Матеріали для проведення годин спілкування до річниці визволення Чернігова від німецько – фашистських загарбників

7-11 класи

Доля Чернігова була пов’язана з перебігом подій на Південно-Західному фронті. У серпні 1941 року відбувались кровопролитні битви за Смоленськ, що північніше і Київ, що південніше від Чернігова. Під Смоленськом гітлерівці здобули важку перемогу, а от Київ підкорити їм ніяк не вдавалось. Перед німецьким командуванням постало питання: чи продовжувати наступ на Москву, покинувши Київ, чи кинути всі сили на столицю України? Другий варіант Гітлеру здавався більш доцільним. Планами вермахту передбачалось нанести удари в зустрічних напрямках: зі Смоленська на південь та з Кременчука на північ для оточення і знищення всього Південно-Західного фронту та захоплення Києва, що й було зроблено протягом вересня 1941 року. Судячи з наказів та інших директив, німецьке командування приділяло важливого значення оточенню і знищенню 5-ї радянської армії (командуючий генерал-майор Потапов), яка починаючи вже з 22 - 23 серпня займала оборону в межиріччі Дніпра –

Десни під Черніговом.      Відомий краєзнавець, почесний житель м. Чернігова Г. Кузнєцов, який був очевидцем того, що відбувалось у Чернігові влітку 1941-го пригадує у своїй автобіографічній книзі «Растерзанный Чернигов, или юность, опаленная войной», що війна для нашого міста розпочалася так: «27 червня 1941 року відбувся перший наліт ворожої авіації на Чернігів. Близько опівдня німецький бомбардувальник «Юнкерс» скинув декілька бомб в районі залізничної станції.

Руїни Чернігівського залізничного вокзалу

        Характерним явищем перших днів війни був інтерес  жителів міста до місць падіння бомб. Люди збігались до міста події, щоб оглянути наслідки бомбардувань. Збирали уламки, оглядали масштаби руйнувань.      Трохи пізніше, на початку липня, подібні події викликали протилежну реакцію населення. При наближенні німецьких літаків, про що повідомляла служба протиповітряної оборони фабричними гудками, або гудінням сирен, всі поспішали сховатися в найближчих бомбосховищах або «щілинах» (невеликі бомбосховища у вигляді траншей).»       Але найстрашніші випробування для Чернігова були попереду…     Фатальний для міста суботній день 23 серпня 1941 року почався як звичайно, і, здавалося, ніщо не віщувало тих трагічних подій, які розгорнулися лише через кілька годин. За свідченнями Г. Кузнєцова: «23 серпня 1941 року близько 18 години з боку Гомеля з’явились 19 німецьких бомбардувальників.

         Раптом оголосили повітряну тривогу – завили сирени та заводські гудки…Почали стріляти зенітки. Коли літаки досягли центру міста, почувся якийсь гуркіт у повітрі. Через декілька секунд град запалювальних бомб вкрив килимом мирні квартали Чернігова.

 

Чернігів під час бомбардування (фото з особистого архіву сім'ї Ягодовських)

Миттєво спалахнули численні пожежі, окремі осередки яких швидко злилися в суцільне море вогню .   Спроби мешканців гасити пожежі були перервані наступною атакою ворожих літаків, які скинули на місто вантаж фугасних і осколкових бомб різних калібрів, щоб мешканці не гасили пожежі. Люди почали рятуватися в «щілинах», підвалах, в ярах, тікали за місто. З короткими перервами близько 30 хвилин німецькі бомбардувальники атакували Чернігів.     Третя хвиля бомбардувальників знову закидала місто запалювальними бомбами.

    Четвертий наліт, як і другий, був відзначений скиданням фугасних і осколкових бомб.    Небачена пожежа охопила велику територію від вул. Комсомольської до р. Стрижня в одну сторону і від вул. Старокиївської до Валу – в іншу. На околицях міста – Лісковиця, Бобровиця, Красний хутір, Казармена ділянка, Задрипівка, де одноповерхові будинки стояли в оточенні садів і городів, – запалювальні бомби рідко потрапляли в будівлі і великих збитків не скоїли, згораючи посеред фруктових дерев, чагарників або на грядках.