2. Виникнення міжнародного права

Період становлення державності України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави в науковій площині дав змогу відійти і від деяких, що мали місце раніше, стереотипів класової основи розвитку суспіль­ства і цивілізації в цілому.

Розглядаючи не лише закономірності побудови громадянського суспільства, а й міжнародного співтоварист­ва через призму верховенства особистості і її прав, можна пізнати внутрішнє життя країни і зрозуміти засади і прави­ла, якими вона керується у відносинах з іншими народами.

Справедливість такого міркування підтверджується відо­мими періодами еволюції людської цивілізації і пов’язаного з нею міжнародного спілкування. Як на Давньому Сході, так і в Стародавній Греції та Стародавньому Римі необмежене па­нував культ сили в поєднанні з проповідуваною виключною правосуб’єктністю, а не поваги до особи.

Таким чином, історію міжнародного права можна умовно поділити на чотири періоди:

перший охоплює стародавні часи;

другий період - від падіння Римської імперії до Вестфальського миру 1648р.;

третій - від Вестфальської до Гаазької конфе­ренції миру 1899 – 1907 рр.;

четвертий - від Гаазьких конференцій миру до засну­вання ООН і формування сучасного міжнародного права.

Розглянемо виникнення міжнародного права у старо­давньому світі. Вважається, що міжнародне право виникло відтоді, коли почалися міжнародні відносини. Отже, міжнародне право виникло, почало складатися і розвиватися водночас із зародженням міжнародних відносин у стародавньому світі. При цьому під стародавнім світом ма­ються на увазі ті регіони земної кулі, де зароджувалися ци­вілізація і відносини між народами. Це долини Тигру і Євфра­ту, Нілу, райони Китаю та Індії, Егейського і Середземного морів.

Регулятори взаємовідносин народів стародавнього світу мали досить часто релігійний і звичаєво-правовий характер, мали вплив на зміст перших власне юри­дичних міждержавних актів. Серед них найдавнішим є дого­вір між правителями месопотамських міст Лагаш та Умма, укладений близько 3100 р. до н. е. З середини 2-го тис. до н. е. кількість договорів, що дійш­ли до нас, зростає. Розширювалася регульована ними сфера міжнародних відносин, до якої можна віднести договори про тимчасові союзи, кордони, шлюби тощо. Найтиповішим, з точки зору нашого дослідження, для Стародавнього Єгипту є договір, укладений близько 1300 р. до н. е. між царем Хаттушілем (Хаттушлісом) та єгипетським фараоном Рамзесом II.

Давній Схід і Індія не знали принципу рівності суб’єктів міжна­родного права. Інші народи Стародавнього Сходу - перси, іудеї, фіні­кійці були переконані в тому, що саме вони - єдині представники божества на землі, тому є вищими за інші народи, відносини з якими можуть лише об­разити богів .

Перші вірогідні відомості про державні утворення на території сучасного Китаю свідчать, що в XIV-XIII ст. до н. е. там існувала держава Інь. Договірна практика штатних держав стосувалася зде­більшого мирних договірних відносин - територіальних проблем, договорів про союзи. Прикладом цього є договір 577 р. до н. е. між династіями Чу і Цзінь про союз і спільне ведення війн.

Розвиток відносин у Стародавній Греції багато чим від­різнявся від країн Давнього Сходу, що впливало і на розви­ток міжнародного права.

Безумовним доказом того, що римляни знали право, яке регулює відносини між народами, є римське право народів (jus gentium). Існування права народів дає підставу підтри­мувати думку, що jus gentium римської епохи виконувало функції міжнародного права, однак у дещо іншому розумінні, ніж сучасне його тлумачення.