- •Святослав караванський секрети української мови
- •252115, Київ-115, вул. Святошинська, 2
- •Пам'яті мого батька - йосипа григоровича - присвячую хрест батькові
- •Слово до читачів
- •Частина і - де починається суржик? і. Про поміч парадами
- •II. Не всі звуки даються в руки
- •III. На соньці чи на сонці?
- •IV. Хто м'який, а хто і твердий
- •V. Число винятків більшає
- •VI. Зачаровані склади
- •VII. Вибагливі приростки /префікси/
- •VIII. Найвибагливіший з усіх
- •IX. Лінґвістична патологія
- •X. Відхилення чи норма?
- •XI. Множина має свої примхи
- •XII. Конфуз із "панею"
- •XIII. Ще одне "майже правило"
- •XIV. Ще про "помилковий" наголос
- •XV. Звільнені з роботи звуки
- •XVI. Екскурсія у 30-ті роки
- •XVII. Відроджений наголос. Словничок
- •XVIII. Академіки проти шевченка
- •Частина II - здається, що таке слова?
- •XIX. Без золота, без каменю...
- •XX. Як ми дійшли до цього?
- •XXI. Кожух не на нас шитий
- •Витоки хвороби
- •XXII. Невикористані можливості
- •Ххш. Псевдоваріянти
- •XXIV. Криниця не має дна
- •XXV. Хто кращий мовник?
- •XXVI. Занедбані родовища
- •XXVII. Словообрази
- •XXVIII. Мовознавча археологія
- •XXIX. Мовознавча реконструкція
- •XXX. Калічення
- •XXXI. Калічення /продовження/
- •XXXII. Дискримінаційне словникування
- •XXXIII. Смерть через подобу
- •XXXIV. Підводні рифи
- •1. "А моєї милої не пускає мати"
- •2. "Я бував по всіх усюдах, їздив верхи на верблюдах"
- •3. "Червоний захід сонця далі погасає"
- •4. Хіба хочеш? мусиш!
- •5. "Грай же, петре, на бандуру"
- •6. Хоч що буде - не оглядайся!
- •XXXV. Усім рифам риф
- •А. Активні дієприкметники теперішнього часу /Форма (а)/
- •XXXVI. Усім рифам риф (продовження) б. Зворотні активні дієприкметники теперішнього часу /форми (б)/
- •В. Активні дієприкметники минулого часу /форми (в)/
- •Г. Зворотні активні дієприкметники минулого часу /форми (г)/
- •Ґ. Пасивні дієприкметники теперішнього часу /форми (ґ)/
- •XXXVII. Словник гортай, а свій розум май
- •XXXVIII. Список потерпілих від погрому
- •XXXIX. Список мовних динозаврів
- •Хl. Свої - не гірші від заморян
- •Частина III - правописи хlі. Два правописи - одна мова
- •Риси української мови, перекреслені Правописом-33
- •Хиби Правопису-28
- •Плюси Правопису-33
- •Хlii. Ще один правопис - правопис-90
- •Хliii. Про галицький варіянт української мови
- •Словник української мови б. Грінченка
- •Мовна лябораторія Франка
- •Дальша доля галицького варіянту
- •Висновки
- •Довкілля
- •Хliv. Про гіперпуризм
- •Хlv. Чи можна позичити душу?
- •Хlvi. Відсутня або не до кінця витлумачена у словниках лексика
- •Хlvii. Трохи дискусії
- •Хlviii. Лікарю, зцілися сам!
- •Перше "поліпшення"
- •Друге "поліпшення"
- •Третє "поліпшення"
- •Четверте "поліпшення"
- •Приватний аспект
- •Суспільний аспект
- •Хlix. Проєкт мовної доктрини
- •L. Післяслово
XXXIV. Підводні рифи
Той, хто хоче досконало опанувати українську мову, мусить пам'ятати, що усяке знання, усяке вміння має свої підводні каміння, яких треба уникати, щоб не зазнати аварії, практикуючи те чи те знання. Аварією для мовця буде, коли авдиторія визнає його мову штучною, підробленою, фалшивою і псевдоукраїнською. Щоб цього не сталося, треба обминати "підводні рифи" в океані української мови.
1. "А моєї милої не пускає мати"
Ці слова народньої пісні "Дозволь мені, мати, криницю копати" слід тримати в пам'яті кожному, хто хоче правильно говорити й писати українською мовою.
Чому?
Бо наведений рядок пісні наочно фіксує правило керування слів у мові, а саме: керування дієсловом із заперечною часткою не відмінку іменника. Дієслово з часткою не вимагає від іменників родового відмінку:
А. Без частки не |
Б. З часткою не |
даю дозвіл |
не даю дозволу |
записуємо слова |
не записуємо слів |
збирайте збори |
не збирайте зборів |
купив книгу |
не купив книги |
мати пускає милу |
мати не пускає милої |
Іменники у стовпчику Б стоять у родовому відмінку, тоді як у стовпчику А — у знахідному. Зміну відмінків викликає заперечна форма дієслова. Заперечення вимагає поставити іменник у родовий відмінок.
Недодержання цього правила порушує гармонійність української мови.
Знавець української мови одразу відчує фалш, слухаючи тих, хто не дотримується цього правила. Мені довелося слухати одного виконавця народніх пісень, який пісню "Дозволь мені, мати, криницю копати" співав так:
Дозволь мені, мати, криницю копати
Чи прийдуть дівчата води набирати.
Усі дівки прийшли води набирати,
А мою дівчину не пускає мати...
Слова мою дівчину тут поставлено у знахідному відмінку. Така обробка народньої пісні звучить фалшиво, бо в ній не додержано законів мови. Згідно з цими законами народ співав так:
А моєї милої не пускає мати
Рядок цієї пісні може виконувати ролю мнемонічного засобу для утримання в пам'яті наведеного "секрету" української мови.
2. "Я бував по всіх усюдах, їздив верхи на верблюдах"
Цей уривок так само варто пам'ятати тим, хто хоче обминати підводні рифи штучности й фалшу в океані мови. На що саме тут слід звернути увагу?
На прийменник по і на закінчення іменників — а також прикметників, займенників, числівників — що стоять за ним.
Прийменник по вимагає від іменників усіх родів у множині закінчення місцевою відмінку:
Давальний відмінок множини |
Місцевий відмінок множини |
Множина іменника з прийменником по |
вулицям |
на вулицях |
по вулицях |
коням |
на конях |
по конях |
морям |
на морях |
по морях |
схилам |
на схилах |
по схилах |
хатам |
на хатах |
по хатах |
шляхам |
на шляхах |
по шляхах |
У множині прийменник по ставить іменники всіх родів у місцевий відмінок.
Це дуже характерна риса української мови. Недодержання її — перша ознака незнання мови. Поширена в Україні двомовність дуже нівелює цю рису, бо під впливом двомовности навіть найпрестижніші мовці помиляються, вживаючи прийменник по у множині з давальним відмінком (на російський копил) замість місцевого відмінку:
по правам |
замість |
по правах |
по горам |
замість |
по горах |
Навіть талановиті й видатні письменники припускаються помилок, вживаючи цього прийменника. Поет О. Олесь, наприклад, пише:
Згадайте мертвих словом жалібним
І наперед, ніж келих сповнений підняти,
Ударте в дзвін по ним!
Останні слова по-нашому мали б звучати по них.
Славним мрійникам — нашим попередникам — такі огріхи можна пробачити: за тих часів не було українських шкіл, української науки, українського мовознавства. Припускання такої помилки сьогодні свідчить про недостатній освітній та культурний рівень і, що гірше, про байдужість до своєї мови і національности.