Експорт рису у в'єтнамі

У середині 1980-х років В'єтнам був чистим імпортером рису й звертався по міжнародну допомогу продуктами харчування (щоб запобігти голоду в країні) декілька разів у цьому десятиріччі. У 1989 році В'єтнам став одним з найголовніших експортерів рису після США та Таїланду. Торгівля рисом змінила свій напрям з чистого імпортування рису обсягом 280000 тонн у 1988 році до експортування близько 1,5 мільйона тонн у 1989 році, що становить одну третину надходжень твердої валюти від експорту.

За цей час не було виявлено жодних значних змін у погоді, які б пояснювали таку зміну. Радше низка пов'язаних між собою політичних реформ перетворила В'єтнам з чистого імпортера на чистого експортера рису. Під час 1988 –1989 років сільське, господарство було деколективізоване й рис став продуктом виробництва родинно-фермерського господарства. Контроль над цінами було знищено, а також була проведена значна девальвації національної валюти у 1989 році, що посилило фінансові стимули для експорту. Нарешті, торговельні інституції були реорганізовані, знищена державна монополія на імпорт та експорт, що призвело до появи конкуренції між переважно державними торговельними кампаніями.

Виходячи з цих двох досліджень, Можна зробити різні висновки. Традиційні реформи (скасування контролю над цінами, приватизація та девальвація національної валюти) перетворили В'єтнам з чистого імпортера на чистого експортера рису. У Балі доступ до інформації про міжнародні ринки, технічне управління та наявність капіталу забезпечив вирішальний поштовх в економіці країни.

Text 5

Втручання та економічне зростання

Дані дають нам змогу зробити два широкі висновки. По-перше, існує загальний статистичний зв'язок між зниженням втручання та заниженням цін, з одного боку, та високими темпами зростання продуктивності праці – з іншого. По-друге, є значна розбіжність у різних країнах – хоча дисперсія йде вздовж загального тренду. Почасти тому, що відкритість є тільки одним чинником, який пояснює економічне зростання. Цей Звіт також підкреслює важливість установлення макроекономічної стабільності, забезпеченості, надання послуг соціального характеру та сприяння створенню сприятливого клімату для підприємництва. Правильним є й те, що деякі країни (наприклад, Корея) досягли значних темпів зростання експорту одночасно з проведенням селективного протекціонізму. Чому втручання є більш ризиковою справою, якщо брати взагалі? Чому існують такі винятки?

Якщо виходити з суто практичної точки зору, то втручання держави в торгівлю є ризиковою справою через кілька причин. Країни часто недооцінюють, як тяжко виправляти викривлення, створені торговельними стосунками. Хибна схема тарифів, яка буцімто компенсує експортерам сплачене за ресурси для виробництва мито, не є доброю схемою для зняття диспропорцій, викликаних протекціонізмом. Для забезпечення того, щоб стимули виробляти на місцевий та на зовнішні ринки були однакові, потрібні компенсація експортерам будь-яких тарифів на їхні вироби (це буде заохочувати виробляти продукцію для споживання на місцевому ринку) та переоцінка валютного курсу, яка виникає за умов протекціонізму. Одне з досліджень латиноамериканських країн показало, що експортні субсидії компенсують лише дуже малу частку упередження проти експорту, яке виникає через тарифи та викривлені валютні курси.

Text 6