4. Криза основ релігії: священне начало відступає в тінь?

Ніцше, як ми знаємо, поставив діагноз історичного зламу: в певний момент людської історії виникло явище нігілізму, позначене смертю християнського Бога та надчуттєвих ідеалів; світло цього Бога перестало тоді осявати Європу...

З усього цього що ми бачимо сьогодні в сучасному суспільстві та в сучасній культурі? Тут також спостерігається криза основ, подібна до всіх інших криз нашого сторіччя, яке хитається, стоячи на фундаментальній розколині. Абсолют відсунули кудись убік, а світ утратив чар, очистився від священних сил та кумирів. Звичайно, глибокий аналіз відкриває куди складнішу картину. В шостому розділі Третьої частини (с. 598 і далі) буде описано /246/ «реванш Бога». А поки що ми обмежимося розглядом втрати релігією своїх суспільних позицій, принаймні в нашому західному світі.

Чи вчинила релігійна ідея опір секуляризації, що, як здається, стала визначальною характеристикою нашого світу? Може, ми спостерігаємо просто занепад царства невидимого? Продовжуючи аналітичні дослідження Ніцше, історики та мислителі описують затемнення священного, деміфологізацію світу.

Ось як, наприклад, вважає історик Марсель Гоше (йому 46 років, він — духовний лідер журналу «Дебати» («Le Debat»), автор праці «Практика людського духу» — у співавторстві з Гледіс Свейн, 1980 p.): релігійність аж ніяк не зводиться до надструктури, це динамічна сила, яка протягом тривалого часу активно виліплювала наші суспільства, але віднедавна перестала структурувати колективну реальність. В архаїчних суспільних утвореннях предки, герої та боги надають смислу людському існуванню та організують його. Сьогодні, завдяки дивовижному парадоксу, саме юдео-християнський монотеїзм випихає Бога за межі світу: в архаїчних спільнотах, де панує поганство, боги населяють усесвіт, вони представляють безліч сил, що постійно діють — і то в самій гущі людей. У такому світі все навколо кишить богами, яким людина беззастережно підкоряється. Монотеїзм, уніфікуючи релігійне почуття, стверджуючи присутність єдиного Бога, який відрізняється від світу, цим позбавляє його священної всемогутності. Проголошений відмінним від усесвіту, священний принцип відокремлюється від нього радикально як найвища форма трансцендентності. Внаслідок чого, на думку М. Гоше, виникає безліч місточків, переходів, ліній зв’язку між реальним і священним. Юдаїзм і християнство в парадоксальний спосіб сприяють деміфологізації, яка дедалі прискорюється.

Таким чином довга історична стежка привела нас до «оголення богів», до десакралізації світу та речей. Як тільки було проголошено єдиного Бога, що пробуває далеко від нас, усі сфери людського життя опинилися поза досяжністю божественних сил: християнство — це релігія виходу з релігії. Люди ніби обрубують своє існування; вони вже не створені богами, вони створили самі себе. Марсель Гоше презентує нам свою книжку «Звільнення світу від чарів», описуючи, як затьмарюється в наші дні ідея священного. Немає сумніву, що в наші дні відбувається криза /247/ основ релігії. Згадаймо, разом з Гоше, що вираз «звільнення світу від чарів» ми запозичили у великого німецького соціолога та історика Макса Вебера (див. вище, с. 144).

ЗВІЛЬНЕННЯ СВІТУ ВІД ЧАРІВ

«[Цю книжку] написано, виходячи з двох тез, які визначили її стислий характер. Перша теза: ми знаємо, що за церквами, які існують досі, й за вірою, яка не згасла, жива траєкторія релігійної ідеї в лоні нашого світу, можна вважати, завершилася; друга теза полягає в тому, що радикальна своєрідність сучасного Заходу пояснюється проникненням у саме осереддя людських взаємин та людської діяльності сакрального елементу, що завжди формував їх іззовні. Якщо справді можна говорити про кінець релігії, то йдеться аж ніяк не про згасання віри, а про перебудову людсько-соціального всесвіту не тільки поза релігією, а й відштовхуючись від його первісної релігійної логіки і всупереч їй. Саме дослідженню цього процесу розчинення та обернення незапам’ятного релігійного організаторського принципу ми й приділимо свою головну увагу.

Колишня роль стану богів пояснюється тут — з огляду на втрату нею сьогодні свого значення — водночас у світлі відступництва, яке нас від них віддалило, й у світлі перетворення, що нас із ними поєднує. Розуміння релігії від її джерел і в її головних мутаціях невіддільне від намагань зрозуміти ті грандіозні перетворення, які зробили нас такими, якими ми є, і які діяли на користь звільнення світу від чарів. Цей вираз знаходить у Вебера цілком точне визначення — «усунення магії як засобу спасіння». Гадаю, ми не спотворимо його змісту, якщо сприйматимемо його в набагато ширшому розумінні — як звуження царства невидимого. Бо [...] відхід чарівників, зникнення людей, що спілкувалися з вищими силами, і тіней-привидів — це тільки зовнішня ознака набагато глибшої революції у взаєминах між небом і землею, революції, внаслідок якої відбувається кардинальна перебудова умов людського життя, що втрачає свою залежність від божественних сил. [...] В набагато ширшому плані, далеко виходячи за рамки нашого капіталізму, прийнята нами перспектива спонукає визнати християнську специфічність як матричний і визначальний фактор у генезі процесів, що фундаментально виділяють наш усесвіт чи то у його стосунках із природою, чи то у формах його думки, чи то у способі співіснування істот або в його політичній організації. Якщо змогла утворитися порода людей, які настільки порвали зв’язок /248/ зі своїми предками і настільки відійшли в усіх планах буття від своєї давньої гетерономії, то шукати корені цього радикального перетворення слід у виняткових динамічних потенційних можливостях духу християнства. Вони утворюють той фокус, у промінні якого можна побачити і зрозуміти, чому разом виникають і йдуть поруч такі, на перший погляд, мало пов’язані між собою явища, як бурхливий розвиток техніки і поступ демократії. Таким чином, християнство показало себе як релігія виходу з релігії..

Відразу ж додамо, що з цієї самої причини воно залишається релігією, яка можлива в суспільстві, котре вийшло з-під впливу релігії, оскільки воно значно змінило свою природу внаслідок свого тісного зв’язку з тими аспектами духу сучасності, проти яких воно запекло воювало і з якими завтра може увійти до спілки там, де, як у Європі, а передусім у країнах католицизму, — на відміну від Америки — воно аркодужно нависло над усесвітом, що звільнився від нього. Отже, нам слід висловитися ясно й недвозначно: ми не станемо знову марно повторювати, що боги вмерли — і то, в певному розумінні, майже фізичною смертю, — а їхні вірні геть пощезли. Ми, навпаки, підкреслимо той факт, що людська Спільнота живе сьогодні без них, але вона включає в себе і тих своїх членів, які й далі в них вірують. Боги вижили — померла їхня всемогутність».

Марсель ГОШЕ. «Звільнення світу від чарів» (Marcel Gauchet. «Le Désenchantement du monde», NRF-Gallimard, 1985, pp. I sq.).