Part II

Text 1

У багатьох країнах, що розвиваються, політична та економічна нестабільність призводить до неможливості соціального консенсусу. На жаль, труднощі, з цим пов'язані, відомі давно. Впродовж багатьох років уряди країн, що розвиваються, культивували вкрай порочну тенденцію: економічна політика підпорядковувалася завданню зберегти підтримку впливових угруповань. Таке викривлення пріоритетів у поєднанні часто зі слабкою здатністю правильного адміністрування могло дати лишень один результат – подальше загострення проблеми. Й справді, типовою тенденцією для урядів більшості таких країн є згубна тенденція централізації економічних ресурсів і прийняття рішень на державному рівні. Ця тенденція була підкріплена переконанням, що панувало серед політиків, провідних економістів та в агенціях з надання допомоги країнам, що розвиваються від 1950-х до 1970-х років: уряди країн третього світу не можуть покладатися лише на ринкові системи та приватний сектор у процесі розвитку своїх промисловостей.

Впродовж 1950-х та 1960-х років підприємства сектора комунальних послуг, нафтовидобувні компанії, земельні володіння та підприємства інших галузей промисловості були націоналізовані у багатьох країнах, що розвиваються, приміром, Алжирі, Бразилії, Чилі, Єгипті, Шрі-Ланці та Тунісі.

Text 2

Політична нестабільність є реалією життя у багатьох країнах, що розвиваються. Впродовж останніх 40 років можна було спостерігати безліч расових, племенних, общинних та інших конфліктів та війн. Відбувалися заколоти та спроби путчів у більшості латиноамериканських, країн (за винятком Мексики, Коста-Ріки та кількох карибських країн); більшості країн Північної Африки та Близького Сходу (наприклад, Алжирі, Єгипті, Ірані, Іраку, Лівані, Лівії, Сирії та Туреччині); кількох регіонах Азії та країнах Центральної Африки. Від 1948 року на кожну країну, що розвивається, припадає щонайменше одна спроба військового заколоту на п'ять років.

Крім заколотів, безліч інших чинників безпосередньо пов'язані з політичною нестабільністю. Сепаратистські рухи, регіональні повстанці, міжетнічна напруженість та інші, іноді криваві, соціальні конфлікти є не менш руйнівними для відчуття політичної стабільності. Репресивним урядам удається створити видимість стабільності, навіть якщо народ їх не підтримує, як це нещодавно можна було побачити на яскравому прикладі Східної Європи. На 1987 рік приблизно половиною країн світу керували недемократичні уряди. До цієї групи належало три п'ятих економічно нерозвинених країн.

Соціальна злагода допомагає уряду створити законодавчу базу для того, щоб керувати країною. За відсутності такої бази виконання навіть найелементарніших функцій, таких, як обкладення податками та розподіл бюджетних коштів, стають проблематичними. У середині минулого сторіччя Японія почала свою модернізацію. На той час рівень прибутку на душу населення у країні був найнижчим серед тих держав, які нині заведено називати індустріальними або розвиненими, і Проте політична система країни вже була розвиненою, й цей чинник був величезною перевагою Японії.

Text 3

Від початку 1980-х років багато країн, що розвиваються, започаткували програми економічного врегулювання. Ці програми, які головним чином підтримували Світовий банк і МВФ, були спрямовані на зовнішнє та внутрішнє розбалансування й певною мірою на заохочення та інституції.

Чи були; вони успішні? Нелегко відповісти на це запитання. Зміни зовнішніх чинників можуть вплинути на результати впродовж виконання програми. Навіть за відсутності таких змін важко бував сказати, як би економіка працювала за відсутності такої програми. А сам по собі той факт, що програму підтримують Світовий банк та МВФ, зовсім не означає, що політичні реформи здійснюються.

Програми врегулювання завжди включають заходи зі стабілізації та структурні реформи. На короткий час стабілізація може знизити Темпи зростання продуктивності. Ефективні результати й зростання продуктивності вимагають більш тривалого часу.

У декількох дослідженнях вивчалася ситуація до й після; проведення програми МВФ, але не контролювалися зовнішні чинники й не розглядалася протилежна ситуація. У результаті цих досліджень було зазначено покращення балансу розрахунків, але свідчення про економічне зростання та Інфляцію не були чіткими.

За іншими дослідженнями було проведено по рівняння змін в економіці країн, які мали програми, з економіками контрольної групи країн, які таких програм не мали. Ці дослідження виявили покращення у балансах розрахунків країн, що мали програми, у порівнянні з контрольною групою, але не виявили жодних свідчень про зростання. Інше дослідження виявило помірне покращення в економічному розвитку. Недоліком такого підходу в те, що Коли дві групи не перебували в однакових стартових позиціях, група, яка бере участь у програмі або отримує позичку, не може бути чітким прикладом усього набору країн.

Text 4