Тема 3. Концепція ділової активності підприємства в системі ринкового господарювання

3.1. Сучасні теоретичні підходи до поняття ділової активності та його трансформації

3.2. Основні напрями в дослідженні проблем оцінки ділової активності.

3.3. Фінансово-виробничі ресурси підприємства.

3.1. Сучасні теоретичні підходи до поняття ділової активності та його трансформації

Ринковий механізм створює умови, які сприяють підвищенню ефективності використання ресурсів суб’єктів господарювання, і дає змогу знизити витрати на виробництво та підвищити продуктивність діяльності підприємств.

В умовах дефіциту ресурсів, що склалися в Україні останнім часом, проблеми ефективного розподілу та використання ресурсів підприємств висуваються на одне з перших місць. Основним інструментом для оцінки та планування ефективності використання ресурсів підприємства в умовах нестабільної економіки є оцінка й аналіз ділової активності суб’єкта господарювання, за допомогою якого можна об’єктивно оцінити результативність господарсько-фінансової діяльності підприємства та визначити перспективи його розвитку.

Враховуючи вищесказане, можемо зазначити, що ринкові перетворення висунули оцінку ділової активності як одну з основних і вирішальних складових у механізмі регулювання результативної діяльності суб’єкта господарювання. Оцінка та оптимізація рівня ділової активності результатів роботи суб’єкта господарювання має велике практичне значення, від об’єктивності й точності яких залежить якість важливих та відповідальних управлінських рішень, що мають безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств, а це дасть змогу не пристосовуватись до змін на ринку, а активно реагувати та впливати на ринкову ситуацію, яка не є постійною.

Головною причиною, що зумовила розвиток теорії та практики оцінки ділової активності суб’єктів господарювання наприкінці ХХ століття є необхідність гнучкого й постійного реагування на ринок товарів, попит на які змінюється, і впровадження у виробництво нових конкурентоспроможних ідей на основі комплексного дослідження ефективності використання виробничих та фінансових ресурсів підприємств різних форм власності.

Виникнення й розвиток поняття ділової активності діалектично зумовлене та практично виправдане, оскільки в цілому відображає суть змін у економіці, коли гостро постала потреба зіставлення розмірів вкладених ресурсів з проміжними та кінцевими результатами їх використання, що безпосередньо впливає на фінансовий стан суб’єкта господарювання і тісно пов’язане з ним.

Поняття “ділова активність” повинно відповідати таким вимогам:

 визначати оптимальне співвідношення та взаємозалежність темпів зростання основних показників діяльності суб’єкта господарювання між собою;

• оцінювати ефективність використання фінансово-виробничих ресурсів, зіставляти розмір витрат з проміжними та кінцевими результатами;

• характеризувати та оцінювати результативність фінансово-господарської діяльності підприємств.

Враховуючи основні вимоги, сформульовані вище, можна, запропонувати таке визначення оцінки ділової активності суб’єкта господарювання:

оцінка ділової активності представляє собою оцінку результативної діяльності суб’єкта господарювання шляхом комплексної оцінки ефективності використання фінансово-виробничих ресурсів підприємств, що формують оптимальне співвідношення і залежність темпів зростання основних показників підприємства між собою та зумовлюють проміжні та кінцеві результати діяльності.

Виходячи із запропонованого визначення ділової активності, необхідно звернути увагу на поняття “результативність”, яке, має тісний зв’язок з ефективністю діяльності суб’єкта господарювання. В умовах ринкових перетворень поняття “ефективність” тісно пов’язане з використанням фінансово-виробничих ресурсів, а саме: метою кожного суб’єкта господарювання є отримання найвищого результату при найменших витратах усіх видів ресурсів, що є однією з основних умов зростання конкурентоспроможності продукції на ринку.

Ефективність представлена “як співвідношення ефекту з витратами, це “ціна” за досягнення цього результату”, “як відносний ефект, результативність процесу, операції, проекту, що визначається, як відношення результату до витрат, що зумовили його отримання”, “відношення ефекту, результату до витрат, що забезпечили цей результат”, “співвідношення обсягу вироблених економічних благ (результатів) і кількості ресурсів (витрат); виробництво певного обсягу благ з мінімальними витратами; виробництво певного обсягу благ при певних ресурсах”, “представлена як здатність факторів виробництва приносити економічний ефект і реалізація цієї здатності”, “визначають ефективність, як відношення корисного результату до витрат його отримання”, “ефективність представляє собою співвідношення результатів виробництва (ефекту) до загальних витрат суспільної праці на їх досягнення”.

Економічна ефективність визначається “як досягнення найбільших результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці”, як раціональне та ефективне використання всіх факторів виробництва (робочої сили, предметів праці, засобів праці, управління виробництвом тощо).

У зарубіжних країнах з розвиненою ринковою економікою для окреслення результативності господарювання використовують інший термін – продуктивність системи виробництва і обслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів та послуг. Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи – це по суті терміни-синоніми, які характеризують одні й ті ж результативні процеси. При цьому слід усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість виробництва.

Результат діяльності галузі визначається ступенем досягнення цілей, результатів, що переслідують фірми галузі, який є багатовимірним показником і включає в себе такі аспекти, як прибутковість, дизайн, якість продукції, темпи зростання. Результативність управління визначається ступенем досягнення цілей та значенням вихідних показників об’єктів управління. Економіка, в якій спостерігаються від’ємні темпи зростання вихідних показників, характеризується як економіка зі знижувальною діловою активністю.

У вітчизняній літературі також використовується визначення результативності для оцінки фінансово-виробничої діяльності суб’єктів господарювання. За умов, що склалися, треба враховувати виняткову значущість високого рівня використання трудових і матеріальних ресурсів задля досягнення результатів господарювання. Важливим фінансово-економічним показником, який відбиває одну з чисельних цілей будь-якої підприємницької діяльності, є фінансова результативність.

Таким чином, ефективність – одна з характеристик оцінки рівня ділової активності, що представляє собою якісний результат певної діяльності, впливає на результативність діяльності суб’єкта господарювання щодо використання всіх видів ресурсів і представляє собою співвідношення конкретного результату і витрат, що забезпечили його отримання.

Важливо зазначити, що поняття “результативність”, що використовується при визначенні ділової активності, значно ширше, ніж поняття “ефективність”. З одного боку, результативність – це певний результат, отриманий від комплексної оцінки використання фінансово-виробничих ресурсів, що впливає на основні показники діяльності підприємства, а з другого боку - це дотримання відповідного зв’язку та залежності темпів зростання основних показників (результатів) діяльності підприємства, що визначаються ефективністю використання ресурсів. Отже, результативність є відображенням рівня ділової активності і представляє собою багатовимірну комплексну характеристику, яка показує ефективність використання фінансово-виробничих ресурсів, виходячи з проміжних й кінцевих результатів діяльності підприємства та зумовлює їх.