Лабораторна робота № 2

Предмет та основні категорії дидактики

Мета: досягти засвоєння студентами предмета, основних понять і категорій дидактики; з’ясувати зв’язок дидактики з іншими науками, проблеми сучасної дидактики; навчити їх робити категоріальний аналіз цих понять і проблем; сприяти розвитку педагогічного мислення майбутніх вчителів.

При виконанні роботи треба отримати такі знання та уміння:

Знання:

• основних понять дидактики: освіта, навчання, викладання, учіння, знання, навички, уміння;

• зв’язку дидактики з іншими науками: педагогічною психологією, шкільною гігієною, фізіологією та ін.;

• проблем сучасної дидактики.

Уміння:

• уміти формулювати основні категорії дидактики;

• характеризувати зв’язки дидактики з іншими науками;

• характеризувати проблеми сучасної дидактики;

• уміти визначати знання, навички та уміння, якими оволодіють учні при вивченні конкретної теми з трудового навчання.

ОБЛАДНАННЯ ТА МАТЕРІАЛИ: Підручники з трудового навчання (креслення, обслуговуючої праці); роздатковий матеріал.

Завдання для студентів

1. Вивчити теоретичний блок та рекомендовану літературу, скласти опорний схематичний конспект.

2. Підготуватися до розв’язування педагогічних задач, вивчити схему розв’язування за підручником “Основи педмайстерності” / За ред. Зязюна І.А.

Схема розв’язування педагогічних задач

• аналіз ситуації;

• постановка проблеми;

• аналіз вихідних даних;

• висунення гіпотези;

• вибір системи методів.

Література:

1. Дидактика современной школы / Под ред. Онищука. – К., 1987.– гл. 1.

2. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1995. – Розд. І, Ш.

3. Ильина Т.А. Педагогика: Курс лекций. Учеб. пособие для студентов пед. институтов. – М., Просвещение, 1984. – С. 18, 20 – 23, 202.

4. Педагогіка / За ред. Ярмаченка М.Д. – К.: Вища школа, 1986. – Розд. IV.

5. Практикум з педагогіки: Навчальний посібник / За заг. Ред. Дубасенюк О.А. та Іванченка А.В. – К.:ІСДО, 1996. – С. 17, 95.

6. Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – Тернопіль: “Навчальна книга – Богдан”, 2004. – Розд. Ш, С. 1106, 108 – 109, 121 – 124.

7. Практикум з педагогіки. Навч. посіб. / За ред. О.А.Дубасенюк та А.В. Іванченка. – К.: ІСДО, 1996. – С.112 – 120

8. Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К., 2000. – С.121-128

Теоретичний блок

Дидактика – розділ педагогіки, який розробляє проблеми теорії навчання та освіти. Термін “дидактика” походить від грецьких слів didaktikos – навчаючий і didakso – вивчаючий. Вперше термін “дидактика” вжив Ян Амос Коменський в своїй праці “Велика дидактика” (1657 р.), де розробив зміст освіти, дидактичні принципи, методи навчання, обґрунтував класно-урочну форму навчання. Лише в першій половині 19 ст., коли були розкриті об’єкт і предмет, цілі та задачі, закони та закономірності, принципи і правила, наукові факти і узагальнення, ідеї та теорії, специфічні методи дослідження дидактики як науки, вона набула статусу розділу педагогіки.

Предметом дидактики є:

1. визначення мети і завдань навчання, без чого неможливе повноцінне навчання;

2. окреслення змісту освіти відповідно до вимог суспільства. Це дасть змогу підібрати науковий матеріал, який учні мають засвоїти, та певні практичні вміння і навички, якими вони повинні оволодіти за час навчання в школі;

3. виявлення закономірностей процесу навчання на основі його аналізу, здійснення спеціальної пошуково-експериментальної роботи;

4. обґрунтування принципів і правил навчання на основі виявлених закономірностей навчання;

5. вироблення організаційних форм, методів і прийомів навчання. Дидактика покликана ознайомити вчителів зі способами і шляхами навчання учнів, за допомогою яких можна досягти цілей процесу навчання;

6. забезпечення навчально-матеріальної бази, засобів навчання, які може використовувати вчитель, щоб виконати завдання процесу навчання.

Вчені виділили дві функції дидактики:

• науково-теоретичну, або описово-пояснювальну (процес навчання, його закономірності, сутність і т. п.);

• конструктивно-технічну, або нормативну (конструювання проекту педагогічної діяльності, яким буде керуватись педагог-практик).

Обидві функції нерозривно пов’язані.

Зв’язок дидактики з іншими науками

Дидактика як і вся педагогіка нерозривно пов’язана з рядом інших наук. У цій системі зв’язків особливого значення набувають зв’язки між загальною дидактикою і окремими методиками. Спеціальні, або окремі методики вивчають завдання, зміст, організаційні форми та методи викладання тієї чи іншої дисципліни відповідно до вікових особливостей учнів, мети і завдань освіти, виховання. Чим активніше впливає теоретична дидактика на методи і форми організації, тим специфічною є методика викладання цього предмета. Дидактичні принципи і закономірності є загальновживаними, а от конкретні прийоми, засоби і методи у викладанні різних предметів є винятково специфічними. Більш того, навіть у викладанні одного і того самого предмету в старших класах спостерігаються досить ґрунтовні відмінності. Та ще важливішим є рівень індивідуальної майстерності.

Кожна методика предметного викладання має свою історію, свої сучасні досягнення і проблеми. Зрозуміло, що наприклад, методика викладання математики докорінно відрізняється від методики викладання історії чи трудового навчання. В свою чергу дидактика використовує наукові факти, закономірності, які розкривають методики окремих предметів і мають загальний дидактичний характер.

Найбільш близька до дидактики педагогічна психологія. Вона досліджує питання розвитку особливості в процесі навчання, психологічні основи навчання і виховання учнів початкових, середніх і старших класів, розкриває психологічні особливості розвитку процесів чуття і сприймання, пам’яті, мислення, волі, емоцій, шляхи формування інтересів та мотивів, нахилів, здібностей і потреб як якостей особистості.

Фізіологія людини, зокрема фізіологія вищої нервової діяльності, використовується дидактикою для наукового обґрунтування нових концепцій навчання і як вихідний матеріал для визначення гіпотез, методики їх перевірки і теоретичного обґрунтування отриманих результатів.

Шкільна гігієна дає матеріал для обґрунтування методів і засобів правильної організації педагогічної праці вчителя і навчальної діяльності школярів, попередження перевантаження учнів; вказує шляхи і засоби охорони та зміцнення здоров’я дітей у процесі їх навчання, виховання, суспільно-корисної праці.

Важливі і різнобічні зв’язки дидактики з теорією виховання, особливо в питаннях єдності навчання і виховання. Дидактика може використовувати загальні закономірності, принципи і методи виховання для реалізації їх в процесі навчання основам наук, мистецтв, техніки.

Із кібернетики дидактика бере знання про теорію управління педагогічними процесами і в першу чергу – про управління процесами навчання.

Взаємозв’язки дидактики з іншими науками можуть бути прямими і побічними. Прямі здійснюються для розуміння особливостей процесу мислення учнів у навчанні, вихованні і розвитку. Наприклад, при дослідженні шляхів і засобів підвищення ефективності засвоєння знань, навичок та умінь враховуються результати психологічних досліджень з питань актуалізації чуттєвого досвіду і опорних знань, особливості сприймання і усвідомлення учнями наукових фактів і подій, осмислення зв’язків та відношень, узагальнення, систематизації та застосування знань і т. п.

Основні категорії дидактики

Наукові знання завжди становить певну систему понять. Найзагальніші поняття, що відображають основні найістотніші сторони, властивості і зв’язки явищ об’єктивного світу, називаються категоріями. До їх числа відносяться: освіта, навчання, викладання, учіння, закономірності і принципи навчання, процес навчання і його компоненти - задачі, зміст, форми, методи, засоби, результати навчання.

Освіта – це сукупність знань і пов’язаних з ними умінь і навичок, одержаних внаслідок систематичного навчання в навчальних закладах або шляхом самоосвіти.

Слід зазначити, що здобуття певної освіти відповідає і певному статусу людини в суспільстві, його вченому ступеню (згідно із ст. 37 Закону України ”Про освіту” – бакалавр, магістр, кандидат, доктор наук).

Навчання – планомірно організований процес, в ході якого учні набувають знань, умінь, навичок, розвиваються їх пізнавальні сили, формуються погляди, переконання, риси характеру, поведінка.

Навчання завжди має двосторонній характер, включає в себе і діяльність вчителя – викладання, і діяльність учнів – учіння, засвоєння. Викладання і учіння – дві сторони навчального процесу.

Педагог викладає учням навчальний матеріал, спонукає їх до учіння, спрямовує і організовує їх пізнавальну діяльність, навчає способами і прийомами засвоєння знань, умінь і навичок, перевіряє, контролює і оцінює працю учнів, взагалі – керує їх учінням.

Учні під керівництвом педагога засвоюють (сприймають, осмислюють, запам’ятовують) знання, набувають навичок і умінь оперувати знаннями, використовують їх для розв’язання навчальних завдань та для практичної діяльності.

Навчання – спільна праця вчителя та учнів, у якій викладання і учіння перебувають у єдності і взаємодії.

Викладання – це процес передачі знань учителем та організація і керування пізнавальною діяльністю учнів, в результаті чого вчитель розвиває і виховує учнів.

Учіння – це власна навчальна діяльність учня, направлена на оволодіння знаннями, уміннями і навичками, яка вимагає інтелектуальних, вольових та фізичних зусиль учнів.

Розрізняють учіння у вигляді предметно-практичної та інтелектуально-пізнавальної діяльності. Учіння передбачає одночасне здійснення двох процесів: нагромадження знань і оволодіння способами оперування ними, прийомами їх добування і застосування.

Знання – це основні факти науки і теоретичні узагальнення (поняття, правила, закони, висновки і т. п.), які учень розуміє, зберігає в пам’яті і можє відтворити.

Не всі знання, передбачені програмою і включені в підручники, можна достатньо глибоко і міцно засвоїти в школі: серед них є додаткові факти, окремі події, явища, процеси, числові величини, багато імен, географічні назви, які сприяють засвоєнню понять, законів, правил, теорій, але самі міцного запам’ятовування не потребують. Програмами визначені знання, навички і уміння, якими учні повинні свідомо і міцно оволодіти.

Можна виділити такі види знань:

а) основні терміни і поняття, без яких не можна зрозуміти жодного тексту, жодного висловлення;

б) факти щоденної дійсності і наукові факти, без знання яких неможливо зрозуміти закони науки, формулювати переконання, доводити і відстоювати ідеї;

в) основні закони науки, що розкривають зв’язки і відношення між різними об’єктами та явищами дійсності;

г) знання про способи діяльності, методи пізнання та ін.

Знання про світ поділяються на теоретичні і фактичні. Одиницями теоретичних знань є поняття, система понять, абстракції, а також теорії, гіпотези, закони і методи науки. Фактичні знання представлені одиничними поняттями, наприклад знаки, цифри, букви, географічні назви, історичні особи, події тощо.

Знання про способи діяльності використовуються в практичній діяльності і мають алгоритмічний характер. Наприклад, знання про способи і порядок виконання арифметичних дій. Знання про способи діяльності в навчальних предметах оформлені в вигляді правил.

Навички – це точна діяльність, що виконується учнем безпомилково. В результаті багаторазового повторення така діяльність автоматизується і значною мірою здійснюється без участі свідомості. Навички діють стереотипно, в стабільних умовах. Тверді, стійки навички роблять дії точними, вправними, зменшують в тому, дають можливість виконувати роботу швидко, заощаджувати час, вивільнюючи свідому діяльність від керування елементарними актами для вирішення складних задач.

В навчальному процесі розрізняють навички сенсорні (слухання мови), моторні або рухові (гра на піаніно, не дивлячись на клавіші), сенсомоторні (письмо, випилювання), інтелектуальні (навички рахунку).

В основі навичок лежать елементарні дії. Найбільш успішно – швидко і безпомилково – учні оволодівають навичкою на основі знання і застосування алгоритму. Наприклад, навичка письма складається з ряду послідовних дій: правильно взяти в руку знаряддя письма (ручку, олівець), розмістити перед собою матеріал (папір, зошити), виконати окремі елементи букв, поєднати їх в букви, букви – в слово, слова – в речення.

Навички є навчальні, трудові, спортивні, гігієнічні та інші.

Уміння – це здатність виконувати складну комплексну дію (або готовність її виконувати) на основі засвоєних знань, навичок і практичного досвіду.

Уміння у своїй основі є творчими діями. Вони не можуть автоматизуватися, бо представляють собою готовність людини до прийняття рішень та їх реалізацій у змінених (нестандартних) умовах.

Уміння включає в себе: знання основ дій (поняття, законів, теорій), способів виконання дій, їх змісту і послідовності (правил, прийомів), призначення необхідного обладнання (апаратури, приборів, інструментів); навичок користування ними; практичний досвід виконання аналогічних дій; елементи творчого підходу (розв’язування проблем, знаходження оригінальних способів виконання дій, і т. д.).

Загальноосвітня школа повинна озброїти учнів різними навичками і уміннями, які необхідні кожній людині для орієнтування в житті, самостійного поповнення знань, продовження навчання.

Програми кожного навчального предмету визначають зміст знань, навичок і умінь, якими повинні оволодіти школярі. Так, при вивченні математики формуються обчислювальні та вимірювальні навички, уміння здійснювати операції мислення (наприклад, доводити теорему).

Проблеми сучасної дидактики.

1. Оптимізація навчально-виховного процесу в школі. Під оптимізацією навчально-виховного процесу в сучасній школі розуміють вибір такої методики його проведення, що дозволяє отримати найкращі результати при мінімально необхідних затратах часу і зусиль вчителя і учнів. Оптимізація стосується всіх основних розділів сучасної дидактики (змісту освіти, дидактичних принципів, методів і форм навчання, поєднання колективних, групових та індивідуальних способів організації навчальної роботи, міжпредметних зв’язків ). Цю проблему досліджував і успішно вирішував академік Ю.К. Бабанський. Виявлено резерви підвищення ефективності навчання, виховання і розвитку учнів.

2. Відбір матеріалу для вивчення в середній школі. Наукові знання надзвичайно рухливі. Вони змінюються насамперед у зв’язку з новими науковими відкриттями, відкривають нові факти, формуються нові поняття, закони, теорії, методи і способи діяльності , змінюються норми наших оціночних суджень.

3.Інтенсифікація процесу навчання. Під інтенсифікацією навчально-виховного процесу розуміють кількість праці, яку витрачено за одиницю часу (уроку або інших форм навчання). Чим більше навчально-пізнавальних дій і операцій виконано учнями за урок, чим більше вони раціональні і доцільні, тим вище інтенсивність навчальної праці. Ступінь інтенсивності навчальної праці залежить від продуктивності використання кожної хвилини навчання, майстерності вчителя, підготовки учнів, організації класного колективу, наявності необхідного обладнання і раціонального його розташування, чергування різних прийомів навчальної праці, відпочинку.

4. Підвищення пізнавальної самостійності, творчої активності, ініціативи учнів. Цікаві ідеї пов’язані з створенням проблемних ситуацій і застосуванням на уроках методів і способів проблемного навчання. Розв’язати дану задачу можливо на основі підвищення самостійності учнів перш за все на уроці в процесі самостійного виконання завдань за підручником, навчальною літературою, словниками, енциклопедіями, таблицями, діаграмами, графіками, кресленням, схемами, картами, а також за лабораторними дослідами, спостереженням, трудовими операціями і т.д. Ця робота сприяє підвищенню якості знань, формуванню працелюбності і виробленню необхідних у житті навичок та умінь.

5. Міжпредметні та внутрішньопредметні зв’язки. Міжпредметні та внутрішньо-предметні зв’язки дають можливість актуалізувати опорні знання, учбові й практичні навички та уміння.

6. Вибір методів навчання. Традиційні методи навчання уже не завжди можуть розв’язати задачі, що стоять сьогодні перед школою. Наприклад, досліджуються методи, які дозволяють ефективніше залучати учнів до засвоєння елементів творчості при розв’язуванні пізнавальних і трудових задач, зокрема методи проблемного навчання: частково-пошуковий, проблемного викладу, дослідницький. Досліджуються також функції й структура методів навчання.

7. Важливе місце в дидактиці займає дослідження форм навчально-виховного процесу, їх класифікація, структура і методика, проблема підвищення цілеспрямованості учіння, мотивації, актуалізації опорних знань, активності пізнавальної, трудової та оціночної діяльності, проблема зв’язку навчання з життям, виробничою працею.