2. Політичний розвиток Гетьманщини. Іван Мазепа

Гетьманщиною називають Лівобережну Україну кінця ХVІІ- ХVІІІ ст.

Після капітуляції П.Дорошенка Туреччина вручила гетьманську булаву Ю.Хмельницькому. Розпочався новий етап збройного протистояння між Правобережжям і Лівобережжям. Плануючи розширити сою владу на Лівобережжі, Ю.Хмельницький зруйнував у ході запеклої боротьби давню козацьку столицю Чигирин. Однак гетьман виявив себе як жорстокий і деспотичний правитель, який викликав до себе загальну ненависть і зневагу. У 1681 р. був страчений турками.

У 1686 р. між Росією та Польщею був підписаний „Вічний мир”. За його умовами:

• за Московським царством визнавалася Лівобережна Україна, Київ та Запоріжжя;

• до Польщі відходили Правобережна Україна, Галичина і Волинь;

• під владою Туреччини залишалося Поділля (у 1699 р. було приєднано до Польщі)

Таким чином, „Вічний мир” поставив останню крапку в процесі поділу українських земель між сусідніми державами - Росією, Польщею та Туреччиною.

Після І.Брюховецького гетьманська булава на Лівобережжі дісталась Івану Самойловичу (1672-1687 рр.). Людина освічена, талановитий політик, він прагнув намагався об’єднати всі українські землі і прагнув незалежності України. Однак через намагання І.Самойловича перетворити Гетьманщину на спадкову монархію козацька старшина була незадоволена діяльністю гетьмана. Це призвело до старшинської змови, яка завершилася арештом І.Самойловича та засланням його до Сибіру.

Після усунення І.Самойловича гетьманом Лівобережної України став Іван Мазепа (1687-1708 рр.). Своє гетьманування І.Мазепа розпочав як політик чіткої промосковської орієнтації. Про це свідчать написані ним „Коломацькі статті”, які значно розширювали російську присутність в Україні та обмежували козацьку автономію.

У 1689 р. на російський трон сідає Петро І. Колишні патрони українського гетьмана усуваються від влади – царевна Софія потрапляє до Троїце-Сергієвого монастиря, а князя Голіцина засилають на Далеку Північ. Однак природний розум, дипломатичний хист, знання людей і придворних церемоній дозволяють Мазепі завоювати прихильність російського царя.

Проте головною метою гетьмана було об’єднання в межах однієї держави всіх українських земель – Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя та Слобожанщини. Він мріяв про створення держави західноєвропейського зразка. Ідеальною моделлю він вважав Річ Посполиту.

У 1700 р. розпочалася Північна війна між Росією та Швецією. Скориставшись складною ситуацією, у 1705 р. Мазепа розпочинає таємні переговори із шведським королем Карлом ХІІ та його союзником польським королем Станіславом Лещинським. А у 1709 р. він укладає зі Швецією таємну угоду, яка передбачала відновлення державної незалежності України. Тому у вирішальній Полтавський битві 27 червня 1709 р. гетьман виступив як союзник шведів і зазнав поразки.

Восени 1709 р. неподалік від Бендер гетьман Мазепа помирає від хвороби. Козацька рада у 1710 р. обирає гетьманом в еміграції Пилипа Орлика.

3. Конституція Пилипа Орлика

У 1710 р. новообраний гетьман зі своїми виборцями та запорозькими козаками уклав договір, який дістав назву «Конституція прав і вольностей Війська Запорозького», або Бендерська конституція. В літературі документ більш відомий під назвою Конституція Пилипа Орлика. Це договір між гетьманом і Військом Запорізьким про державний устрій України після визволення її від московського панування. Основні пункти Конституції:

• Проголошувалася незалежність України від Росії та Польщі;

• протектором України визнавався шведський король;

• територія України визначалася Зборівським договором 1649 р.;

• обмежувалося самовладдя гетьмана;

• створювався своєрідний козацький парламент – Генеральна Рада. До її складу мали входити вся старшина, полковники, делегати Запорозької Січі та представники від полків. Рада мала збиратися тричі на рік;

• посилювався вплив на внутрішню і зовнішню політику членів загальної Ради;

• підвищувалася роль військового генерального суду;

• чітко розмежовувався військовий скарб і особисті фінанси гетьмана;

• поверталися Запорозькій Січі традиційні права і вольності;

• підтверджувалися права та привілеї Києва та інших українських міст щодо власного самоврядування (Магдебурзьку право);

• обмежувалася соціальна експлуатація: відмінялися обтяжливі податки, оренди, відкупи тощо.

Конституція мала на меті консолідацію українського суспільства. Це була спроба сформувати надійне соціальне підґрунтя для реалізації державницьких планів. Конституція намітила шляхи побудови нового, дійсно демократичного устрою України.

Пилип Орлик спробував реалізувати свою програму на практиці. У 1711 р. він рушив походом на Правобережжя, однак зазнав поразки під Білою Церквою. Ця поразка зашкодила державотворчим планам П.Орлика і не дала змоги реалізувати його демократичну конституцію. Гетьман на вигнанні помер у 1742 р.