Тема: Українці в Канаді, США

Мета: вивчити географію української діаспори, узагальнення та закріплення понять «діаспора», «міграція», «еміграція», «імміграція»; розвивати комунікативні вміння та навички, увагу, пам’ять; виховувати почуття патріотизму.

Обладнання: політична карта світу, епіграф до твору, портрети письменників – представників української діаспори

Тип уроку:комбінований.

Хід уроку

О, принесіть як не надію,

То крихту рідної землі:

Я притулю до уст її

І так застигну, так зомлію…

Хоч кухоль з рідною водою!..

Я тільки очі напою,

До уст спрагнілих притулю,

Торкнусь душею вогняною.

Олександр Олесь

1. Перевірка домашнього завдання , актуалізація і корекція опорних знань, умінь і навичок.

Тести

1.Діаспора – це:

А) будь-яке представництво етнічних одиниць за межами материнського етнічного регіону, котрі усвідомлюють свою генетичну або духовну з ним єдність;

Б) первинні, корінні жителі країни або місцевості, які живуть в ній з давніх-давен;

В) народ, тобто основне населення країни.

2. Міграція – це:

А) поглинання, розчинення самостійного етносу чи певної його частини у середовищі іншого;

Б) просторове переміщення населення територією відносно місця проживання з перетином адміністративних меж, з поверненням до постійного місця проживання або без повернення;

В) вигнання, виселення

3. Еміграція – це:

А) процес відокремлення від етносу окремих його частин, котрі не набули властивостей самостійних етносів, а залишились або стали субетносами й етнографічними групами;

Б) переселенська група вихідців із етносу за межами своєї етнічної території, має громадянство країни проживання, не займає домінуючого становища в суспільстві і виявляє взаємну солідарність з метою збереження свого етнічного обличчя;

В) вимушена чи добровільна зміна місця проживання людей (емігрантів, переселенців), переселення зі своєї батьківщини, країни де вони народилися і виросли у інші країни глобального суспільства з економічних, політичних, або релігійних причин.

4. Імміграція – це:

А) переселення народів у межах однієї країни або з однієї країни в іншу;

Б) в'їзд громадян інших держав у країну на довгострокове перебування або постійне проживання. Як правило, зумовлена економічними або політичними причинами, рідше релігійними чи родинними міркуваннями.

В) розсіяння по різних країнах народів, вигнаних за межі батьківщини завойовниками;

5. Розставте в хронологічній послідовності хвилі імміграції:

А) міжвоєнний період;

Б) кінці ХІХ- на початку ХХ ст.;

В) друга світова війна

Г) на початку 1990-х років

Бесіда:

1. Назвіть етапи імміграції

2. Розкажіть про причини виїзду наших співвітчизників за кордон;

2. Повідомлення теми, мети, завдань уроку й мотивація навчальної діяльності учнів.

Прочитайте епіграф.

Які настрої передає поет? Чим вони викликані?

- Сьогодні ми детальніше ознайомимося із українською діаспорою в світі, а саме в Канаді та США.

Українці за кордоном не тільки зберегли мову, традиції, звичаї, мистецтво, а й в особі найталановитіших своїх представників розвинули українську літературу, культуру, науку.

3. Сприймання і первинне усвідомлення нового навчального матеріалу, осмислення зв’язків між об’єктами вивчення.

Масове переселення українців до Канади почалося наприкінці 19 століття. Канада виправдала сподівання українських емігрантів. Першими українськими емігрантами в Канаді стали Іван Пилипів та Василь Єленяк, мешканці села Небилів на Галичині, які 7 вересня 1891 р. прибули на нове місце проживання. Згодом, повернувшись до Галичини, Іван Пилипів переконав ще 6 сімей переселитися. А в 1892 році вони заснували перше поселення в місцевості Една-Стар (провінція Альберта).

Земля прерій дуже родюча, води було вдосталь, великі запаси деревини і клімат майже такий, як в Україні.

А канадський уряд продавав землю за символічну ціну – 10 доларів за 160 акрів. Українцям дозволялися селитися компактно, поряд зі своїми співвітчизниками.

Україноканадці є найбільшою слов'янською діаспорою на території Канади. Їх у країні — 1 209 085 (2011).

В історії української еміграції до Канади дослідники визначають такі основні етапи:

- 1812-1890-ті рр. — період поодинокої епізодичної імміграції українців; - 1891–1914 рр. — «перша хвиля» масової трудової імміграції та початок формування української етнічної групи;

- 1920–1941 рр. — «друга хвиля» масової трудової імміграції та консолідація етнічної групи;

- 1950–1960 рр. — «третя хвиля» імміграції з переміщених осіб;

- з 1960–1991 рр. — розвиток української етнічної групи Канади в умовах відсутності поповнень з України.

Перший український емігрант в Америці, Іван Богдан приплив з Джоном Смітом в колонію перших поселенців Джеймстаун в 1608 році. Богдан зустрів капітан Смітa під час, коли той воював з турками, був узятий у полон і втік із полону втечею через Україну, Румунію, Угорщину та інші країни.[1] Але великомасштабна українська іміграція до Америки почалась тільки з 1880 року.

Українська еміграція до США із Закарпаття, Галичини та Буковини розпочалася ще в останній чверті XIX століття, набравши масового характеру в період 1890-их років і до початку Першої світової війни. Вона тривала і в міжвоєнний період, хоча і в значно менших масштабах. Після Другої світової війни до США переїхало близько 100 тисяч біженців з України.

Тепер кількість українців та осіб українського походження становить близько 976,314 осіб[3]. Переважна більшість з них народилася уже в США, і тільки близько 20% становлять безпосередні емігранти. Лише третина осіб українського походження володіє українською мовою, ще менше використовує її у побуті.

Українці мешкають досить компактно, причому близько половини їх загальної кількості припадає на північно-східні промислові штати Пенсильванія, Нью-Джерсі та Нью-Йорк. Розподіл українців за соціальними та професійними характеристиками в основному відповідає загальноамериканським пропорціям.

В Аргентині проживає до 300 тисяч етнічних українців[1]. Основна частина етнічних українців мешкає у столиці і провінції Буенос-Айрес (більше 100 тис.) та провінції Місьйонес (близько 130 тис.). Місцями компактного проживання є також провінції Чако (30 тис.), Кордова (15 тис.), Мендоса (10 тис.), Формоса (6 тис.), Ріо-Неґро (3 тис.) та Коррієнтес (3 тис.)

З падінням залізної завіси уряд Аргентини почав запрошувати українців на виїзд в Аргентину. Сучасна еміграція зосереджена в районі Великого Буенос-Айреса.

В еміграційному русі українців до Аргентини можна виокремити чотири періоди (хвилі): перший — з 1897 року до 1914 року, другий — з 1922 до 1939 року, третій — з 1946 до 1951 року і четвертий з 1993 р.

Еміграція українців в Аргентину почалася з кінця ХІХ ст. 1904—1905 з Бразилії в Аргентину переселилося близько 5 тис. вихідців з Чернігівщини. Особливо великий потік емігрантів з Західної України був 1924—1932. Українці селилися в основному на пустуючих лісистих землях двох північних провінцій — Місьйонес і Чако, де вони складали більшість сільського населення. Основне заняття українців у провінції Чако було вирощування бавовнику, в Місьйонес — тютюну і чаю. В провінції Мендоса, де українці також поселялись компактною групою, вони займалися виноградарством, садівництвом, городництвом. Багато українських сімей в степових провінціях Аргентини займалися хліборобством. Досить велика група українців почала працювати на промислових підприємствах Буенос-Айреса та його передмість.

Під час другої еміграційної хвилі у кінці ХІХ ст., більшість новоприбулих осіла в Буенос-Айресі та околицях столиці, решта подалася вглиб країни на сільськогосподарські поселення. Емігранти, які приїхали до Аргентини в 1945—1950 роках — це, в основному, особи, які були насильно вивезені на роботи до Німеччини під час окупації України, а також вояки УПА, бійці дивізії СС «Галичина», котрі боролися проти сталінського режиму. Аргентинська Республіка була однією з перших держав, які визнали Українську Народну Республіку. Це сталося 5 лютого 1921 року.