урядів штатів як розподілювачів коштів за встановленими законами) й фактичним керівництвом органів (наглядових рад довірчих осіб), що складаються з представників наукової громадськості, місцевої влади, підприємницьких і фінансових кіл, професорів, відомих громадян з дипломами даного ВЗО. Вироблена ними стратегія розвитку закладу реалізується затвердженим наглядовою радою президентом закладу та його адміністративною командою.
У кожному штаті за сторіччя сформувалася власна структура координації діяльності розташованих на його території ВЗО різного рівня і підпорядкування й встановлення спільних «правил гри і вимог» (стандарти з прийому і програми, форми звітності й перевірок, рівні фінансового забезпечення тощо). Усі численні громадські організації разом формують Американську раду з освіти, завданням якої є представлення загальних інтересів і потреб системи освіти й мільйонів її учасників перед федеральним урядом і президентом.
2.2.2. Порівняння ключових моментів «нової освітньої ініціативи» США (1991р.) і Болонської конвенції Європейського Союзу (1999р.)
Відомо, що в основі будь-яких змін лежить наявність певних суперечностей, які неможливо вирішувати існуючими засобами. Так із розвитком капіталістичної економіки наприкінці ХІХ ст. виникли суперечності між традиційною класичною європейською освітою та законами ринкової економіки.
США першими застосували стандартизовану шкалу оцінки знань за допомогою загальнодержавної програми «нової освітньої ініціативи» США у 1991р., деякі пункти якої було використано у Болонській конвенції Європейського Союзу 1999р. Детальну інформацію наведено у таблиці 1.
2.2.3.Структура закладів вищої освіти
Кілька тисяч найрізноманітніших ВЗО Сполучених Штатів можна класифікувати багатьма способами. За способом фінансування їх поділяють на дві групи: більшу за чисельністю когорту приватних закладів (мала частка коштів від бюджету і велика від спонсорів та інших джерел) і державних (значна частина коштів надходить з федерального і місцевих бюджетів, хоч вона також далека від 100%). Загалом держава все ж відіграє домінуючу роль, фінансуючи левову частку наукових програм в університетах, утримуючи дво- і чотирирічні коледжі з майже 80% всього контингенту студентів, мало не половина яких ще й отримує стипендію чи іншу фінансову допомогу з бюджетів.
Система ж перевірки якості закладів вищої освіти та їх акредитації є громадською і складається з майже 70 органів різного значення і сфери дії. Їх завдання полягають у формуванні норм структури і змісту навчальних програм, почасти методів їх реалізації (рівні кваліфікації викладацького персоналу, матеріальні й інформативні засоби тощо).
Найбільш шанованими серед органів акредитації є створені самими ж університетами і коледжами шість великих регіональних асоціацій, які оцінюють ВЗО згідно із загальноприйнятими стандартами. Отримання акредитації від цих асоціацій автоматично приводить до визнання достатньо високого рівня й дипломів, які присуджують акредитовані ВЗО. Аналогічні завдання виконують понад півсотні національних асоціацій, професійних об'єднань і спілок, які дістали статус визнаних органів для перевірки і підтвердження якості навчальних програм і присуджуваних кваліфікацій у межах своєї фахової чи дисциплінарної компетентності. Подібна структура системи оцінювання і кваліфікаційного забезпечення сприяє тому, що більшість ВЗО мають кілька акредитаційних посвідчень. Але не бракує й невдах, які чи не отримали визнання, чи затримуються зі зверненням в асоціації акредитації після вичерпання дії терміну попередньої перевірки.
За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої ВЗО на шість груп:
1) заклади після середньої освіти різного виду і напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1 до 3 років і присудженням посвідчень низьких рівнів. Коротка освіта закінчується отриманням сертифіката про певні професійні вміння, довша — присвоєнням асоційованої степені (Associate Degree) з правом виконання роботи рівня техніків і вступу на третій курс коледжів з бакалаврськими програмами;
2) місцеві і молодші коледжі з дворічними програмами, виконання яких відкриває двері на третій курс «бакалаврських» коледжів і отримання асоційованої степені чи професійної ліцензії (Occupational License);
3) коледжі вільних мистецтв, що є істотною особливістю системи вищої освіти США, з викладанням майже виключно загальних дисциплін типу історії, хімії, економіки тощо і присудженням диплома бакалавра з домінуючим академічним і мінімальним професійним наповненням. Втім, помітна тенденція включати на заключних роках їх чотирирічної програми і професійні курси, що розширює можливості випускників. У регульованих професіях типу медицини і права для отримання професійної кваліфікації студент повинен пройти ще й програму післядипломного фахового навчання для досягнення рівня магістра в університетських школах;
4) загальноосвітні (comprehensive) коледжі з присудженням диплома як бакалавра, так і магістра (програми включають розвиваючі до фахові і поглиблюючі професійні частини). Більшість цих закладів готує вчителів, бізнесменів, фахівців, діяльність яких вимагає диплома магістра;
5) нечисленна група, що включає незалежні професійні школи з бакалаврським (часто й магістерським) рівнем дипломів у царинах технології, мистецтв тощо. Маючи близький до закладів першої групи зміст програм, ці школи використовують набагато кваліфікованіший персонал з університетською підготовкою, вчать довше і краще;
6) університети з правом підготовки докторів й усіма циклами навчання, які складають найбільш престижну групу ВЗО. У своєму складі вони мають коледжі бакалаврського рівня, школи для навчання до рівня магістра і вище. Часто цю групу диференціюють на вужчі, спираючись на рівень наукових досліджень (за кількістю та тематичною різноманітністю захищених щороку докторських дисертацій), обсягом наукового фінансування, наявністю чи відсутністю медичної школи з дослідною клінікою, спектром факультетів, нарешті, кількістю викладачів і студентів й співвідношенням між ними. Щороку оприлюднюються рейтинги університетів, особливу увагу привертає список «25 кращих університетів США», який вже давно очолює трійка приватних (Гарвардський, Йєльський і Станфордський) і кілька державних (Мічіганський і пара каліфорнійських). До окремої групи можна винести нетрадиційні заклади вищої освіти, що широко використовують надсучасні засоби трансляції інформації й організації не звичного заочного, а дистанційного навчання. Серед піонерів була відома компанія ІВМ, що використала двосторонній відео зв’язок через супутники для навчання свого персоналу одночасно на обох берегах Атлантичного океану. Коледж у Ріо-Саладо (Арізона) організовує для своїх студентів аудіо - і телеконференції і заняття. Телеконференції науковців давно стали звичною справою. Навчання з миттєвим спілкуванням викладача й групи студентів у багатьох точках США також застосовується все ширше і ширше.
Структура американських ВЗО дуже різноманітна, але основною ланкою, яка й виконує більшу частину їх завдань, є невелике за складом відділення чи департамент, керівник якого може як призначатися, так і обиратися. Він та його колеги вирішують усі питання викладання певної дисципліни й наукової роботи з напряму відділення. Вищі ланки (підрозділи, навчальні коледжі і весь заклад) лише затверджують колективні рішення департаменту.
Складність організаційних завдань керівників вищих ланок ВЗО настільки велика, що ними дедалі частіше доручають керувати не професорам-науковцям, а досвідченим менеджерам, які не мають ваги у сфері наукових досліджень, але отримали диплом доктора в науках про управління чи систему освіти.
2.2.4.Доступність до закладів вищої освіти США
Американська вища освіта належить до відкритих, бо створює досить сприятливі умови для вступу у ВЗО тим, хто виявив бодай середнє бажання продовжити навчання після середньої школи, яка має 12 класів.
Більшість вступає до ВЗО після отримання диплома заключного рівня середньої школи (high-school diploma), в якому домінує загальна освіта з мінімальною спеціалізацією чи поглибленням. Особи без такого документа можуть отримати його еквівалент (сертифікат чи диплом) з правом вступу до ВЗО традиційним чином після складання групи особливих тестів із загального освітнього розвитку (general educational development=GED).
Зарахування залежить також від політики самого ВЗО, який має повне право вирішити, чи приймати усіх абітурієнтів з дипломами, чи застосовувати якийсь з видів селекції. Якшо ВЗО користуються підвищеною популярністю, селекція буває досить жорсткою і комбінує врахування результатів вивчення профільних предметів у школі з тим чи іншим варіантом тесту на перевірку рівня шкільних знань. Найчастіше це тест здібностей до навчання (Scholastic Aptitude Test=SAT, 2,5 години, перевірка математики і мови, інтервал балів від 400 до 1600. Для вступу у престижні університети необхідно набрати 1300 і більше балів (але навіть серед 25 найкращих є такі, що задовольняються 1 100 балами). Досить поширенні годинні тести з якогось предмета. ВЗО віддають перевагу даним трьох таких тестів. Вказані тести проводяться особливою структурою з назвою Служба освітнього тестування (Educational Testing Service). Інша організація (American College Testing Programme) проводить стандартизовані тести для вступу у коледжі. Учні, як правило, подають заяви одночасно у кілька ВЗО.
Під час зарахування, крім результатів тестів, враховується багато інших параметрів: результати співбесіди, рекомендації шкіл і вчителів, успіхи кандидата у позаурочній діяльності (спорт, гуманітарна робота, мистецькі захоплення і досягнення тощо), соціальне походження і забезпеченість, склад сім'ї, приналежність до дефаворизованих груп суспільства тощо.
2.2.5.Сутність та етапи отримання вищої освіти у США
Академічний рік (вересень — кінець травня) поділяється на два семестри з тривалістю від 14 до 18 тижнів кожен. Одночасно студенти вивчають 4-5 предметів, складаючи після виконання програми екзамени.
Застосовують усі види занять, лекції можуть читатися у малих, середніх і великих (до 1000 студентів) потоках. 1-2 рази на тиждень у малих (15-30 студентів) групах організовуються семінари з тем лекцій, до яких студенти готуються самостійно у бібліотеках. У частині ВЗО зустрічається американський варіант тьюторського навчання, коли викладач кілька разів на тиждень працює з маленькою групою одних і тих самих студентів для уважного стеження за їх самостійною роботою і прогресом.
Дивною і незвичною видається нам «комбінована» шкала оцінок, що поєднує кредити і оцінки (бали). Визначене для даної дисципліни число кредитів пропорційне до кількості її навчальних годин.
Оцінки, як і в Англії, позначають великими літерами: A — відмінно (4 бали), B — добре (3), C — посередньо (2), D — прохідна (1), Е — незадовільно (0).
Якщо предмет оцінений у 2 кредити і складений на «відмінно», то студент отримує 4 2=8 балів. Предмет в 1 кредит за заключної оцінки «добре» додає студенту 3 бали. Для отримання диплома бакалавра за 4 роки (8 семестрів) необхідно набрати 120 і більше балів (але середній бал повинен перевищувати «2», а це можливо лише тоді, коли у студента траплялися і добре складені екзамени).
За великої різноманітності ВЗО у США порівняно багато і різних кваліфікацій, дипломів і сертифікатів, які присуджуються після завершення програм різного рівня. Загалом рівнів вищої освіти три.
Першим є рівень підготовки бакалаврів, який триває найчастіше чотири роки (окрім медицини, права і деяких інших спеціальностей). Поширений поділ цього часу на дві половини, коли у першій викладаються загальні дисципліни, з яких менше 50% стосується майбутньої спеціалізації, а у другій таких предметів уже більше половини. Дипломи (Bachelor`s Degree) цього рівня за змістом є переважно академічними кваліфікаціями і представлені дипломами бакалавра мистецтв або наук. Лише невелика частина програм першого рівня акцентує підготовку випускника до ефективної роботи на певному місці праці (надає професійну кваліфікацію). Цікаво, що чимало ВЗО з програмами другого рівня віддають перевагу бакалаврам, які мають загальну підготовку і відповідний диплом, а не тим, хто отримав диплом «спеціалізованого бакалавра».
Програма другого рівня після спеціалізації у певній царині за 1-2 роки завершується присудженням диплома магістра (Master Degree). Вимоги для його отримання досить різноманітні: написання тез (наукової роботи), складання іспиту з іноземної мови, засвідчення вміння використовувати комп'ютери й бази даних, нарешті, просто заключні екзамени.
Третім рівнем є аспірантура і підготовка докторської дисертації, що вимагає 3-5 років після отримання диплома магістра. Поточні вимоги залежать від царини студій: наукова робота і захист написаної на її матеріалах дисертації, загальні чи фахові екзамени тощо. Останні складаються переважно впродовж перших двох років докторських студій. Як правило, після завершення третього рівня вищої освіти присвоюється звання доктора філософії (PhD), що є вищим академічним званням у США.
У медично-ветеринарних спеціальностях після диплома бакалавра присвоюється перша професійна кваліфікація, де присутній термін доктор, після чого продовження навчання виводить на звання магістра і доктора філософії Non: A — асоційована степінь, B — бакалавр, BA — бакалавр мистецтв, BS — бакалавр наук, C — сертифікат, D — доктор філософії, D(P) — доктор з фаху (профзвання), ES — спеціаліст з освіти, M — магістр.
Нарешті, у царині деяких традиційних дисциплін (переважно це природничі науки) практикується професійне вдосконалення у формі пост докторських студій тривалістю 1-3 роки.
Вища освіта США належить до найвідкритіших для іноземців, хоч вартість її досить висока. Країна вже багато років утримує світове лідерство як за розміром контингенту студентів-іноземців (але не за їх відсотком серед усіх студентів), так і за кількістю країн, з яких вони прибувають. На середину 90-х років контингент студентів-іноземців у США перевищив половину мільйона, досить швидко наближаючись до кількості студентів у ВЗО України. Для навчання досить виконати три попередні умови:
— засвідчити володіння мовою і скласти відомий тест на знання англійської як іноземної (TEFL) з оцінкою понад 500 (у кращі ВЗО — понад 550) чи якийсь інший еквівалентний мовний тест;
— мати атестат про закінчення середньої 12-річної чи іншої освіти, яку б американський ВЗО захотів визнати еквівалентним до національного диплома за старшу середню школу;
— заплатити за навчання або отримати фінансову допомогу від американських чи інших спонсорів.
Політика уряду США скерована на максимальне залучення іноземців у заклади країни, тому існує велика система найрізноманітніших органів, організацій і агентств для виконання цього завдання. Не бракує їхніх представників і в Україні. Все ж не вони, а заклади вищої освіти США на основі досьє кандидата остаточно вирішують питання про дозвіл розпочати навчання. Рішення про це приймається за 6-12 місяців до початку навчального року. Деякі ВЗО охоче беруть і тих, хто має невисокі бали з TEFL, й організовують їм інтенсивні мовні курси перед початком навчального року.
Вирішивши навчатись у США, докладіть максимум зусиль до пошуків попередньої інформації як щодо усіх можливостей отримати кошти на це від самих США чи якихось міжнародних фондів, так і стосовно сукупності закладів освіти та можливих варіантів Вашого просування до певного диплома. Якщо не пощастить отримати грант на всю програму, намагайтеся випросити бодай на рік навчання. За цей рік впертою працею Ви цілком можете довести керівництву американського коледжу чи університету, що саме Вас необхідно надалі субсидувати мало не до пенсійного віку.
2.2.6.Визнання закордонних кваліфікацій
США підписали не дуже багато конвенцій про взаємовизнання освітніх кваліфікацій, не мають вони і центрального органу, який би займався виключно порівнянням і визнанням дипломів. Ці питання вирішують спеціально підготовлені особи з персоналу ВЗО, для полегшення роботи яких створено чимало організацій, що поглиблено вивчають системи вищої освіти всіх можливих партнерів (наприклад, Американська асоціація вузівських реєстраторів, Національна рада оцінювання закордонних освітніх кваліфікацій, що є головним рекомендаційним органом з оцінювання рівня і змісту чужих дипломів у порівнянні з американськими тощо). США видають багато книг про освіту в інших країнах, мають величезний банк даних про них з комп'ютеризованим доступом, пов'язаний з великим Інститутом міжнародної освіти. Саме останній щороку оприлюднює черговий варіант відомої книги «Навчання у коледжах та університетах США». Корисне також довідкове видання «Порядок вступу у ВЗО США: посібник для іноземців», яким займається Бюро з організації вступних екзаменів у коледжі США.
В більшості країн світу США в межах Інформаційної служби країни чи інших організацій створили центри консультування і селекції претендентів на навчання в США. Вони мають вказані вище та інші матеріали й довідники, часто проводять мовні тести. Інші вступні іспити не є поширеним явищем, бо описана вище система оцінювання і порівняння дає змогу досить точно визначити здатність претендента на навчання й обрати для нього найпридатніший заклад.
За даними на початок 90-х років кількість іноземців у деяких профілях навчання на цьому рівні перевищує кількість американців. США надають велику увагу фінансуванню більш чи менш тривалого стажування молодих іноземців-науковців у лабораторіях країни, програмам міжнародної співпраці тощо. Хоч роки найінтенсивнішої еміграції іноземних науковців у США вже минули, цей процес не зник, свідченням чого є багато прикладів того, що й фахівці з України далеко не всі повертаються додому з-за океану.
Для отримання дозволу на післядипломне навчання кандидати повинні виконати вказані вище умови, зокрема, мати документи про завершення у своїй країні освіти, яка може бути визнана рівною бакалаврській чи магістерській програмам у США. Єдина радянська освітня кваліфікація спеціаліста з тривалістю навчання 5 років у поєднанні з 10- чи 11-річною середньою школою аж ніяк не сприяла прирівнюванню цього диплома до американського магістра й примушувала розпочинати за океаном з бакалаврського рівня. Перехід вищої школи України також на 3-рівневу освіту може сприяти спрощенню обміну студентами між нашими країнами.
Вища освіта США платна і для її громадян, і для переважної більшості іноземців. Вартість одного навчального року варіює у широких межах залежно від штату, рівня і престижності ВЗО, його приналежності до державного чи приватного сектора. Навчання, помешкання й утримання в державних коледжах середньо коштує 4-5 тис. доларів за навчальний рік, у приватних — приблизно удвічі більше (кошти на навчання у найпрестижніших університетах помітно перевищують 10 000 доларів за рік).
У США створена розгалужена і гнучка система допомоги тим студентам, хто старанністю і знаннями довів своє право на отримання вищої освіти (стипендії, гранти багатьох видів тощо). Нашим студентам залишається в цих умовах сподіватися на ласку численних американських фондів, які фінансують навчання іноземців у США. Про умови їх отримання можна дізнатися в інформаційних і культурних американських центрах в Україні.
Шанси на отримання від США грошей на навчання зростають для тих, хто має хороші, дуже хороші чи блискучі знання у царинах знань, які традиційно слабко представлені в американській системі освіти — математики, фізики та більшості інших природничих дисциплін, інженерії чи сучасних технологій тощо. Громадяни України від рівня випускника ВЗО чи аспіранта, яких стосується щойно сказане і які мають бодай посередні знання англійської мови, просто зобов'язані спробувати продовжити за океаном своє навчання чи побувати у США на стажуванні.
США давно переконалися у тому, що одна оригінальна і несподівана ідея чи пропозиція запрошеного на стажування чи викладання молодого науковця-іноземця може дати такі фінансові наслідки, що отриманого прибутку вистачить на запрошення сотні нових іноземців, кілька з яких теж напевне матиме голови без надміру полови. Тому США входять у число лідерів серед тих країн, які не шкодують грошей на запрошення і вивчення іноземців, старанно слідкуючи за усіма закордонними публікаціями для своєчасного виділення тих молодих науковців, які засвідчують свої непересічні здібності.
Зі сказаного вище випливає, що США не менше Вас зацікавлені у тому, щоб Ви прибули за океан і попрацювали певний час в лабораторіях коледжів чи університетів. Радимо спробувати використати свій шанс.
Література
Байденко В.И. Болонский процесс: структурная реформа высшего образования Европы. – М.: Исслед. центр проблем качества подготовки специалистов; Российский новый ун-т, 2002. – 128 с.
Гончаров С.М., Мошинський В.С. Вища освіта в Україні і Болонський процес: Навч.-метод. посіб. для підготов. магістрів, асп. та перепідготов. викл. вищ. навч. закл.// Нац. ун-т вод. госп-ва та природокористування. – Рівне, 2005. – 141 с.
Запрягаев С.А. Системы высшего образования России и США// Проблемы высшего образования, 2003. – С. 39-47.
Кремень В.Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації (Факти, роздуми, перспективи). – К.: Грамота, 2003. – 216 с.
Литвин О. Болонський процес і наші державні стандарти// Вища освіта України. – Київ, 2004, № 3. – С. 42-45.
Снігир О.В. Поняттєво-категоріальна основа аналізу суб'єкт-об'єктних відносин «Україна-ЄС»// Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Філософія, політологія. – 2003, вип. 49-51. – С. 154-158.
Супян В.Б. Образование – ключевой фактор социально-экономического развития США в ХХІ веке/ Проблемы развития человеческого потенциала в деятельности Совета Федерации (наука, образование, культура)// Аналитический вестник Совета Федерации ФС РФ, № 9 (140) – 2001. – С. 66-78.
Токвиль Алексис де. Демократия в Америке: Пер. с франц.// Предисл. Гарольда Дж. Ласки. – М.: Изд-во «Весь Мир», 2000. – 560 с.
Тис Д. Дж. Получение экономической выгоды от знаний, как активов: «новая экономика», рынки ноу-хау и нематериальные активы// Российский журнал менеджмента. – 2004, № 2 (1). – С. 95-120.
Зарубежный опыт реформ в образовании. Европа, США, Китай, Япония/ Высшее образование сегодня. 2000, № 2. – 60-67. 276 Збірник науково-технічних праць Науковий вісник, 2008, вип. 18.1
Sorbonne joint Declaration. 25 May, 1998.
Огаренко В.М. Приватна і державна вища школа України: від конфронтації до інтеграції// Грані: Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. – 2000, № 5. – С. 111-118.
Інформаційні джерела
http://www.osvita.org/ukr/usefulinfo/other/
http://izn.nau.edu.ua/ua/usa.htm
http://www.ednu.kiev.ua/StudyAbroad/usa/edu_sys.htm