Склад і властивості слини.

Слина у ротовій порожнині людини є змішаним секретом усіх слинних залоз. За добу у людини в середньому виділяється 0,5—2 л слини, з яких близько 30% виділяють привушні залози. Це в'язка, ледь каламутна рідина, рН якої коливається в межах 5,8-7,4. При збільшенні швидкості секреції рН досягає 7,8. Змішана слина людини містить близько 99,5% води. Сухий залишок становлять неорганічні й органічні речовини.

Неорганічні компоненти слини: хлориди і гідрогенкарбонати, фосфати та інші солі натрію, калію, кальцію. Слина містить гідрогенкарбонати у більшій кількості, ніж плазма крові. Це насамперед стосується привушних і піднижньощелепних залоз. Органічних складових у слині в 2-3 рази більше, ніж неорганічних. Це білки (ферменти, муцин), вільні амінокислоти, сечовина, аміак, креатинін тощо.

Ферменти слини представлені амілазою і мальтазою. Слина людини здатна активно гідролізувати вуглеводи. Цей процес виконує альфа-амілаза, яка в умовах лужної реакції розщеплює поліцукриди (крохмаль, глікоген) з утворенням декстринів, а далі дицукридів (мальтоза) і частково моноцукридів (глюкоза). Гідроліз вуглеводів ферментами слини триває в шлунку до проникнення в товщу харчової маси кислого шлункового соку.

Слина має бактерицидні властивості, пов'язані з наявністю в ній лізоциму. У привушній і піднижньощелепній залозах людини виявлено фермент калікреїн, який через утворення брадикініну чинить судинорозширювальний ефект. Крім того, піднижньощелепна залоза продукує інсуліноподібний білок.

Порівняно з іншими травними залозами слинні мають найкоротший латентний період секреції, що свідчить про їх високу реактивну здатність. Разом з тим вони можуть адаптуватися до виду подразника. Особливо помітною є залежність слиновиділення від сухості їжі (хліб і сухарі, м'ясо і м'ясний порошок), воно завжди інтенсивніше на суху їжу. Надзвичайно активну секрецію викликають деякі неїстівні подразники (розчини кислот, основ, солей), що має захисне значення. Слина може відрізнятися в таких випадках і за своїми властивостями. На їжу виділяється більш в'язкий секрет з великим вмістом муцииу. У слині, що виділяється на розчин кислоти, підвищений вміст гідрогенкарбонатів, і вона дуже рідка — серозна.

Механізми секреції слини Секреція не є пасивною фільтрацією рідини з кровоносних судин, це результат активної функції секреторних клітин. В термінальній частині залози електролітний склад слини не відрізняється від складу плазми крові. У протоках відбувається реабсорбція деяких йонів, тут же секрет збагачується на гідрогенкарбонати. Клітини слинних проток накопичують й виділяють білковий секрет.

РЕГУЛЯЦІЯ СЛИНОВИДІЛЕННЯ

Слиновиділення є рефлекторним актом, основним рецептивним полем якого є слизова оболонка ротової порожнини. Проте можливі рефлекторні впливи зі стравоходу, шлунка, а також інших органів. Від смакових, механічних і температурних рецепторів збудження прямує до центрів слиновиділення довгастого мозку в складі V, VII, IX, X пар черепних нервів, низхідна ланка цього шляху — VII і IX пари. Провідну роль у регуляції секреції відіграють парасимпатичні гілки цих нервів, під час подразнення яких виділяється велика кількість рідкої слини, а ізольоване подразнення симпатичних гілок зумовлює незначне виділення в'язкої слини з високим вмістом органічних речовин.

Слиновидільні центри складаються з верхнього слиновидільного ядра довгастого мозку, пов'язаного з піднижньо-щелепною та під'язиковою залозами, і нижнього — з привушною залозою. У регуляції слиновиділення беруть участь гіпоталамус, лімбічиа система мозку і кора великого мозку. Передня і середня ділянки гіпоталамуса забезпечують в основному парасимпатичні впливи на слиновиділення, а задня — симпатичні.

Поряд з нервовою регуляцією функції слинних залоз встановлено вплив на їх діяльність гормонів гіпофіза, підшлункової, щитоподібної і статевих залоз. Деякі фармакологічні засоби (пілокарпін) стимулюють слиновиділення, інші (атропін) — гальмують його.

ФУНКЦІЯ СТРАВОХОДУ

Функцією стравоходу є рухова функція — переміщення їжі з ротової порожнини і глотки до шлунка. Її забезпечує добре розвинена м'язова стінка, яка складається з двох шарів: зовнішнього поздовжнього, внутрішнього колового; у верхній третині стравоходу з посмугованих, у нижній — гладких, у середній — змішаних м'язів. Для функції стравоходу має значення тонус м'язів, який забезпечує його майже сталу форму. Стравохід має два звуження (бронхоаортальие і діафрагмальне), три розширення — у шийній, грудній і черевній частинах — і два сфінктерні механізми. На межі між глоткою й стравоходом його формують кільця посмугованих м'язів. Роль нижнього сфінктера виконують тонізовані м'язи дистального відділу стравоходу 2-4 см завширшки.

Рух харчової грудки у стравоході здійснюється завдяки його перистальтичним скороченням — хвилеподібним координованим скороченням м'язів, що поширюються в дистальному напрямку. Розрізняють первинну і вторинну перистальтику стравоходу. Первинна перисталътика має центральне походження і виникає у відповідь на ковтання. Перистальтична хвиля проходить зі швидкістю 2-5 см/с і в жодній ділянці не переривається. Вторинна перистальтика виникає у відповідь на місцеве подразнення стінки стравоходу і безпосередньо з ковтанням не пов'язана. Вона починається в грудній частині стравоходу під впливом подразнень слизової оболонки стравоходу часточками їжі і підтримує рух харчової грудки до шлунка.

Іннервація стравоходу в шийному відділі соматична, у грудному і черевному — парасимпатична. У стінці стравоходу є нутрощеве (інтрамуральне) нервове стравохідне сплетення. Стравохід — це потужна рефлексогенна зона, механорецеп-тори якої збуджують його перистальтичні хвилі. Подразнення парасимпатичних волокон блукаючого нерва або введення ацетилхоліну посилюють скоротливу активність стравоходу, тоді як застосування агоністів чи антагоністів адренорецепторів істотно не впливає на його функцію.

ТРАВЛЕННЯ У ШЛУНКУ

Шлунок є найширшою ділянкою травного каналу, в якому їжа може затримуватись на порівняно тривалий час. Його місткість у дорослої людини становить у середньому 3 л. Однокамерному шлунку людини властива гетерогенність клітинного складу шлункових залоз.