Маніфест 1905 р.

    

    Тяжке жит­тя по се­лах, до­ро­ги, зем­ля, важкі за­робітки за ос­танні ро­ки, не­щас­ли­ва війна з ма­ленькою Японією, кот­ра по­би­ла ве­ли­ке російське військо, - усе се при­ве­ло до то­го, що й уряд ро­сий­ський зро­зумів, що далі бу­ти так не мо­же. І от 17 жовт­ня (октяб­ря) 1905 р. бу­ло про­го­ло­ше­но царський маніфест, кот­рим усім у дер­жаві да­ру­ва­ла­ся: не­зай­маність осо­би, сво­бо­да сло­ва, сво­бо­да віри, сво­бо­да пе­ча­ти, сво­бо­да збіра­ти­ся, а для то­го, щоб за­вес­ти кра­щий лад у дер­жаві, ух­ва­ле­но бу­ло скли­ка­ти у Пе­тер­бурзі так зва­ну „Дер­жав­ну Ду­му", з зас­туп­ників од усього на­ро­ду. Ве­ли­ка радість нас­та­ла тоді в дер­жаві, і пригніче­не сло­во, не кри­ючись, радісно за­лу­на­ло по всій країні, зак­ли­ка­ючи лю­дей до бо­ротьби з ста­рим ла­дом і йо­го обо­рон­ця­ми. Але та радість, те нев­пин­не ба­жан­ня кра­що­го жит­тя і виз­во­лен­ня з-під гніту ста­ро­го ла­ду, те ба­жан­ня скоріще упи­ти­ся здо­бу­тою во­лею, не дов­го па­ну­ва­ли, і страшні ка­ри по­си­па­ли­ся, як із мішка. Про­те ска­су­ван­ня цен­зу­ри - для на­шо­го краю, для Ук­раїни, зро­би­ло ве­ли­ке діло: у Луб­нях, Одесі, Київі, Харькові, Ка­те­ри­нос­лаві, Мо­ги­леві-Подільсько­му, навіть у Пе­тер­бурзі і Москві, по­ча­ли ви­хо­ди­ти ча­со­пи­си (га­зе­ти), тиж­неві та що-місячні жур­на­ли, пи­сані на­шою рідною мо­вою. Хоч ба­га­то з них ско­ро бу­ло за­бо­ро­не­но, про те ті, що ос­та­ли­ся, ма­ють ве­ли­кий вплив на се­лян і все гро­ма­дянст­во, і культур­на їх ро­бо­та не­за­ба­ром дасть такі жни­ва, яких ми ще не ба­чи­ли.

    

Державна Дума

    

    27-го квітня (апріля) 1906 ро­ку і 20-го лю­то­го (фев­ра­ля) 1907 р. скли­ка­но бу­ло пер­шу і дру­гу Дер­жав­ну Ду­му у Пе­тер­бурзі. Обидві во­ни ско­ро бу­ли роз­пу­щені. Во­ни нічо­го не встиг­ли зро­би­ти - пок­ла­ли тільки нові підва­ли­ни но­во­му жит­тю, що з то­го ча­су по­чи­нається для Росії, а з нею й для на­шої Ук­раїни, бо те, що ми­ну­ло, не мог­ти­ме вже вер­ну­ти­ся ніко­ли. Ціка­во те, що в обох Ду­мах, як і в Комісії, що скли­ка­ла бу­ла у 1767 році ца­ри­ця Ка­те­ри­на, ук­раїнські пос­ли вис­ло­ви­ли та­ке са­ме ба­жан­ня ав­то­номії для рідно­го краю. Партія (гро­ма­да) Ук­раїнців в Думі бу­ла чи­ма­ла - в першій Думі бу­ло 80 чо­ловіка членів, а в другій - 42, з усього чис­ла 500 послів, На чолі Ук­раїнської гро­ма­ди в першій Думі сто­яв „Український Пар­ла­ментський 'Клуб", з Шра­гом, Ше­ме­том, Чи­жевським та Біля­шевським на чолі, а в другій Думі в „Українській Думській Гро­маді" пе­ред ве­ли пос­ли: Рубіс, свя­ще­ник Гри­не­вич, ко­за­ки Сай­ко і Хвіст. „Українська Пар­ла­ментська Гро­ма­да" у другій Думі ви­да­ва­ла га­зе­ту для се­лян „Рідна Спра­ва", в котрій сповіща­ло­ся про те, що ро­биться в Думі та в Ук­раїнській Гро­маді. В тре­тю ду­му, скли­ка­ну на но­вих за­ко­нах, нарід не міг вис­ла­ти са­мостійно виб­ра­них послів і те­пер ук­раїнська спра­ва в третій Думі предс­тав­ляється гірше, чим в 1-шій і в 2-гій.

    Полегкості, що нас­та­ли після 17 жовт­ня 1905 ро­ку, да­ли зас­ну­ва­ти ук­раїнські просвітні то­ва­рист­ва „Просвіти", котрі зас­но­ва­но вже, на зра­зок Львівсько­го „То­ва­рист­ва іме­ни Шев­чен­ка", у Одесі, Київі, Ка­менці-Подільсько­му, Ка­те­ри­нос­лаві, Ка­те­ри­но­дарі, Чер­ни­гові, Ми­ко­лаєві і Жи­то­мирі. Во­ни по своїх ста­ту­тах (уста­вах) ма­ють - ши­ри­ти са­мосвідомість се­ред Ук­раїнсько­го лю­ду, нес­ти освіту у на­род по най­дальших кут­ках, де жи­ве він, а для то­го - ви­да­ва­ти і ши­ри­ти де­шеві, ко­рисні для лю­дей, книж­ки, за­во­ди­ти кни­гозбірні, влаш­то­ву­ва­ти чи­тан­ня і та­ке ин­ше. То­ва­рист­ва сі по­винні зро­би­ти те ве­ли­ке діло для сво­го на­ро­ду те­пер, що ко­лись ви­па­ло бу­ло на до­лю цер­ков­ним братст­вам. Хоч обс­та­ви­ни жит­тя те­пер і не ті, але пра­ця їх од­на­ко­во свя­та й ве­ли­ка. За ос­татні ча­си ро­бо­та просвітних То­ва­риств при­пи­ни­ла­ся че­рез ли­холіття у дер­жаві і че­рез неп­ри­хильний настрій пра­ви­тельствен­них сфер до ук­раїньства, але ми­не який­сь час, і То­ва­рист­ва сі ста­нуть на твер­дий ґрунт та зроб­лять те ве­ли­ке діло, яко­го до­жи­дає од них 30 мільонів Ук­раїнсько­го на­ро­ду.

78