Висновки
В дисертації на основі праць О.Ф. Кістяківського здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукових питань Загальної частини кримінального права. Головними теоретичними і прикладними результатами роботи є такі висновки:
1. О.Ф. Кістяківський був послідовним прихильником використання історичного методу в кримінально-правових дослідженнях з метою більш глибокого вивчення кримінально-правової матерії та відіграв значну роль у процесі втілення зазначеного методу в науку кримінального права. За допомогою історичного методу вчений аргументовано довів існування історичної наступності в кримінальному праві. Ця позиція отримала подальший розвиток в працях дореволюційних та радянських криміналістів і має перспективи подальшого дослідження в сучасному кримінальному праві.
2. Серйозний вплив здійснено О.Ф. Кістяківським на процес становлення у вітчизняній кримінально-правовій науці компаративістського методу. Завдяки використанню цього методу вчений висловив ідею існування „загального кримінального права”, причому першість в глибокому науковому дослідженні цього питання належить саме йому. В сучасному кримінальному праві ідеї зближення світових кримінально-правових систем отримали подальший розвиток, а поняття „загального кримінального права” трансформувалося в „міжнародне кримінальне право” та почало стверджуватися як правова реальність.
3. О.Ф. Кістяківського можна назвати „передтечею” соціологічної школи в кримінальному праві, оскільки його вплив на формування соціологічних засад в науці кримінального права не можливо применшити. В своїх працях вчений ніби спрогнозував подальшу еволюцію кримінально-правової науки, що виявилося в наявності в його працях не еклектичного, а інтегрованого підходу до вивчення кримінально-правових явищ шляхом їх юридичного і соціологічного аналізу.
4. Концепція походження і функціонування кримінального права О.Ф. Кістяківського ґрунтується на розумінні кримінального права в зв’язку з історичними умовами виникнення і розвитку його інститутів. Схильність вченого до ідей про ненормативну структуру права не дала йому змоги вирішити проблему співвідношення кримінально-правової норми і кримінального закону. Розгляд ним в якості джерел кримінального права законів писаних, законів, встановлених звичаєм, і судової практики в той час був актуальним, бо виражав незадоволення існуючим законодавством та стимулював до його реформування, а в сучасних умовах у зв’язку зі сплеском уваги вчених до питання про джерела кримінального права це може дати матеріал для розв’язання певних наукових проблем. Крім того, актуальними сьогодні є погляди О.Ф. Кістяківського про заборону аналогії, про розвиток кримінального права як права публічного, про закон сталості і закон руху, яким підкоряється наука кримінального права.
5. Під час вивчення основних інститутів вчення про злочин О.Ф. Кістяківський стояв на рівні передової науки свого часу. Зокрема, він визнавав необхідним існування в науці кримінального права матеріального поняття злочину у поєднанні з формальним; особливе місце відводив класифікації злочинів „по внутрішній важливості”, в якій проглядається прообраз сучасної класифікації злочинів; відстоював позицію, що суб’єктом злочину може бути лише фізична особа; акцентував увагу на всебічній кримінально-правовій охороні людини, називаючи об’єктом злочину людину з усіма правами і установами, що нею створюються; визнавав існування обмеженої осудності; давав розмежування непрямого умислу та злочинної самовпевненості за характером передбачення; зазначав, що право на необхідну оборону „існує незалежно від авторитету влади”; за основу поділу замаху на види брав суб’єктивний критерій; його вчення про співучасть увібрало в себе початки, притаманні і теорії акцесорного характеру співучасті, і теорії самостійної відповідальності співучасників; вчення криміналіста про повторення містило зачатки сучасних видів повторності, а саме: фактичну повторність і рецидив злочинів.
6. Стрижнем вчення О.Ф. Кістяківського про покарання були ідеї його гуманізації, які значно вплинули на подальший розвиток вітчизняного кримінального права. Підкреслюючи історичну і соціальну обумовленість поняття покарання, учений особливо акцентував увагу на його виправній ролі, відстоював принцип гуманізму в системі покарань, був прихильником гуманного пенітенціарного режиму та вимагав організації системи патронату після звільнення з в’язниці.
7. Гуманний підхід до покарання особливо проявився у О.Ф. Кістяківського по відношенню до неповнолітніх злочинців. Висловлені вченим рекомендації з питань реформування законодавства, спрямовані на всебічне сприяння виправленню та соціальній адаптації неповнолітніх, в сучасних умовах мають безумовну теоретико-практичну цінність, оскільки звернення до історії наукового дослідження проблем злочинності неповнолітніх дозволяє більш глибоко вивчити підліткову злочинність та попередити її подальше зростання.