Тема 8. Виникнення альтернативної школи політичної економії. Німецька національна політекономія.

В економічній літературі поняття «альтернативна політична економія» вживається тоді, коли йдеться про інше, ніж визначене класичною школою, трактування закономірностей суспільного розвитку.

Треба знати, що підходи, альтернативні класичним, базуються на особливій філософії, мають власне історичне коріння і виникли задовго до появи класичної політичної економії. Так, прикладами альтернативного мислення можуть бути теорії, сформульовані, скажімо, ще Платоном, який виклав свої погляди на принципи державного устрою, або теорії меркантилістів (особливо показовими щодо цього є доктрини німецьких та австрійських камералістів), учення представників німецької історичної школи, сучасні доктрини інституціоналістів.

Загальною сутнісною ознакою альтернативної політичної економії є те, що вона базується на постулаті пріоритетності загальносуспільних інтересів над приватними, тобто на принципі кому-нітарності. Згідно з цим принципом економічна спроможність суб'єкта господарювання узалежнюється від розвитку національної економічної системи в цілому, а суспільна ідеологія примату загальнонаціональних інтересів набуває провідного значення. Такий підхід, однак, не заперечує значущості індивідуалістичних чинників економічного прогресу, але передбачає свідоме формування державою соціально-економічного середовища для спрямування їх у необхідне русло.

8.1. Започаткування системи національної політичної економії в Німеччині

Аналізуючи це питання, необхідно з'ясувати ті соціально-економічні особливості розвитку Німеччини XIX ст., що позначились на формуванні політичної економії. Треба також урахувати стан історико-філософських досліджень, які було покладено в основу побудови принципів альтернативної економічної теорії.

Автором нової теоретичної системи був Ф. Ліст (1789—1846) — прихильник ліберальних ідей (у тій їхній частині, що стосувалась розвитку капіталістичної промисловості) і реформ, перешкодою для яких, на його думку, була внутрішня митна політика Німеччини (в країні існували митні кордони між окремими державами конфедерації).

Найповніше основоположні принципи національної політичної економії викладено в його книжці «Національна система політичної економії». Саме в цій праці, яка складається з чотирьох томів («Історія», «Теорія», «Системи», «Політика»), аналізуються всі сторони суспільного життя, висвітлено практично всі складові альтернативної концепції розвитку суспільства. Згодом ці ідеї взяли на озброєння прихильники історичної школи та інституціоналізму.

Вивчаючи економічні погляди Ліста, слід зосередитись на таких напрямках його вчення:

— заперечення космополітизму (науки про те, як людство в цілому може досягти високого рівня добробуту) і необхідність переходу до «істинної політекономії» (науки про те, якого типу політики має дотримуватись нація, щоб стати освіченою і багатою);

— доведення похідного характеру економіки від державної політики засобом абстракції, запозиченим у класичної політекономії (як наслідок похідного характеру приватних інтересів від суспільних);

— розуміння категорії «продуктивні сили», їхнього змісту, напрямків і можливостей їхнього реформування;

— розуміння конкуренції як протиборства національних інтересів (він називає їх «приватними інтересами націй»).

Аналіз цих основоположних складових учення Ліста дає змогу зрозуміти:

— чому, формулюючи економічну програму розвитку німецької економіки, він наголошує на необхідності застосування мобілізаційної моделі, яка передбачає на першому етапі її закритість (автарктичність, самодостатність);

— чому такими важливими пунктами економічної політики він вважає високий рівень освіти та «індустріальне виховання нації»;

— чому в його ученні так мало уваги приділяється проблемі вартості (він розглядає лише мінові вартості, тобто товари, як основу для накопичення внутрішнього потенціалу);

— чому його інвестиційну доктрину не орієнтовано на економічні стимули, а розглянуто як складову загальнонаціональної політики.

Отже, Ліст визнавав політичну економію наукою про складові Державної політики, в основу якої покладено доктрину економічного розвитку окремої нації, що суперечило класичній економічній науці, яка вивчала проблеми загальноцивілізаційного розвитку, його стимули та закономірності.

Основний об'єктивний закон розвитку суспільства, на його думку, полягає в тім, «що численні покоління, що настають одне за одним, поєднують свої сили, щоб досягти єдиної мети, і розподіляють у певному розумінні між собою зусилля, котрих потребує досягнення цієї мети». У цьому визначенні відбивається методологія Ліста, історична та національна водночас. Вона інша, ніж у класиків, які всі покоління розподіляли за формаціями, прив'язуючи їх за допомогою їхніх приватних інтересів до форми власності і в такий спосіб визначаючи основний економічний закон суспільного розвитку (за Смітом і Рікардо — отримання максимального прибутку).