14.1. Еволюція неокласичних ідей у 20 ст.

Нові історичні обставини та нові зрушення, що відбулись в економіці (монополізація економіки, економічна криза 20—30-х pp.), поставили під сумнів основні постулати ортодоксального неокласицизму. Зазнав краху вихідний принцип неокласиків — принцип лібералізму.

Остаточного удару засадничим принципам неокласицизму завдали кейнсіанці, які запропонували нову концепцію економічного розвитку. Крім того, не варто забувати, що саме в цей час відбувалась практична реалізація марксистських ідей стосовно створення й розвитку соціалістичного, централізовано-керовано-го господарства.

Однак послаблення позицій неокласицизму як основи економічної політики зовсім не означало відмови від неокласичної методології аналізу економічних явищ. Постають теорії, які мали на меті довести, що дія об'єктивних законів економічного розвитку, сформульованих цією школою, триває і вони залишаються актуальними, незважаючи на нові історичні обставини та нові зрушення, що відбулись в економіці.

До таких теорій можна віднести теорії монополії і конкуренції. Слід згадати, що всі класичні вчення розглядали монополію як антипод конкуренції. Тому заслуговують на увагу спроби певних науковців довести, що монополізація економіки не знищує конкуренції, а лише видозмінює її.

Отож, якщо ці науковці й неспромоглися спростувати тези про необхідність державного регулювання економіки, а також довести, що механізми саморегулювання залишаються так само ефективними, як і колись, то певний внесок у розвиток економічної науки вони все ж таки зробили, щонайменше висвітливши вплив процесів монополізації на конкурентне середовище.

14.2. Перегляд неокласичної теорії ринку. Монополії і конкуренція.

У підручнику докладно розглянуто зміст теорій недосконалої конкуренції англійки Дж. Робінсон, монополістичної конкуренції американця Е. Чемберліна та ефективної конкуренції австрійського вченого Й. Шумпетера.

Усі вони дотримувались тієї самої думки: конкуренція зберігається і на монополістичній стадії капіталізму, щоправда, пересуваючись на інший щабель.

Але, безперечно, треба спеціально зосередитись на відмітних ознаках кожної з цих теорій.

Теорії Чемберліна та Робінсон орієнтовано на дослідження особливостей вільного ціноутворення на монополістичній стадії розвитку капіталізму. Так, Чемберлін доводить, що на ціну за цих умов діють конкурентні сили, але їхню природу він пов'язує з диференціацією продукту: пропозиція продуктів (різнорідних та одного виду) за монополії (через високий рівень її продуктивних можливостей) настільки зростає, що вони починають конкурувати між собою за покупців, і виграє той, хто (крім усього іншого) буде спроможний забезпечити ціну, яка найбільшою мірою відповідатиме запитам покупців і вони віддаватимуть перевагу саме цьому товарові. Чемберлін також розглядає види недобросовісної, недійової конкуренції, тобто формулює нову модель ціноутворення, яка доповнює неокласичну.

Звернімо увагу на модель ціноутворення, яку пропонує Дж. Робінсон. За її теорією, монопольному ціноутворенню, яке призводить до зростання цін, протистоять інтереси фірм-конкурентів: зростання цін на товари однієї фірми спонукає іншу також підвищувати ціни, що, у кінцевому рахунку, призведе до зниження загального попиту на товари. У такий спосіб постає необхідність або підвищувати рівень доходів населення (у тім числі — заробітну плату), або домогтися змови між фірмами-конкурентами стосовно ціни, що знову ж таки повертає їх до проблеми попиту. У будь-якому разі діятимуть сили самоврівно-важування, що позначається на діяльності фірми-монополіста (так званий випадок часткової рівноваги фірми).

Отже, обидві ці моделі мають довести, що сили цінового са-моврівноважування діють в економіці незалежно від рівня її монополізації.

Слід уважно дослідити особливості ще однієї моделі монополістичної конкуренції, яка не обмежується ціновим чинником економічної рівноваги. Це модель Й. Шумпетера, який поняття конкурентності пропонує розглядати в іншій площині — як вияв суб'єктивних якостей виробника, підприємця-новатора. Саме підприємець, на думку Шумпетера, є тією рівноважною та рушійною силою, яка водночас є і монополістом, і супротивником монополізації. Максимальна ефективність конкуренції виявляється в інноваціях, новаторстві, яке дає змогу просунутись наперед; а це завжди веде до створення монополії. Проте така монополія сприяє поширенню інновацій, прогресивному розвитку всіх виробництв, тобто знову ж таки врівноважуванню економіки.

У підручнику описано модель Й. Шумпетера, а також іще одну модель монополії — монополію на інформацію, сформульовану Ф. Хайєком. Ця модель є досить цікавою у тому відношенні, що була створена автором задовго до того, як стала практично актуальною.