5. Деконструкція полів думки Заходу

Деконструкція відбувається не тільки у сферах метафізики та релігії, а й у галузі культури, де вона має тенденцію розхитувати споруди західних категорій, які ми довго вважали незрушними: категорії буття, творіння, божественного тощо. І справді, нам слід відмовитися від ідеї, що західна думка та її розгалуження приведуть нас до абсолютів. Годі нам вірити, що її припципи та основи — вічні. Такий етноцентризм сьогодні радикально заперечується; він, поза всяким сумнівом, спорохнявів і застарів.

Ці найглибші підвалини нашої думки Франсуа Жюльєн розхитує, вивчаючи думку Китаю; автор таких праць, як «Процес /249/ чи Творіння» (вид. «Сей», 1989 р.) і «Похвала млявості» (вид. «Пік’є», 1991 p.), деконструює західну філософію та культуру з погляду китайської думки, яка не викувала собі ідеї буття, не любить класифікувати речі за видами і родами і не формалізує мову. Водночас китайська думка дозволяє нам добутися до свого другого «я» і розхитати або віддалити (релятивізувати) індоєвропейські категорії, притаманні нашому мисленню, категорії, пов’язані з пріоритетом почуття.

КИТАЙСЬКА ДУМКА І ДЕКОНСТРУКЦІЯ ЗАХІДНИХ КАТЕГОРІЙ

«Часто виникає запитання, чи традиція китайських мислителів — а вона, безперечно, дуже багата — може якоюсь мірою бути об’єднана з тим, що на Заході традиційно йменується «філософією»? Цілком очевидно, що китайська думка дуже швидко еволюціонувала від алюзивної і повчальної мови перших мудреців-учителів до ідейних дебатів, щодалі експліцитніших та арґументованіших — і так відбувалося всередині кожної школи думки (як то можна переконатися з тонко й вичерпно сформульованих положень у Сюньцзи, Чжуанцзи або Хань Фейцзи). Але не менш ясно й те, що [...] китайська думка не дійшла до усвідомлення необхідності формалізації дискурсу. Насамперед ми не знайдемо в ній певних запитань, які лежать у основі нашої філософської традиції, народженої в стародавній Греції. Китайські мислителі, наприклад, зовсім не вважають за потрібне ставити під сумнів відчутне, ніколи не протиставляють видимість реальності. Узагальнюючи, можна сказати, що ми не бачимо, аби в їхніх міркуваннях зринали деякі головні теми нашої філософської проблематики: вони ані замислюються над сутністю буття, ані постулюють Бога. їхнім ідеалом є не свобода як мета в собі (вони не знали цього поняття, доки не переклали на свою мову відповідний термін, що прийшов до них із Заходу в кінці XIX сторіччя), а спонтанність, яка узгоджується з їхнім аналізом логіки процесів.

Отож, я думаю, варто обернути питання другим боком. Не запитувати більше себе, до якої міри і в якому розумінні можна вважати китайську традицію філософською, а радше примусити її служити нам у плані філософії. Бо ми тільки тепер почали усвідомлювати, яку величезну користь можна отримати з її застосування. Ознайомившись із думкою стародавніх мислителів Китаю, ми нарешті знайдемо ту точку, з якої можна окинути зовнішнім поглядом нашу власну традицію (і насамперед /250/ традицію індоєвропейських категорій, з якої, власне, вона й почалася): ця тактика дасть нам шанс відкрити нашу філософську підсвідомість (теоретично упереджені думки якої надто глибоко сховані, щоб ми могли розпізнати їхню справжню суть, і тому вони здаються нам «очевидними істинами»). Вона, зокрема, допомагає нам розкрити онто-теологічну угоду, яка лежить у основі нашого власного мислення. Отже запитання, які ми собі ставимо, яких ми не можемо собі не ставити (з огляду на традицію, в якій ми сформувалися), просто не виникають у цьому іншому контексті: і не повинні там виникати. Отже, китайська думка аж ніяк не залишилася на дитячій стадії свого розвитку (як то полюбляв твердити Геґель), це не та думка, чий розвиток нібито зупинився на «космологічній» стадії (не досягши стадій «онто» або «тео»-логії, які проголошувалися вищими), а мислення, що не припиняло розвиватися, віддаючи перевагу «процесному» розумінню реальності — чи то йдеться про світ у цілому, чи то про війну або Державу, — і прийшло до логіки іншого типу, яку ми в себе майже не розвивали: логіку іманентності.

Що аж ніяк не означає, ніби я ставлюся критично, а тим більше скептично, до західної філософської традиції, бо, навпаки, я тим більше відчуваю чари її пригод, що вже не розглядаю її як лінію неминучого й необхідного розвитку (розвитку «прогресу» та людського «духу») і можу нарешті по-справжньому оцінити виміри її ориґінальності: розглядаючи її отак іззовні, під зовсім новими кутами зору, відвикаючи від звичних уявлень про неї, набагато чіткіше розрізняючи усталені думки, які лягли в її основу (і запліднили її), ми повніше тішимося її теоретичною творчою силою».

Франсуа ЖЮЛЬЄН. «Основоположна думка Китаю» (François JULLIEN. «La pensée fondatrice de la Chine», in «Histoire de la philosophie-I-Les pensées fondatrices», dir. J. Russ, Armand Colin, 1993, pp. 161 sq.).