РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВИ ФІЗІОЛОГІЇ, ГІГІЄНИ ПРАЦІ

ТА ВИРОБНИЧОЇ САНІТАРІЇ

Глава 4. Санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці

4.1. Загальні відомості

Виробнича санітарія  це система організаційних, гігієнічних, санітарно-технічних заходів та засобів запобігання впливу шкідливих виробничих чинників на працівників.

Виробнича санітарія технічного обслуговування і ремонту авіаційної техніки охоплює широке коло питань. Це перш за все вивчення: санітарних особливостей виробничих процесів, устаткування і оброблюваних виробів з погляду їхнього впливу на організм працівників; санітарних умов праці (метеороло-гічних умов, забруднення повітря шкідливими газами і пилом, іонізуючих, високочастотних, ультрависокочастотних і надвисо-кочастотних випромінювань, шуму, вібрації, ультразвуку тощо); характеру та організації трудових процесів, зміни фізіологічних функцій в процесі роботи, здоров'я працівників; стану та гігієнічної ефективності санітарно-технічних пристроїв (венти-ляційних, освітлювальних), санітарно-побутових пристроїв, засобів індивідуального захисту тощо.

Виробнича санітарія розробляє гігієнічні вимоги до виробничих процесів і устаткування, санітарні норми і правила, заходи особистої гігієни, пропозиції з наукової організації праці і відпочинку. Усі ці вимоги забезпечують створення на підпри-ємствах умов, які сприяють усуненню шкідливих виробничих чинників попередженню професійних захворювань, збереженню здоров'я працівників, підвищенню продуктивності праці.

У санітарно-гігієнічних вимогах до повітря робочої зони (крім наведених у п. 2.1) використовують такі терміни і визна-чення [87].

Зона дихання  простір у радіусі до 50 см від обличчя працівника. Повітря робочої зони характеризується мікроклі-матичними умовами, а також наявністю в ньому шкідливих речовин.

Мікроклімат виробничих приміщень  метеорологічні умови внутрішнього середовища цих приміщень, які впливають на тепловий обмін працівників з оточенням методом конвенції, кондукції теплового випромінювання та випаровування вологи. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, температури оточуючих людину поверхонь та інтенсивного теплового (інфрачервоного) опромінювання.

Оптимальні мікрокліматичні умови  поєднання кількіс-них показників мікроклімату, які у разі тривалого та система-тичного впливу на людину забезпечують збереження нормаль-ного теплового стану організму без активізації механізму терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфор-ту та створюють передумови для високого рівня працездатності.

Допустимі мікрокліматичні умови  поєднання параметрів мікроклімату, які у разі тривалого та систематичного впливу на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються, супровод-жуються напруженням механізмів терморегуляції і знаходяться в межах фізіологічної адаптації.

При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров'я людини, але можуть спостерігатися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.

Теплий період року – період року, який характеризується середньодобовою температурою зовнішнього середовища вище плюс 10С.

Холодний період року – період року, який характери-зується середньодобовою температурою зовнішнього повітря, що дорівнює плюс 10С і нижче.

Середньодобова температура зовнішнього повітря – середнє значення температури зовнішнього повітря, виміряної у певні години доби через однакові інтервали часу. Її установ-люють за даними метеорологічної служби.

Повітря завжди містить у собі в більшій або меншій кількості водяну пару. Різні ванни, баки і великі відкриті поверхні рідин, розчинів є джерелами вологовиділень.

Особливо багато вологи випаровується в травильних гальванічних відділеннях, в цехах промивки деталей літаків і авіадвигунів, лакофарбових покриттів і т. ін.

У разі однакового значення абсолютної вологості (вміст водяної пари в одиниці об'єму повітря), але різних температур повітря тепловідчуття будуть різними, тому зазвичай враховують відношення масового числа водяної пари у даному об'ємі повітря до маси пари, яка насичує повітря за даної температури, виражене у відсотках, тобто відносну вологість. Отже, важливо знати, близько чи далеко перебуває пара від стану насичення. Щоб охарактеризувати тепловідчуття людини, треба враховувати сумісну дію на неї одночасно всіх параметрів мікроклімату.

Метеоумови (мікроклімат) нормують [87] з урахуванням: пори року (холодний і теплий періоди); ступеня важкості вико-нуваної роботи  легка (І а, І б), середньої важкості (ІІ а, ІІ б), важка (ІІІ). Наприклад, відповідно до нормативів параметри метеоумов залежно від пори року (холодний період) і категорії робіт середньої важкості (ІІ а) в робочій зоні виробничих приміщень на постійних робочих місцях мають бути такими: температура 17–23˚С, відносна вологість 75 %, швидкість руху повітря не більше 0,3 м/с. Отже, нормативи визначають оптимальні й допустимі значення температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень в різні пори року.

Оптимальні (табл. 4.1) та допустимі (табл. 4.2) значення температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничого приміщення є нормативними для виробництв України.

Категорія робіт – розмежування робіт за важкістю на основі загальних енерговитрат організму.

Легкі фізичні роботи (категорія І) охоплюють види діяльності, під час яких витрата енергії дорівнює 105–140 Вт (90–120 ккал/год) – категорія І а та 141–175 Вт (121–150 ккал/год) – категорія І б. До категорії І а належать роботи, які виконуються сидячи і не потребують фізичного напруження. До категорії І б належать роботи, які виконуються сидячи, стоячи або пов’язані з фізичним напруженням.

Фізичні роботи середньої важкості (категорія ІІ) охоп-люють види діяльності, під час яких витрата енергії дорівнює 176–232 Вт (151–200 ккал/год) – категорія ІІ а та 233–290 Вт (201–250 ккал/год) – категорія ІІ б. До категорії ІІ а належать

Таблиця 4.1