1. Роль східнослов’янських племен в утворенні Давньоруської держави – Київська Русь.

Східні слов’яни займали велику територію Східної Європи: від Карпат до Оки і від Ладоги до Чорного моря. Союзи східнослов’янських племен, що згадуються у літописі « Повість временних літ» можна об’єднати у три групи: південно-західну (українську), Західну (білоруську) і північно-східну (російську), з яких поступово і складалися східнослов’янські народності.

До південно-західної - української – групи союзів східнослов’янських племен, на основі яких формувалася українська народність, можна віднести полян, древлян, сіверян, волинян, тиверців, уличів, білих хорватів.

До західної – білоруської – групи входили полочани і дреговичі.

Північно-східну – російську – групу союзів племен складали словени, кривичі, радимичі і в’ятичі.

Із розпадом родоплемінного ладу і появою класів замість племінних союзів у 8-9 ст. формувалися нові територіальні об’єднання - князівства, центрами яких ставали великі міста. Найбільшим було державне об’єднання , до якого входили поляни, древляни й сіверяни з центром у Києві.

Для утворення Київської Русі були усі необхідні економічні передумови: значний розвиток продуктивних сил,численні успішні військові походи слов’ян приносили здобич і прискорювали процес утворення класів, захоплення старійшинами общинних земель свідчить про початок формування феодальних відносин і т. д. Отже роль східнослов’янських племен в утворенні Давньоруської держави – Київська Русь дуже велика.

Можна виділити такі головні етапи процесу об'єднання східних слов'ян в одну державу:

а) створення князівства (держави) із столицею в Києві; до складу цієї держави ввійшли поляни, руси, сіверяни, дреговичі, полочани;

б) захоплення влади в Києві новгородським князем Олегом (882 р.), під владою якого до цього перебувала частина слов'янських племен;

в) об'єднання майже всіх східнослов'янських племен в одну державу Київську Русь.

2. Створення держави Київська Русь. Роль Олега.

У результаті тривалого процесу політичного, економічного та етнокультурного об’єднання східнослов’янських племен, а також кількісне зростання міст як економічних і політичних центрів, якісний прогрес різноманітних ремесел і торгівлі, воєнні походи, в яких брали участь воїни з усіх слов’янських земель – усе це сприяло створенню східнослов’янської держави – Київська Русь, яка виникла на рубежі VIII – IX ст. з центром у Києві. Досить швидко вона зайняла провідні позиції в старому світі. Сприятливі географічні умови (добрий клімат, родючий чорнозем, перехрестя важливих сухопутних та водних шляхів, врешті, доступ до двох морів) були підставою для розвитку К.Р.

В часи князювання Олега пожвавився економічний розвиток суспільства., розбудовувався стольний град Київ. Давньоруська держава часів Олега залишалася все ж таки не досить консолідованою. Влада київського князя в землях племінних княжінь була ще слабкою, часом формальною, а системи управління, стягання данини й судочинства - примітивними й діяли час від часу, коли наїжджали княжі дружинники з Києва. Та країна була, як на свій час, економічно розвинутою й мала велику військову потугу, про що свідчить сама можливість здійснення переможного воєнного походу Русі на Візантію у 907р. Письмові угоди Києва з Константинополем 907 та 911 років стали першими політичними актами молодої держави.

ОСНОВНІ СОЦІАЛЬНІ ВЕРСТВИ НАСЕЛЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Все населення Київської Русі поділялося на три категорії: вільні, невільні та напіввільні люди. Серед вільного населення існувала також своя ієрархія: князі, дружинники, бояри, міський патріціат, священики, мешканці міст, дрібне духовництво й смерди.

Основну верству населення Русі становили вільні селяни-смерди й напіввільні закупи, які змушені були відробляти свої борги, але не втрачали громадських прав; позбавлені тих прав були раби, холопи (челядь), яких в Руській державі було небагато. Міщани займалися головним чином торгівлею і ремісництвом. Упривілейовану вищу верству населення творили бояри, звичайно власники більших земельних маєтків, і княжа дружина.

Князь та його дружина ("княжі мужі”) стояли на чолі соціальної ієрархії. Найбільшим феодалом був великий князь. Маючи великі приватні володіння (домен), він розпоряджався общинними землями, які вважалися державними, роздаючи їх своїм дружинникам.

Але надалі все більшого значення набирала "княжа дружина”. І врешті-решт в XI ст. бояри "земські” та дружинники зливаються в одну вищу верству населення — бояр.